У минулу п’ятницю («День», № 216 від 24.11.2000) ми почали публікувати цикл статей Любові Ковалевської про проблеми Чорнобиля. Сьогодні — продовження теми, котра, ми сподіваємося, викликає читацький резонанс. З вашої точки зору, чи отримала Україна уроки з Чорнобильської катастрофи належним чином? Які реальні кроки може і повинна зробити саме зараз держава для мінімалiзації наслідків Чорнобиля в житті нинішніх і майбутніх поколінь? Чекаємо ваших листів за адресою: 04212, Київ-212, вул. Маршала Тимошенка, 2л, e-mail: master@day.kiev.ua
Після аварії на ЧАЕС минуло 14 років. З моменту здобуття Україною незалежності — майже 10. І всі ці роки ми самозабутньо кляли СРСР за всі сім смертних гріхів, а також за неіснуючі гріхи й свої власні, витрачали сили й енергію на минуле і не зауважували, що КОПІЮЄМО якраз найгірше «з минулого життя». Копіюємо і дотепер — і на підсвідомому рівні, і свідомо. Чому?
У мене є дві відповіді: або ми НЕ ЗНАЄМО, ЯК жити інакше, по- новому, і НЕ ВМІЄМО упорядкувати сьогоднішній стабільний хаос; або ми просто ПЕРЕВЕРТНІ.
Нехай свідчать тільки факти.
СРСР був енергонадлишковою країною — на кожну людину приходилося по 6 тис. кіловат-годин. Енергетичний потоп! Тільки потужність АЕС складала приблизно 35 — 38 млн. кіловат (і на момент аварії на ЧАЕС, і після...) Але через відсутність енергозберігаючих технологій коефіцієнт корисної дії (ККД) АЕС складав близько 30%, при цьому скиданої теплоти (обігріву неба і землі) утворювалося в 1,5 рази більше, ніж на електростанціях на органічному паливі, за однакового виробництва електроенергії. Велика частина її — експортувалася, і ЧАЕС з самого початку будувалася саме для цих цілей.
Не слід думати, що в незалежній Україні щось змінилося: підвищився ККД або з’явилися новітні енергозберігаючі технології. Ні і ще раз ні, хоча, на мій погляд, з метою розвитку якраз і потрібно було просити допомоги Заходу на технологічне відновлення енергетичного комплексу.
Собівартість електроенергії була низькою. Але найбiльш низькою — 54 копійки! — вона була на ЧАЕС (серед АЕС з аналогічними типами реакторів — РБМК-100). Практично вся (не враховуючи обслуговування декількох прилеглих районів Київської області), електроенергія йшла на потреби Європи.
Нині — те ж саме, плюс обслуговування близько 2 млн. українців.
У 1982 р. на ЧАЕС на 1-му блоці сталася перша аварія з викидом радіоактивності, яка відома мені не з чуток. У 1986 р. — на 4-му блоці, названа найбільшою у світі ядерною катастрофою. Поспіхом (ЦЬОГО ВИМАГАЛИ ОБСТАВИНИ), у величезних радіаційних полях будували саркофаг (на 30 років), що вело до порушення технології укладання важкого бетону. І вже через три роки він потріскався (більш 1000 м 2 дір на 1990 р.) і запилив (більш 30 тонн пилу утворилося в результаті тепла — від джерела тепловиділення потужністю 1300 кіловатів — і в результаті радіації, котрі «перемололи» бетон, змішаний з паливом). Потріскався, запилив і потік: під час дощів вода потрапляла всередину, а потім просочувалася в ґрунтові води під саркофагом.
У незалежній Україні прожекти по блокуванню небезпеки, що виходила від об’єкта «Укриття», кружляли навколо трьох ідей: традиційної — насипати курган землі і залишити нащадкам, наукової — над саркофагом- 1 побудувати саркофаг-2 і залишити нащадкам, зеленої — розібрати до зеленої галявини. Гроші на ці цілі повинна була накопичити ЧАЕС, знову введена до експлуатації.
