Виноградарство та виноробство України, в основному, сконцентроване в південних областях, в Криму та на Закарпатті. В цих місцевостях склалися власні оригінальні виноградарські традиції, які налічують тисячі років. Із таким досвідом ми могли б упевнено конкурувати із виноробами Європи. Але чомусь на полицях наших магазинів не завжди знайдеш добрі вина: пропонується продукція декількох розкручених брендів, а де решта — оригінальне, добротне вино, розлите не в Києві, не в інших містах, а безпосередньо на місці виготовлення?..
СМАК ЗАКАРПАТСЬКОЇ ВИНОГРАДНОЇ ЛОЗИ
Виноградарство та виноробство впродовж багатьох століть не просто відігравало значну роль в економічному житті закарпатців, а й впливало на формування етнокультури. Звідси — численні побутові обряди, традиція закладати рівненькі рядочки кущів вишуканих «європейців», чи хоча б лугош невибагливої ізабелли та, безперечно, ціла вервечка винних фестивалів та дегустаційних конкурсів, серед яких і мукачівський фест «Червене вино» на Старий новий рік. На жовтневі дні у закарпатських виноградарів випадає пік роботи — треба встигнути до настання осінньої негоди впорати вирощений врожай.
Знаний в області фермер-винороб Карло Шош з села Кідьош на Берегівщині, багаторазовий переможець різних конкурсів та фестивалів, на своїх чотирьох з половиною гектарах виноградників вирощує 22 сорти винограду, з яких виробляє шість найменувань вин. Найвдаліший витвір — «Чорна троянда». Для розширення виробництва має намір закласти ще хоча б гектарів із десять виноградників. Та зробити це непросто.
Власних оборотних коштів на посадку нових плантацій він, як і абсолютна більшість українських фермерів, не має, а банківське кредитування через непосильно високі відсоткові ставки наразі є недосяжною мрією. Допомогти виноробам — компетенція парламенту. Мова — про прийняття закону про диференційоване ліцензування оптової реалізації натуральних вин: український уряд, спрямовуючи свої погляди у бік євроспільноти, теж міг би перейняти і запровадити досвід сусідніх Угорщини та Словаччини, у яких вимоги щодо якості напоїв аж ніяк не нижчі, ніж у нас, проте вони дозволили дрібним виробникам самим розливати і реалізовувати вина власного виробництва. У виграші всі: держава отримує більше платежів до бюджету, винороб заробляє собі кошти на відтворення і розширення виробництва, а споживач має ширший вибір високоякісних вин за доступнішими цінами.
Директор відомої не лише на Закарпатті агропромислової фірми «Леанка» з Середнього на Ужгородщині Василь Боднар каже, що нині вони мають право самостійно продати лише 20% вина власного виробництва. Придбання ліцензії їхнім господарством (воно традиційно виготовляє лише натуральні вина з сировини, вирощеної на власних виноградниках) на оптову реалізацію вина вартістю у 500 тис. грн неминуче призвело б до фінансового краху підприємства, оскільки за таких умов сумарні доходи від реалізації не перекривають самої вартості ліцензії. На його погляд, ціна ліцензії мала б бути диференційованою і залежати від обсягів продажу вина. Для тих, хто розливає, приміром, 100 тис. пляшок — одна ціна, 500 тис. — друга, а понад 1 млн. — третя. Твердження окремих діячів, що існуюча система ліцензування впроваджена для кращого наповнювання державного бюджету — велика неправда.
ЗАКАРПАТЦІ ВИРОБЛЯЮТЬ 30% ВІТЧИЗНЯНОГО ВИНА
Нині на Закарпатті виноградники займають 6 тис. га, що становить 10% від площ усіх виноградників України. Сукупне виробництво винограду сягає 30 тис. тонн. Виробничу діяльність здійснюють 17 підприємств, які виготовлять до 2,7 млн. декалітрів виноградних вин. Державою все зроблено для того, аби гіганти почувалися максимально комфортно, оскільки величезна кількість малих і середніх виробників вина, завдяки діючому законодавству, просто позбавлені можливості виходити на ринок і складати їм конкуренцію.
Наразі такі відомі своїми винами підприємства, як «Леанка» чи «Бобовище», не мають іншого виходу, ніж продавати власні високоякісні натуральні виноматеріали крупним компаніям практично за безцінь (по 2,5— 3,5 грн. за літр готового вина!), а потім, розливши це ж вино та ще й часом додавши до нього сучасних «наповнювачів», вони реалізовують його уже за 30—40 гривень.
