У центрі ідеологічних суперечок опинилися діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Лідер «Свободи» Олег Тягнибок у розмові зі ЗМІ наголосив на тому, що партія збирається наполягати на програмному пункті своєї політичної сили, а саме — забороні на всиновлення українських дітей громадянами іноземних держав. У розмові з «Днем» свободівець Андрій Мохник аргументував вищезгадану норму так: «Українська нація має можливості потурбуватися про сиріт. Навіть в умовах бездержавності за такими дітьми доглядали, їх навчали у школах, і вони могли мати якусь перспективу в суспільстві». Депутат наголосив, що нині відбувається тотальний грабунок держави режимом Януковича, і це позбавляє державу необхідних коштів для дітей-сиріт. «Тому «Свобода» пропонує знизити видатки на — Верховну Раду, Кабінет Міністрів, Адміністрацію Президента. Тоді з’являться кошти на утримання дитячих будинків», — підкреслив він.
Варто відзначити, що дитячі будинки є чи не найменш прогресивною формою утримання дітей, з тих чи інших причин позбавлених батьківської опіки. Європейський досвід передбачає створення дитячих будинків сімейного типу, будинків дитинства, які полегшують соціалізацію дітей та готують їх до самостійного життя, або влаштування дітей до фостерних сімей. Остання є подібною до прийомної родини, але тимчасовий прихисток дитині надають спеціально треновані люди, котрі пройшли навчальний курс і знають, як поводитися з дітьми, чим зарадити, як уникнути конфліктів тощо.
За словами Мохника, «Свобода» має намір запровадити і певні превентивні заходи. «Програмні положення партії передбачають не лише цю заборону, а й створення нормальних умов життя: щоб батьки не спивалися й не кидали дітей, а могли працювати, отримувати гідну заробітну плату й утримувати сім’ю», — зауважив нардеп. Окрім того, партія вимагатиме посилення контролю над дітьми, яких уже всиновили іноземці. «Ніхто не знає, що відбувається з дитиною у перервах між перевірками (для малих дітей — раз на рік, для старших — раз на три роки): чи не застосовують проти неї насилля, чи не є вона в сексуальному рабстві, чи не розібрали її на органи», — говорить Мохник. Ретельний контроль над всиновленими іноземцями дітьми українська держава зможе здійснювати у разі ратифікації поданої на розгляд Верховної ради Гаазької конвенції (про неї раніше писав «День», №7 від 17 січня 2013 р.), яка передбачає забезпечення прозорості процесу всиновлення та подальшого нагляду за дітьми. Проте, у разі підтримки цієї конвенції, запровадити відповідну заборону не вдасться.
Заступник директора міжнародної благодійної організації «Надія і житло для дітей» Надія Татарчук має певні перестороги щодо спроможності держави впровадити задекларовані Гаазькою конвенцією принципи. «Потрібно звернути увагу на те, чи готові наші державні органи до проведення необхідних для реалізації конвенції заходів: чи мають вони виписані процесуальні моменти, акредитації та кошти?» — говорить вона.
Слід зазначити, що, відповідно до заяви, виголошеної уповноваженим Президента України з прав дитини Юрієм Павленко, за останні сім років не було виявлено жодного факту порушення прав дітей, всиновлених іноземцями. Ще раніше Юрій Павленко у своєму коментарі газеті «День» зазначив, що українське законодавство направлене на розвиток національного всиновлення. Що ж до громадян інших держав — для них існує цілий ряд обмежень, починаючи з норми про неможливість всиновлення дитини одиноким іноземцем, завершуючи тим, що людина із громадянством іншої держави не може всиновити здорову дитину віком до п’яти років. Саме тому вважається, що іноземці частіше всиновлюють дітей із особливими потребами чи серйозними діагнозами. Мохник же має іншу думку. «Аморально спекулювати на темі хворих дітей-сиріт. Таких в Україні близько 1 тис., але це проектують на всіх дітей-сиріт і розповідають про «благодійність» іноземних громадян. Іноземці в першу чергу усиновляють здорових дітей».
