Минулого тижня відбулася цікава експертна дискусія щодо вищої освіти в Україні. Організували її благодійний фонд «Відкрий Україну» та міжнародна фундація «Відродження» в рамках проекту «Експертиза закордонних трансформацій». Тему — «Реформа освіти: Болонський процес і автономія вищих навчальних закладів» — ініціатори дискусії запропонували обговорити українському експертному середовищу і фахівцям з Литви, Грузії та Азербайджану. Треба сказати, що за останній час у зв’язку із підготовкою законопроекту «Про вищу освіту» в Україні відбулося чимало подібних (і гірших, і кращих) обговорень. Але буквально через кілька днів після згаданої події з’являється нова — вже третя — редакція проекту закону «Про вищу освіту». Ніби й не було суспільної дискусії (до якої, між іншим, неодноразово закликало профільне міністерство), в третьому законопроекті не просто не враховані побажання університетської спільноти — демонструється абсолютне нерозуміння ролі Університету в сучасному світі.
...У Європі та Північній Америці з другої половини ХХ століття теж тривають дискусії щодо завдань, які сьогодні мають бути покладені на Університет. Дуже симптоматичною з цього погляду є книга канадського дослідника Біла Рідінгса «Університет у руїнах». Західне розуміння Університету пройшло великий шлях: від ідеї розуму Канта через ідею культури німецьких ідеалістів і до нинішньої ідеї досконалості, тобто — якості. Проте сьогодні, коли світ перейшов з епохи національних держав в епоху тотальної глобалізації, трансформувалося й завдання Університету. У чому зараз функції інтелектуала — це є предмет пошуку західного світу. Проте не виникає сумнівів, що, пройшовши у своїй історії не один етап перетворень, будучи автономним утворенням (достатньо консервативним і разом з тим мобільним), Західний Університет знайде своє місце і надалі буде рушієм суспільних трансформацій.
В той час, коли західний світ вкотре змінює якісне наповнення, основні смисли системи вищої освіти, в Україні ось уже двадцятий рік поспіль ведеться дискусія про форму — оболонку для вищої школи. Резонно під час згаданої дискусії зазначив Олег Соскін, директор Інституту трансформації суспільства: «На почату 1990-х років у реформуванні системи освіти ми переймали досвід таких країн, як Франція, Німеччина. На початку 2000-х ділитися досвідом до нас приїжджали фахівці з Чехії та Польщі. Сьогодні ми обговорюємо ці питання з литовцями, грузинами і азербайджанцями». І це аж ніяк не образа нашим колишнім сусідам по комуністичному табору. Це сумна констатація двадцятирічного переливання з пустого в порожнє у вітчизняній системі освіти. Колишній міністр освіти Грузії Гія Нодія почав свою доповідь зі слів: «Я спробую пояснити філософію реформ, що були проведені в Грузії...». Ключове словосполучення — ФІЛОСОФІЯ РЕФОРМ. Чи сприймають сьогоднішні (або вчорашні) реформатори вищої школи в Україні реформи як філософію? Як світоглядний пошук найбільш оптимальної для сьогоднішнього стану суспільства системи освіти? Боюся, це риторичне питання.
«Я, можливо, єдиний ректор, який захищає наших державних службовців, — зазначає президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт. — Реформам у вищій освіті не заважають якісь безособові чиновники. Ті, що працюють, наприклад в Міністерстві освіти, до речі, утримують цю систему від розпаду. Наша освітня галузь непопулярна, непрестижна, низькооплачувана, і це дуже важка праця. Інша річ — говорити про стосунки між університетами і міністром як представником певної політики, яка проводиться. На посаді президента університету я стикався з двома міністрами — це попередній міністр Іван Вакарчук і теперішній міністр Дмитро Табачник. І можу сказати, що, хоч як це дивно, у них дуже багато спільного в баченні університетської автономії. Їхня діяльність була спрямована на ще більшу централізацію у вищій освіті, ніж вона була до того, навіть у 18990-х роках. Тут є певна логіка системи. Що це за логіка? Чому так: політична влада змінюється, а логіка системи залишається? Можливо, це пов’язано з тим, що нашій державі подобається залишатися в статусі держави перехідного періоду?».
Розпочинаючи реформу освіти, академічна спільнота, а вже потім міністр і чиновники (в іншому випадку так і діятимемо за логікою системи), мають зрозуміти основні завдання освіти в державі перехідного періоду. Така постановка питання не стосується платного/безоплатного навчання, широкої/вузької автономії — це інструментарій. Питання лежить в площині філософії реформ. І знову наші грузинські колеги попереду. «Якщо ви намагаєтеся змінити мислення людей, ключова роль за освітою», — говорить Гія Нодія.
Зрозуміло, що державна система, яка прагне до авторитаризму, не зацікавлена у зміні типу мислення в суспільстві. Тому сподіватися якісних змін від нинішнього чи майбутнього міністра — дуже примарна перспектива. Реальні зміни має започаткувати академічна спільнота. Саме там повинна народитися філософія реформ. Саме академічна спільнота повинна солідарно протиставити силу та авторитет розуму чиновницькому свавіллю. Тим часом поки що, вимагаючи автономії для університетів, ректори, професорсько-викладацький склад, а за ними і студентська громадськість говорять про оболонку, а не смислове наповнення. Відповідаючи на запитання «Дня», чи потрібна університетам автономія для вироблення власного контенту (змісту) освіти, що унеможливило б хитання навчальних програм разом із політичною кон’юнктурою, Сергій Квіт відповів схвально, використавши прекрасний термін — «ціннісна автономія». Але чи потрібна насправді українській академічній спільноті ціннісна автономія?
Свіжий у пам’яті приклад, коли ректор Українського Католицького Університету о. Борис Ґудзяк публічно висловив обурення цинічним і нахабним звільненням колеги — ректора Донецького національного університету Володимира Шевченка міністром Дмитром Табачником. Та це, напевно, і все з позитивних прикладів. Академічна спільнота не об’єдналася проти міністерства, не вимагала суспільного і політичного осуду тих подій, які відбувалися в ДонНУ після звільнення Володимира Павловича. Фактична дискредитація університету з багатолітніми науковими й освітніми традиціями викликала лише нетривалий резонанс у ЗМІ. На сьогодні Університет не здатний протистояти державній системі. І це вже не питання законопроектів. Ніякий закон не принесе в Університет дух Свободи.