Начальник Головного управління агропромислового розвитку Закарпатської ОДА Іван Паук розуміє проблеми виноробів, хоча налаштований оптимістичніше. Виноробна галузь краю, на його думку, після 2000 року почала виходити зі стану стагнації. Саме тоді почався розвиток підприємств, які мають власне обладнання та великі обсяги виробництва — «Котар», «Айсберг» та «Скілур».
Починаючи з 2005 року, динаміка посадки нових площ в області постійно зростає: у 2005 р. було посаджено 120 га, наступного року — майже 200 га, а торік — 260 га. Причому розширюють площі насаджень господарства усіх форм власності. Досить активно розвивається й виноробство в особистих селянських та фермерських господарствах. На їхню долю припадає 15% новозакладених виноградників. Для Закарпаття розвиток саме дрібнотоварного виробництва є дуже перспективним та важливим напрямом, адже у нас, як і в країнах Центральної та Західної Європи, він має багатовікові, у тому числі й родинні традиції (як боргази у районі угорського Егера, чи віденський Грінцінг). Його значення у контексті розвою туризму та рекреації на Закарпатті важко переоцінити.
Користуватися ж державною програмою підтримки виноградарства в Україні мають право усі юридичні особи. Щоправда, самі винороби у черзі за державною дотацією не товчуться — процедура ця дуже марудна. Відомий виноградар-винороб з Берегівщини Іван Урста вважає, що нинішня система, за якої чиновник вирішує, кому виділити державну компенсацію на розвиток галузі, а кому — ні, є абсолютно неправильною. Цільові бюджетні кошти на відтворення виноградників мають акумулюватися в банку, щоб кожен винороб міг взяти там кредит під цивілізовані відсотки. Це потрібно зробити заради того, аби українці мали вільний доступ до справжнього напою. Свого часу Іван Урста разом з науковцями дослідної станції у Великій Бакті долучився до розробки законопроекту про розвиток приватного виноградарства — намагалися перейняти досвід сусідніх європейських країн. Проект нині лежить у ВР...
На думку І. Урсти, справедливими є вимоги Євросоюзу, згідно з якими виноробом може вважатися тільки той, хто продукує вино тільки з врожаю власних плантацій. Бо якісне вино можна зробити лише з того винограду, який сам вирощуєш. Усе решта — звичайнісінька підробка. Нині на Закарпатті нараховується понад 20 виноробів-приватників, яких уже можна вважати професіоналами високого гатунку.
Не стільки травневі заморозки, скільки парламентські «морозики» сьогодні є основним гальмом вітчизняного виноробства. Саме вони своїми лобістськими діями у прямому сенсі слова розчистили прилавки магазинів від наших високоякісних вин, які десятиліттями продукувалися не надто великими, проте добре знаними виробниками, на користь крупних компаній та імпортерів. У результаті з продажу зникли шановані в усій Україні вироблювані у Бобовищі, Середньому, Берегові марочні вина «Троянда Закарпаття», «Променисте», «Середнянське», «Берегівське», «Перлина Карпат», «Рислінг Закарпатський», ординарні столові та десертні вина з натуральної сировини. Винороби ще сподіваються, що нинішня влада встановить справедливі правила гри на ринку виробництва та реалізації вина. Щоб чиста сльоза виноградної лози не мала для трудяги-винороба гіркого присмаку неоціненої праці.
У КРИМУ – ВИНОГРАДНІ СЕЗОНИ
Як і на Закарпатті, щороку жовтень у Криму — ключовий місяць року. Саме в цей час виноград з кримських пагорбів і долин — найсолодший і найсоковитіший: виноградарі не квапляться збирати урожай, чекають поки він набере достатньо цукру, й лише в жовтні настає час збору. На «оксамитовий» сезон завжди з’їжджалися тільки гурмани курорту. Здравниці продовжують активно приваблювати відпочивальників заходами — шоу за участі Вакха й вакханок, і будь-хто з бажаючих, потрапивши на свято, може роззутися й потупцювати в діжці по винограду, з якого потім можуть приготувати вино вашого імені. Так було і на нинішніх «Виноградних сезонах в Алушті», традиційних для дійсно «оксамитового» курорту.
— Наше свято — особливе, — розповідала журналістам начальник відділу культури Алуштинської міськради Катерина Гаврилюк. — У його програмі тісно переплітаються теми курорту, виноградарства й виноробства. Він об’єднує санаторно-курортні установи й виноробні підприємства регіону. Таким чином, ми домагаємося того, щоб наш курорт став ексклюзивним на всьому кримському південному узбережжі.