Сьогодні мова йде про РЕКОНСТРУКЦІЮ «Укриття» — на 50 — 100 років. Саме такий великий інтервал породжує не тільки сумніви, але й упевненість у тім, що гроші знову пустять на вітер чи закопають у землю. До того ж СВОЇХ грошей за ці роки так і не накопичили. На що розраховували?
Саме під цю «шляхетну» мету в квітні 1987 р. знову запустили 3-ій блок.
14 липня 1989 р. Київський обком Компартії України заявив, що питання виведення з експлуатації і консервації 1-го, 2-го та 3-го блоків ЧАЕС може бути поставлене тільки після вироблення проектного ресурсу, тобто не раніше 2007 р. I це за енергонадлишків. Ще б пак! ЧАЕС щорічно давала (на той час) 250 млн. карбованців (1 карбованець = $ 0,62).
На початку 90-х директор ЧАЕС М. Уманець скаже, що виведення 1-го блоку намічене на 1995-96 р. «Але дотепер немає технології, техніко-економічного обґрунтування виведення енергоблока з експлуатації... Багато хто ухопився за факт, що з чорнобильського рахунку допомоги ПОСТРАЖДАЛИМ Мінатоменерго перерахувало собі 65 млн. карбованців. Ми на зону в рік витрачаємо набагато більше, ніж 65 млн.»
Зона дорожче вiд людей — це по-нашому, це наш принцип гуманізму.
З виступів В. Яворівського 31 липня 1990 р.: «...на з’їзд «Зеленого світу» був запрошений взвод хлопців-ліквідаторів, але їх приїхала тільки половина, інші вже лежать у могилах... Згадайте кожний свою передвиборчу кампанію... Ви обіцяли своїм виборцям займатися Чорнобилем, обіцяли ввести мораторій... колись нам потрібно поставити крапку в цьому ядерному розгулі...»
З виступів В. Яворівського в листопаді 2000 р. («День», № 205) : «Це дуже серйозне політичне питання (закриття ЧАЕС — Л.К.), яке просто перейшло у певний торг. А якщо це торг, то потрібно діяти жорстко і прагматично... Мучити Україну далі, не даючи грошей, і порушувати питання про закриття ЧАЕС, я вважаю, аморально. Нехай на Заході наші великі «друзі» дуже чітко усвідомлюють, що грати нами, мати нас за провінцію не варто».
11 жовтня 1991 р. на 2-му блоці ЧАЕС відмовила система захисту і контролю ядерного реактора. На 4-му турбогенераторі стався викид водню, виникла пожежа.
Директор М. Уманець пішов на підвищення — спочатку був обраний президентом концерну «Укратоменергопром», а потім головою Держкоматому України.
29 жовтня 1991 р. Верховною Радою було прийняте рішення про введення мораторію на будівництво нових енергоблоків.
На початку 1992 р. парламент видає розпорядження про закриття ЧАЕС до кінця 1993 р.
Наприкінці 1993 р. — скасує своє рішення про закриття ЧАЕС, мотивуючи таку НЕПОСЛІДОВНІСТЬ недостачею електроенергії.
У 1993 р. на ЧАЕС працювали 1-й та 3-й енергоблоки, а 20 вересня сталася чергова «катастрофа»: зі станції зникло (вкрали?) паливо... (свiдчення В Усатенка, консультанта Верховної Ради з питань Чорнобиля).
15 жовтня 1993 р. кандидат біологічних наук Н. Преображенська напише Голові Верховної Ради І. Плющу, що атомне лобі України стурбоване розвитком української атомної енергетики, скасуванням мораторію на будівництво АЕС, у той час як «жодна діюча АЕС не відповідає міжнародним нормам безпеки».