Відповідно до статистичних даних Міністерства соціальної політики, конкуренції між вітчизняним та іноземним усиновлювачем бути не може. Обмеження, введені на законодавчому рівні, дали свої плоди. Загалом за минулий рік іноземці взяли до своїх родин 588 дітей. 420 із них — старше п’яти років. Українські ж усиновлювачі тяжіють до іншої тенденції. Вони всиновляють дітей, яким менше п’яти років. Так, за 2012 р. наші громадяни взяли у сім’ї 1445 дітей. 1302 з них — діти молодші п’яти років. Таким чином, іноземці приймають дітей, котрі, фактично, не мають шансу знайти родину на батьківщині.
Андрій Мохник вважає, що українці всиновлюють мало дітей через бюрократичні перипетії. «За даними Міністерства сім’ї, молоді та спорту, є понад 30 тисяч дітей, які можуть бути усиновлені, але щороку всиновлюють лише близько п’яти тисяч. Багато українських родин, які мають бажання всиновити дітей, змушені стояти на черзі».
Цікаво, що актуалізація норми про заборону всиновлення дітей іноземними громадянами збіглася у часі з подібними закидами російської держави. Утім, нардеп від «Свободи» заперечує будь-який зв’язок. «Заборона на всиновлення українських дітей іноземцями — це програмна теза «Свободи», яка була напрацьована задовго до того, як Путін став президентом. Тож яка може бути співзвучність із російською позицією? Вони це робили у відповідь на «Закон Магнітського», ми ж — виходячи із власних національних інтересів».
Наразі, за словами Андрія Мохника, «Свобода» має намір подати «законопроект про заборону усиновлення українських дітей одностатевими парами, що притаманно сучасній Європі». Варто зазначити, що у пункті 3 cтатті 211 Сімейного кодексу України виписано: «Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі». Контраргумент навів і Юрій Павленко під час брифінгу у Львові: «У нас є в Сімейному кодексі таке визначення, як одностатевий шлюб? Немає. То як можна заборонити те, чого не існує?!» — цитують ЗМІ. Він зазначив, що одностатеві шлюби часто приховувалися під маскою одиноких громадян. Однак, заборона на всиновлення дітей іноземцями-одинаками вже існує.
Дмитро ГРОЙСМАН, правозахисник:
— З погляду прав людини, держава, регулюючи питання всиновлення, повинна діяти в найкращих інтересах дитини, яку всиновлюють, а не розглядати її як державну власність. Держава має турбуватися лише про те, наскільки дитині буде добре у новому середовищі: у новій родині, у дитячому будинку сімейного типу чи, не дай Боже, у державній дитячій установі. Питання про дотримання прав дитини, яку передають за кордон, — єдине, що має турбувати державу як регулятора в цьому питанні.
Тут слід говорити і про реальну українську практику. В Україні справді існує величезна кількість родин, які не можуть мати дітей, і вони з радістю їх всиновлюють. Однак наша культура в частині сімейних традицій недосконала. Досить багато людей, які, коли дізнаються, що їхня рідна дитина хвора, відмовляються її забирати з пологового будинку й залишають на державному піклуванні. Тим паче наші люди не бажають приймати у свої родини хворих дітей.
Такий підхід зовсім не притаманний для європейської культури. Це свідчить про те, що Україна ментально не готова до інтеграції з країнами Старої Європи, й буде великою помилкою приймати Україну в коло єдиних європейських народів, доки вона не зміниться.
Тож, за українськими здоровим дітьми стоїть черга українських потенційних усиновлювачів. За українськими хворими дітьми стоїть черга іноземних усиновлювачів, котрим байдуже, якій дитині дарувати щастя, любов та сімейний затишок. У такій ситуації будь-які ініціативи з обмеження доступу іноземних усиновлювачів до українських дітей будуть завдавати шкоди виключно нашим дітям, які потребують піклування. Таких, на жаль, дуже багато.
Заборона на всиновлення дітей громадянами іноземних держав наразі діє в Кореї та Туркменістані. Якщо Україна долучиться до цього кола країн, потенційні іноземні всиновлювачі будуть дарувати любов іншим дітям: великої проблеми для держави чи іноземних всиновлювачів це не створить. Проблеми виникнуть в українських дітей, які залишаться на так званому державному утриманні.
