Один читач «Дня» якось зробив мені зауваження: «Ось, ви там, на «лавці», витрачаєте порох на різну нісенітницю, а серйозних тем не зачіпаєте. Чому б не порозмірковувати про роль культури в житті суспільства?». Це ж треба, я вважав, що тільки цим і займаюся. Ну, не в лоб, звісно, а так, опосередковано. Доведеться тепер прямо висловитися. У тому значенні, що роль культури в житті людей навіть дуже велика.
ВІД КУЛЬТУРИ ДО КУЛЬТУР
Про культуру є два уявлення. Одне звичне, кожному знайоме: культура — це та сфера, про яку пiклується дядько, частіше тітка, які сидять в «Управлінні культури». Це — театри, філармонії, музеї, виставки, сільські бібліотеки і т.д. Це те, що фінансується в останню чергу. Після економіки, оборони і соціальної сфери. І є інше уявлення: культура — це все. Що б людина не робила, якщо вона робить це по-людськи, належить до культури. Незрозуміле місце в цьому визначенні — «по- людськи». Що це означає? А те, що є деякі правила, норми і цінності, які лежать в їхній основі, визначають значення того, що люди роблять. Хто не шанує, не дотримує, не захищає ці норми та цінності, і, можливо, демонстративно ними нехтує, той — людина некультурна.
Свого часу наші філософи поділили культуру на два види: матеріальну і духовну. Коли, наприклад, робітник виточує на станку деталь, він бере участь у творенні матеріальної культури, а коли, культурно відпочиваючи, сидить у театрі, — це означає, що залучається він... відомо до чого. Коротше, на заводі працює, у театрі відпочиває. Щоправда, поет сказав, що душа зобов’язана працювати. Ну, у поета нехай вона і працює... За такого поділу все наочно, об’єктивно, відчутно. І, головне, культура для всього людства єдина. Тільки одні народи просунулися шляхом прогресу далі, а інші — відстали. Є й такі, що знаходяться нібито на нулі, біля самого початку. Їх називають, точніше, називали дикими.
Сьогодні кажуть, що культура — це набір умовностей. Таке визначення укорінюється в свідомості по мірі того, як природознавство досягає успіху, переконуючи публіку в існуванні базового, докультурного рівня життя. Тоді виявляється, що біохімія єдина не тільки у всіх людей, але й у різноманітних ворухливих грудочок матерії. А все, що належить до культури, стає відносним і, отже, умовним. І приходиш до висновку, що існує багато різних культур, і що всі вони, як набори умовностей, рівноцінні. Ось у них, скажімо, їдять руками, у нас — ложками, а ще десь — паличками. І тут не зрозуміло, як бути з прогресом. Якось незручно говорити, що ті, хто їсть за допомогою паличок, відстали від тих, хто користується ложкою. Результат ж один — білки, жири і вуглеводи постачаються в організм для виробництва потрібної йому енергії. Так говорити навчили нас вчені біохіміки та фізіологи. Отже, саме в їхньому розумінні культура є набором умовностей. Байдуже, як людина їсть, важливо, щоб до організму надходили енергоємні продукти.
Ці білки, жири та інше мiстяться в будь-яких тваринах, але одні люди вважають яких-небудь звірят гидотою і поганню, а інші тих самих звірят цінять як сировину для вишуканих страв. Або ще приклад: у одних чоловік може мати дві і навіть чотири дружини, а в інших щодо цього є стаття у Кримінальному кодексі. Вчений і тут скаже, що байдуже, скільки дружин — одна чи чотири, — головне, щоб люди плодилися і розмножувалися. І сперечатися про те, що є більш етичним — пусте. Таких прикладів можна навести безліч. У одних хліб слід різати, у інших — тільки ламати. Є такі, серед яких суворо заборонено «писать на снегу и писать на потухший костер». Чому, нам не зрозуміти. Вчені кажуть: соціалізація. Звикаючи підкорятися правилам, часом на диво безглуздим, індивід вправляється в освоєнні культури, навчається слухняності колективним імперативам.
Усе це, проте, приклади книжкові. Я їх давно знав, і вони тішили мою цікавість. Екзистенціально цю ідею умовності я пережив, коли осмислив одну вуличну сценку. Бомж зачерпував щось рукою зі сміттєвого бака і одразу ж відправляв до рота. Потім витяг звідти ж пляшку, побовтав рідину на дні і випив. Мій пізнавальний досвід трохи не закінчився тоді нападом блювоти. Хоча що, власне, я побачив? Як людина, радісна радістю мисливця, постачала своєму організму білки, жири та інше. Можливо, і алкоголь (чи ацетон). А, можливо, саме в цей час у ресторанному залі якого- небудь «Метрополя» цим самим займався інший представник Homo sapiens... Білосніжна скатертина, складна сервіровка і орудувати доводиться п’ятьма різними виделками і трьома ножами. У принципі, різниці жодної. Головне ж — ці самі білки. І ще почуття задоволення.
Так, умовності, умовності... Ось слова Черчілля: «В англійському парламенті пристрасті розпалювалися до того, що я навіть отримував по фізіономії, а у Латинській Америці, траплялося, стріляли. Але коли Хрущов прийшов на засідання ООН у темно-синьому костюмі і жовтих туфлях — це було жахливо». Для культурної людини битися і влаштовувати стрілянину в парламенті не так жахливо, як порушити правило про відповідність кольору одягу і взуття. «Для культурної людини»... Але якщо всі культури рівноцінні, то і всі люди культурні, тільки одні — так, інші — інакше. У принципі, це правильно, але культури все-таки більше там, де більше значення надається умовності і, зокрема, символам. Поки Черчілль і Хрущов однаково розуміли значення засідання ООН, навіщо туди йти, вони були, так би мовити, однаково культурні. Некультурність Хрущова виявилася, коли з’ясувалося, що для нього не має жодного значення, що одягнути. Якщо, звісно, поєднання темно-синього і жовтого не було тоді шиком радянської моди. У такому випадку некультурним слід би вважати вже Черчілля, який не розуміє особливостей іншої культури.