А 21 жовтня 1993 р. Верховна Рада скасує своє рішення від 29 жовтня 1991 р. — скасує мораторій і фактично дасть «добро» на будівництво нових атомних блоків.
(У квітні 2000 р. під час «прямої лінії» в газеті «Комсомольська правда в Україні» В. Ющенку було задане питання з Бородянки: «Ви знаєте, що 95% інвалідів Чорнобиля — це ще не інваліди, інваліди тільки третя група, а друга група — це посадові особи та їхні родичі?..» На що прем’єр-міністр відповів: «Кожен крок, що робить уряд, дійсного інваліда не зачепить ніколи. Треба бути циніком чи варваром, щоб скривдити інваліда...»)
На ЧАЕС, як і раніше, працюють тільки 1-й та 3-й блоки.
23 лютого 1994 р. вийде секретний указ президента Л. Кравчука «Про негайні заходи щодо розвитку атомної енергетики і створення ядерно-паливного циклу в Україні».
США вже «роззброювали» Україну: йшла передача Росії виведених з експлуатації українських ядерних ракет стратегічного базування в обмін на безкоштовне паливо для наших АЕС ( див. «День», 7 жовтня 2000 р. ). До 1995 — 96 р. безкоштовні поставки з Росії повинні були закінчитися.
Повний ядерно-паливний цикл починається з видобутку уранової руди (на території України її достатньо) і закінчується переробкою відпрацьованого ядерного палива і похованням радіоактивних відходів (РАВ).
Передбачалося до 1 липня 1994 р. вирішити питання про доцільність будівництва 4-го блоку Південно-Української АЕС (Крим). А також передбачити введення до експлуатації енергоблоків високого ступеня готовності (ще з часів СРСР): 6-й блок (95% готовності) Запорізької АЕС у 1994 р. — $ 35 млн., 2- й блок (70%) Хмельницької АЕС у 1995 р. — $ 89 млн., 4-й блок (70%) Рівненської АЕС у 1996 р. — $ 74 млн. А також 2-й блок (згорілий) ЧАЕС — у 1995 р. Усі блоки (крім ЧАЕС) — з реакторами ВВЕР (водо-водяні) потужністю 1000 Мвт. На ЧАЕС — РБМК (урано-графітні) потужністю 1000 Мвт.
Крім цього, на Хмельницькій АЕС планувалося добудувати 3- й (20% готовності) і 4-й (15%) блоки в 1998 — 99 р. відповідно, $450 млн. і $570 млн. відповідно. Плани наполеонівські. За які гроші? За наші з вами — платників податків. І не тільки.
Треба віддати належне Грінпісу України і Комітету захисту миру (А. Цвєткова, Б. Зрезарцев, О. Гончар, Н. Преображенська, Д. Гродзiнський і багато інших), які зробили таємні задуми надбанням гласності.
Захід схаменувся. У лютому — указ, а в квітні 1994 р. Україна дає чергове зобов’язання світовому співтовариству про закриття ЧАЕС, але конкретний термін не називає. Починався торг.
Робоча група з проблем ядерної безпеки «великої сімки» звернулася до таких банків, як МБРР та ЄБРР із проханням організувати в Україні спільну місію по розслідуванню проблеми безпеки АЕС. І вже 5 квітня місія почала роботу, за підсумками якої були зроблені не нові для нас висновки: норми безпеки не відповідають світовим стандартам, низька якість будматеріалів (саме про це я писала за місяць до аварії), неадекватного устаткування і контролю, низький рівень керування, недостатність фінансування, у тому числі і технагляду, 84% виробленої електроенергії не оплачується і т.д.
Держкоматом України планує вкласти в повторний пуск 2- го блоку ЧАЕС $4,1 млн., а сама ЧАЕС заявляє про витрати на завершення робіт з підвищення безпеки станції — до $40 млн. Держкоматом наполягає на великій реконструкції, і не тільки ЧАЕС, але і саркофага, а також на будівництві заводу з переробки відпрацьованого ядерного палива (ВЯП) і сховищ для РАВ, на добудуванні блоків великого ступеня готовності...