Виноградарям ГП «Алушта» є що святкувати — на 640 гектарах виноградників, згідно з розрахунками, визрів урожай у 2 тисячі 120 тонн, що більше торішнього, незважаючи на посушливий рік. За даними начальника відділу розвитку садівництва Міністерства аграрної політики Криму, в автономії вже зібрано близько 30 тисяч тонн винограду, а всього восени цього року кримські виноградарі планують зібрати понад 90 тисяч тонн ягід. Виноградні сезони триватимуть до кінця жовтня, а в приморській зоні — навіть після перших заморозків.
Як розказав Юрій Макогонов, в Алушті готують вина світових зразків. Лише останнім часом тут створено 14 нових марок вина. Це ексклюзивні продукти Алуштинської долини. Уже цього року винороби ГП «Алушта» запустили в торгівлю напівсухе червоне вино «Еврика», що здобуло високу оцінку дегустаторів. Його автор — молодий винороб Андрій Макогонов, перейняв професію й майстерність у батька. Нове вино й методика створення нових напоїв стали темою його дисертації, а сам Юрій Федорович розповідає, що лише цього року йому вдалося реалізувати свою давню мрію — створити вино «за традиціями тих виноробів, що працювали тут 1820 року». Для цього він створив купаж з виноматеріалів сортів піно-грі, токай і мускат. Вийшло дуже легке вино — 16 відсотків спирту й 18 — цукру. Майстер назвав нове вино «Легенди Алушти». Зараз працює над створенням напою із сортів винограду, привезених два роки тому з Італії.
МАЙСТРИ ПІВОСТРОВА
Відомий у Криму потомствений майстер вина Сергій Задорожний (його батьки — відомі винороби шампанського заводу «Новий Світ»), який наразі працює головним виноробом ГП «Малореченський», експериментує по-своєму. Він називає себе реставратором вина, оскільки крім створення новим марок займається відтворенням тих типів напоїв, що їх готували в Криму приблизно сто років тому. Наприклад, він відродив марсалу, що випускалася в Криму до 1918 року. Кажуть, що це було улюблене вино англійських моряків, яким причащався сам капітан Нельсон і яке поєднало в собі якості мадери й портвейну.
Виноробство, що з’явилося в Криму завдяки античним грекам, не стоїть на місці, зараз воно розвиваються як мистецтво й наука особливо активно. Можна вважати, що Задорожний очолює новий напрямок у виноробстві, сенсом якого є створення поміжних марок вина. Наприклад, сухому каберне він додає смаку десертного, а десертний кокур збагачує смаком напівсухого й легкого напою. На виноградному балу в «Алушті» Сергій Задорожний уперше представив своє нове вино, виготовлене на кшталт іспанської малаги, яке ще не випускається, не розливається й не має назви. Автор подав заявку на реєстрацію й говорить, що воно, можливо, називатиметься «Кримський ренесанс лікерний», і, напевно, це буде сенсація наступного року, оскільки такого типу вина в Криму поки не виробляють...
Свої виноградні сезони проводять у всіх регіонах і виноградних кліматичних зонах Криму. Наприклад, унікальністю ВАТ «Сонячна долина», між Судаком і Феодосією, є те, що лише тут ростуть так звані аборигенні сорти винограду, зокрема, й «Екім кара» («Чорний лікар»), що ведуть свій «родовід» від кримських греків. Його здавна застосовували для лікування, звідси й назва. Вина випускають мізерну кількість, хоча винні шарлатани пристосувалися будь-яке чорне вино називати «Чорним лікарем». А вже після нього було виготовлено «Чорного полковника», теж нині дуже відому в Криму марку. При виготовленні елітних вин діє жорсткий відбір сировини. Площа виноградників у «Сонячній долині» — всього 400 гектарів, з них 100 гектарів — молоді виноградники, закладені в період з 2005 по 2008 роки. У планах господарства також у 2009— 2010 роках розбити ще 100 гектарів нових виноградників.
Всеукраїнські конкурси виноградарів у Криму вже теж стають традицією, невід’ємною частиною «виноградних сезонів». Днями на виноградниках у селі Каштани Бахчисарайського району зустрілися 60 виноградарів з різних виноробних зон України — Миколаївської, Закарпатської, Одеської областей і Криму. Конкурс учетверте проводився під егідою торгової марки «Золота амфора». Його учасники показали свою обізнаність у теорії виноробства й майстерність в обробці насаджень (переможець — виноградар ЗАТ «Бурлюк» Бахчисарайського району Таїсія Куїс, яка зібрала 216 кілограмів винограду за годину).
Фахівці виноградарства й виноробства кажуть, що їхня галузь — не просто підрозділ економіки. Її можна порівняти з поезією, а тому вона задає високий рівень культури всьому землеробству, а працівники курортів кажуть, що їхня галузь непроста, оскільки пов’язана з відновленням здоров’я й лікуванням душ кримських гостей. Щодо цього спеціалісти знайшли одне одного.
