Так художник назвав свою фотовиставку соціально-психологічного дитячого портрета.
Вона відкрилася в Херсонській обласній науковій книгозбірні ім. Олеся Гончара. Автор фоторобіт — прихильник концептуального підходу в мистецтві, Стас Волязловський, уникає однозначності. На перший погляд все, здавалося б, просто — нехитрі жанрові сценки, як правило, спокійні, без надриву і форсажу. Всюди на фото діти: поодинці і групами, в приміщеннях і на вулиці, з дорослими і самі по собі, за їжею чи грою, а то й такі, що просто дивляться в об’єктив. Якщо спостерігати за ними, вириваючи їх із загального контексту, то звертає на себе увагу вміння автора помічати відтінки психологічного стану, вибудовувати кадр композиційно, використовуючи колоритне, «говоряче» тло. Але, беручи до уваги, що знімки робилися, в основному в українських багатодітних родинах, неважко помітити, що роботи набувають додаткового звучання, можуть відкриватися нові смислові пласти...
На жаль, останнє десятиріччя Україна стрімко «старіє» і втрачає щорічно сотні тисяч свого населення. Парадокс скорочення народжуваності ще й у тому, що, вказуючи на економічні причини небажання мати дітей, випускаються з уваги деякі досить очевидні факти. Дитячі голоси більше звучать не в дворах особняків, господарі яких не відчувають матеріальних ускладнень, а там, де якраз і є чималі труднощі. Багатодітні родини зараз часто перебувають на межі маргіналів. А саме вони зараз значною мірою дають країні майбутніх громадян. І від них залежать шанси України на виживання. Хоча й невідомо, чи погодяться вони приймати ту соціальну нішу, яку відводить їм наше неласкаве суспільство, чи намагатимуться його змінити чи, як робить багато хто, залишать назавжди. Коли фотограф ловить дитячий погляд у об’єктив, там можна прочитати — який шанс має ця країна. Мабуть, такий же, який мають ці діти...
Виставка триватиме до 9 липня.