Місія відзначила «жахливу економічну ситуацію в Україні», що може ЗНАЧНО УСКЛАДНИТИ мобілізацію необхідних ресурсів і виділення фінансової допомоги, а також «амбітність планів керівництва», котрі, швидше за все, не будуть виконані через відсутність грошей. Вихід з такого положення місія бачить тільки в прискореному проведенні реформ в економіці.
У червні 1994 р. американські ЗМІ заговорили про недовіру до України в зв’язку з «жахливою економічною ситуацією і станом справ в енергетиці в Україні» та її непослідовністю в рішеннях.
Дійсно, з одного боку ми криком кричали про катастрофічні наслідки чорнобильської аварії для природи і людей, про загрозу світу, а з іншого боку вимагали допомоги не для порятунку потерпілих, а для порятунку атомної енергетики. Хоча справедливості заради потрібно відзначити, що на АЕС виробляється майже 40% всієї електроенергії, якщо вони працюють на повну потужність. Це істотний показник. Але до нього б додати енергозберігаючі технології і підвищити ККД АЕС!.. Зменшити собівартість електроенергії...
В Адміністрації США розгорілися суперечки про ціну, яку потрібно заплатити Україні, щоб реактори ЧАЕС, що представляють ЗАГРОЗУ СВІТУ, були зупинені, причому раз і назавжди. Департамент США у справах енергетики виступив проти фінансування добудування нових енергетичних потужностей в Україні. І запропонував натомість... вітрові електростанції. Нас це не влаштувало.
Віце-прем’єр України В. Шмаров відреагував... новою обіцянкою про закриття, «як тільки буде досягнутий баланс в енергосистемі і будуть знайдені кошти, щоб вивести електростанцію з експлуатації».
Але до балансу було (і є) — як до Європи. Усі проблеми економіки перейшли в розряд хронічних, у тому числі проблеми недостачі паливних ресурсів: вугілля, котре погано горить саме по собі і потребує додавання мазуту й газу; газу — з неплатежами за нього, несанкціонованим відбором та реекспортом, зменшенням власного видобутку і марнотратством, ростом обсягів внутрішніх неплатежів; мазуту — продукту переробки нафти, якої не вистачає і за яку ми платимо нерегулярно, постійно порушуючи ДОМОВЛЕНОСТІ.
НЕ ВИКОНУВАТИ ПРИЙНЯТІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ — стало нашою постійною НОРМОЮ, таким собі своєрідним українським ексклюзивом у ВІДНОСИНАХ з партнерами, що призводило і призводить до порушення БАЛАНСУ ІНТЕРЕСІВ та недовіри до нас з боку партнерів, до недовіри національних виробників до власного уряду.
«Сімка» з жахом підраховувала... І тут виникли розбіжності, насамперед через добудування нових блоків: потужності української енергетичної системи НЕ ЗАДІЯНІ ЦІЛКОМ (до проектних потужностей) через перекоси в поставках і видобутку паливних ресурсів, в оплаті за поставлене і спожите паливо, а, значить, введення нових потужностей (добудування двох блоків Рівненської та Хмельницької АЕС) не тільки не вирішить проблему балансу енергосистеми, але й збільшить її — без наведення порядку в економіці, без реформ в економіці.
Але Україна наполягала, тому що був створений прецедент.
Трохи раніше Адміністрація США надала Чехії позику ($ 317 млн.) для завершення будівництва двох атомних реакторів VVЕР-1000 (Темелін), хоча МАГАТЕ (міжнародне агентство з атомної енергетики) відзначило цілий ряд недоліків в удосконалених темелінських реакторах (ВВЕР-1000).