КУЛЬТУРНА ВІДПОВІДЬ НА ЗАПИТАННЯ «ЩО ІСНУЄ?»
Для некультурних людей існувати — означає бути в матеріальній наявності. Існує те, що можна побачити, почути, помацати перстом. А культурні люди визнають існуючим тільки те, що вони вважають належним існувати. Якщо ви, будучи на прийомі, пролили соус на скатертину, то з точки зору фізичної, тобто позакультурної, ви це дійсно зробили. Але серед культурних людей цього факту немає (моя дружина говорить гостеві: ось ви пролили соус, а я не помічаю). Тому немає, що про це не говорять. Тут все вирішує привселюдність. Саме привселюдністю конструюється культурна реальність.
Хтось підслухав телефонну розмову і опублікував. Коли ЗМІ починають про це писати і говорити, вони роблять це подією, фактом, реальністю. Рівень культури видання або каналу визначається внеском до загального процесу конструювання: наскільки більший внесок, настільки нижчий рівень. Підслухати — все одно, що пролити соус. Десь публікацію не помітили, десь обговорювали сам факт розмови без передачі змісту. Найбільш некультурні повністю опублікували розмову.
У одного північного народу є закон: якщо мисливець не повернувся з тундри, його чекають деякий час, а потім визнають неіснуючим у цьому світі. Якщо він все-таки повернеться, його проженуть, і він, природно, загине. Що ж первинне, матерія чи свідомість, натура чи культура?
КЛАСИКА: КУЛЬТУРА НЕХТУЄ НАТУРОЮ
Є такий принцип — чим менше натури, тим більше культури. Якщо життя організується за цим принципом, то все, пов’язане з матеріальним, належить соціально нижчим істотам — рабам, холопам тощо. Вони внизу, на землі, земне — їхня доля. Культурні люди зайняті піднесеним, духовним, символічним. Вони розмірковують, вимовляють промови, влаштовують прийоми для розумних бесід, читають книги, пишуть листи, відвідують театри. І все це пронизане духом регламенту, ритуалу, суворої правильності. Вони б не їли і не розмножувалися, якби хитра природа не заманювала їх, вклавши в них відповідні земні прагнення. Матеріальні наслідки доводиться брати до уваги. Із народженням дітей, наприклад. Але поки їхня суть виключно тілесна, поки вони малі і безрозсудні, їх належить тримати подалі. Ними повинні займатися нижчі істоти, які мають справу з усім відповідним — біологічним, і взагалі, речовинним. Годувати груддю і т.п.
Проте діти — продовження роду. Не людського роду взагалі, а конкретного, який має родовід. Рід треба зберігати, щоб передавати далі честь, знатність, власність, кров (метафора, зрозуміло). Доводиться народжувати у муках, як і заповідалося. Якби в часи дворянства існувала медицина нашого рівня, жодна персона з вищого світу не обтяжувала б себе родами. Це робили б замість них нижчі істоти, не тільки вигодовуючи, але й виношуючи чужих дітей.
СУЧАСНІСТЬ: НАЗАД ДО НАТУРИ
Це панування культури повалили за допомогою атеїзму та матеріалізму. Було заявлено, що первинними є інстинкти. Із підпілля свідомості вони керують нашою поведінкою, породжуючи химерні форми на зразок політики, або, скажімо, поезії. Насправді особнем рухає інстинкт домінування, панування, влади, а зовні це виявляється у вигляді передвиборної риторики. Насправді особнем рухає інстинкт продовження роду, який передбачає парування та ритуал залицяння, а виявляється це у вигляді серенад під балконом і створенні романів. Сказано було, що стриманість як ознака культури небезпечна для здоров’я і взагалі культура — це репресія.
Рух «назад до натури» породив фундаментальний парадокс сучасності. Цікавість до природи забезпечила приголомшливу витонченість Homo sapiens, и одночасно гранично спростила сферу духу. Замість диліжанса — швидкісне авто, замість вістового — «мобільник», замість димного вогнища — мікрохвильова пічка. Але замість символізму текстів і значень — натуралізм голої задниці в «ящику». Сприйняття текстів пов’язане зі складністю розшифровки та уяви. Одна пані з простих скаржилася: від читання голова болить. Картинка входить у свідомість легко, як заковтується наживка. Текст напружує розум, картинка спокійно лягає в лоно вітальних почуттів. Узагалі верхнє зазнає сьогодні дивної рокіровки з нижнім. Ось уже один російський письменник насолоджується художнім доказом того, що лайно цілком придатне як їжа. Будучи іноді присутнім на молодіжних тусовках, ловлю себе на думці, що те все, що відбувається, примітивно, грубо, без смаку, вульгарно. Після роздумів згадую про плюралізм і розумію, що помиляюся. Ні, плюралізм все-таки хороший у вчених книжках, у житті приживається насилу. Ось, ніяк не звикну до витонченої словесності, приправленої матюками.
Так, культура — це умовності. Тільки дивна річ, за них, за ці умовності людина готова віддати багато безумовного, іноді й життя.
