Це фото зроблено у дошкільному закладі санаторного типу № 41 у Голосіївському районі Києва. Щороку тут безкоштовно оздоровлюються 90 дітей, що перебувають на обліку в туберкульозному диспансері. До кожного в цьому закладі індивідуальний підхід, визначений лікарем. Годують дітей п’ять разів на день, роблять їм масажі, інгаляції. У кожній групі є так званий дихальний куточок, де тренують дитячі легені методом набирання й видихання якомога більшої кількості повітря. На жаль, як кажуть співробітники закладу, вони відчувають, що захворюваність дітей на туберкульоз зростає. За даними Міністерства охорони здоров’я, у порівнянні з минулим роком — на 2,2%.
Його називають хворобою бідності. У Ботсвані, Намібії, Замбії — країнах-аутсайдерах рейтингу ООН за розвитком людського потенціалу — з інфекцією живуть до 1% жителів. У 1995 році епідемію оголосили й в Україні. Відтоді, попри «профільний» закон, постанову уряду, національну програму, а також гранти міжнародних організацій, захворюваність збільшилася вдвічі. Сьогодні, за оцінками фахівців, щогодини в Україні хтось помирає від туберкульозу.
Як стверджують лікарі, мікобактерії потрапляють в організм і почуваються там привільно лише тоді, коли імунітет ослаблений. Звідси висновок: подолати туберкульоз зможе лише достаток. Судіть самі: за даними Держкомстату, протягом останніх 15 років споживання м’ясних продуктів в Україні зменшилося на 56%, молочних — на 45% і рибних — на 38%. Середньостатистичний житель нашої країни з’їдає на рік усього 33 кг м’яса, 124 кг овочів і випиває 210 літрів молока — це майже вдвічі менше, ніж у Росії. За міжнародними нормами, енергетична цінність щоденного меню 10 млн. українців відповідає рівню бідності та голоду. Словом, недивно, що в 90% в організмі бракує вітаміну С, у 48% — вітаміну В, а в 35% — вітаміну А.
Знову ж таки, як стверджують лікарі, на туберкульоз хворіють насамперед люди, які страждають алкоголізмом (20—50%), переселенці (до 10%), колишні ув’язнені (10—20%), а також ті, хто або не має постійного житла, або його умови не зовсім адекватні. Водночас «нетвереза» статистика в Україні постійно зростає — вважається, що через безробіття та безгрошів’я. Слідчі ізолятори не мають ні коштів, ні кадрів, щоб починати лікування туберкульозу до вироку суду. А муніципалітети не можуть знайти можливості розселити гуртожитки та вирішити питання з бездомними українцями. Крім того, виникають проблеми з діагностикою. Як згадують фтизіатри, якщо раніше флюорографію систематично робили майже 90% населення, то сьогодні бути спокійними можна лише за 30%. У багатьох структурах від працівника медичної книжки не вимагають, а так звані соціально- дезадаптовані групи населення і поготів не прийдуть на прийом до лікаря. Як раніше розповідав «Дню» головлікар Київського міського туберкульозного диспансеру № 1 Леонід Стадник, тих, кого все-таки вдалося обстежити, записують переважно на денний стаціонар. На цьому «лікування» бездомних і закінчується. Якщо ж потрібна госпіталізація, то пацієнти або самі зникають, або їх доводиться виписувати достроково. За, м’яко кажучи, неналежну поведінку.
Чи варто говорити, що можливість вижити в цьому випадку (утім, як у всіх інших) залежить від своєчасної діагностики та лікування. Більш того, туберкульоз — захворювання інфекційне і передається повітряно-краплинним шляхом. Наприклад, за даними американських вчених, за п’ять годин авіаперельоту один туберкульозний хворий може заразити ще 50 осіб. Тому в деяких європейських країнах уже діють закони про примусове лікування. Але в Україні вирішили цього кроку уникнути. Щоб не порушувати права пацієнтів.
Утім, сьогодні, зі слів міністра охорони здоров’я Миколи Поліщука, боротьба з туберкульозом — один із пріоритетів нового уряду. І на вирішення насущних проблем кошти знайдуться. Як повідомив міністр на круглому столі, присвяченому Всесвітньому дню боротьби з туберкульозом, крім бюджетних грошей, є ще й 60-мільйонний кредит Світового банку. А крім того, Україна побореться за гранти міжнародних добродійних організацій. Усе це, вважає М. Поліщук, дозволить вирішити питання з діагностикою — як-не-як, сьогодні сучасним обладнанням можуть похвалитися хіба що три області. Приділять також увагу лікуванню туберкульозу. Наприклад, уже найближчим часом з’явиться лабораторія біоеквівалентності, завдяки якій на ринок надходитимуть медикаменти з точно доведеною ефективністю.
До речі, на круглому столі питання ліків порушили невипадково. Як відомо, в 2003 році контрольно-ревізійне управління виявило деякі цікаві факти. А саме: медичні установи відмовлялися від закуплених міністерством протитуберкульозних препаратів, оскільки ними вони були забезпечені ще на кілька років уперед. Простіше кажучи, МОЗ бюджетні гроші витратило, а медикаменти залишилися незатребуваними — адже, як відомо, вони мають термін придатності. Інший інцидент стався вже минулого року. Але тоді закуплені ліки до лікарень не дійшли — вони, як виявилося, не відповідали стандартам ВООЗ.
А сьогодні, зі слів М. Поліщука, деякі області забезпечені протитуберкульозними препаратами на 18—52 місяці вперед. Тому, щоб раціонально й ефективно використовувати кошти, виділені на туберкульозні програми, ліки розподілятимуть виключно за заявками регіонів. Віднині представники обласних відділів охорони здоров’я, особисто приїжджатимуть до Києва та забиратимуть препарати зі складів міністерства. А потім детально звітуватимуть про їх використання.
Справді, як стверджують експерти, проблема вітчизняної охорони здоров’я не скільки в тому, що їй бракує грошей. Швидше за все, їх нераціонально використовують. Що стосується туберкульозу, то набагато дешевше ніж лікування обійшлася б систематична флюорографія груп ризику (і не тільки). Крім того, не варто забувати про горезвісне інформування. Як показують різні опитування, мало хто знає, що кашель, пітливість і слабкість можуть виявитися симптомами туберкульозу...