Але енергоефективність і енергозберігаючі можливості українських реакторів подібного типу, не модернізованого до світових стандартів безпеки, викликали в деяких членів Адміністрації США крайні сумніви в їхній доцільності (ІСАР). В ідеалі потрібно було вкладати величезні кошти в модернізацію всіх українських реакторів, залучати серйозних інвесторів. Але серйозні — категорично відмовлялися: занадто великий ризик і проблематичний прибуток. Так благий намір не був реалізований на повну потужність.
В Україні тим часом пройшли перевибори до парламенту і вибори президента (Л. Кучма). Але ситуація «консервації гіршого» не могла змінитися за наказом президента. І ми отримали нашу горезвісну стабільність (стабільність дисбалансу економіки в цілому й енергосистеми зокрема).
Академік А. Яблоков (Росія) бачить причину багатьох диспропорцій і дисбалансів у МАСШТАБАХ МИСЛЕННЯ: у політика — від виборів до виборів (4 роки), в економістів, бізнесменів — масштаб обороту вкладеного капіталу (10 — 12 років) і тільки в екологів за всіх часів — 40 — 50 років. Тому «націлені на лов моменту», «прагматики хапка» (хапієнси) вважають екологів божевільними.
Але саме екологи і зелені усього світу, проаналізувавши наслідки Чорнобиля, підсилили свої антиядерні позиції, зробили свій голос вагомим. Не можна говорити про посилення демократії, ПІДСИЛЮЮЧИ ЯДЕРНЕ НАСИЛЬСТВО у світі, тобто розвиваючи ядерну енергетику. І Україна лише по недомислу (по масштабу мислення) сподівалася, що для неї зроблять ВИНЯТОК.
Всесвітній рух зелених — результат об’єднання екологічного руху (70-ті роки), руху за мир, проти ядерної зброї (що набув сили під час війни США у В’єтнамі в 60-ті роки) і феміністичного руху (боротьби жінок за рівні права, 80-ті).
Взагалі 80-ті роки — це період соціальної активності громадян різних країн світу, період втілення загальнолюдських ідей та цінностей, десятиліття найефективнішої політики зелених. Іншими словами, соціально активні громадяни світу були підготовлені ДО НЕПРИЙНЯТТЯ НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЯ. А в демократичних державах із суспільною думкою РАХУЮТЬСЯ.
І тому не потрібно забувати про суспільно-політичне значення Чорнобиля для усього світу, про його наслідки, які потрібно розглядати в рамках ОТРИМАНИХ УРОКІВ всіма, крім нас.
У нас — давно забуті підтримані українцями рішення про без’ядерний і безблоковий статус України.
Допомога Заходу обов’язково надійде, але вона, безсумнівно, була б більш РІШУЧОЮ і ЗНАЧНОЮ, якби наша економіка не продовжувала залишатися «жахливою»; якби баланс енергетичної системи досягався повним завантаженням енергетичних потужностей з використанням новітніх, у тому числі й енергозберігаючих технологій, підвищенням ККД електростанцій усіх видів і зменшенням собівартості електроенергії (нашим підприємствам вигідніше купувати її в Росії — вона дешевша); якби ми не побили світовий рекорд з корумпованості і всіляких ризикiв для вітчизняного й іноземного бізнесу; якби наше податкове законодавство «не мислило миттєвими хапками»; якби ми марно не витрачали час, заганяючи життя в кут, від чого воно стає нестерпним; якби не пропадали по хатах поодинці...
І сьогодні головне — не в прийнятому політичному рішенні. Якщо ми не закриємо ЧАЕС зараз, за допомогою Заходу, то все одно через кілька років, але залишившись в ізоляції, ми змушені будемо зробити те ж саме (проектний ресурс ЧАЕС закінчується), але вже ЗА СВІЙ РАХУНОК.
При цьому я прекрасно розумію, що з державної точки зору гріх не добудувати майже готові енергоблоки. Але з людської — просто гріх їх добудувати...
