Передбачати майбутні досягнення в науці — справа невдячна. Проте є всі підстави стверджувати, що до кінця нинішнього року в Україні народяться два науково-технічні супердосягнення, які стануть міжнародною сенсацією. Показово, що обидві події відбудуться в Чернівцях — місті, яке начебто нічим особливим в Україні й не виділяється.
Отже, перша новина пов’язана з тим, що на початку грудня з території Інституту термоелектрики в Чернівцях вирушить своїм ходом на міжнародну конференцію до Берліна мікроавтобус «Фольксваген». Він буде точною копією того, який сходить із конвеєра в Ганновері. У нього буде лише одна, але дуже важлива перевага — ККД буде на 5% вищим, ніж у стандартного німецького побратима.
Зараз, долаючи масу труднощів, — адже знаходитися у вихлопній трубі, то не великий дарунок для будь-якого приладу — вони доводять до пуття робочий зразок. Під час роботи двигуна з труби будь-якого автомобіля виривається майже вогненний струмінь із температурою повітря до 600 градусів Цельсія. Ученим та інженерам довелося поклопотатися про те, аби при цьому термоелектричний генератор не засмічувався, не руйнувався високою температурою. При цьому енергії, яка тут виробляється, досить, аби забезпечити всі потреби автомобіля в електриці, навіть якщо водій включить кондиціонер на повну потужність.
Зараз майже вся робота позаду. Можна передбачити, що в грудні в Берліні перероблений українцями «Фольксваген» викличе фурор серед інших новинок. Правда, як стало відомо, зі своїми пропозиціями використовувати до цих пір безгоспне тепло вихлопних газів приїдуть американські й інші компанії. Поки українці на цьому напрямі обганяли всіх досить істотно.
У перспективність розробки українських фізиків вже повірили у світі. В центрі інноваційних технологій на Тайвані, де зараз інтенсивно розробляють автомобільний двигун майбутнього, термоелектричний генератор Анатичука збираються вмонтувати в серійний мотор. Планується, що з часом удасться таким чином збільшити потужність серійного автомобіля до 10 %.
Що означає не кожному знайоме слово «термоелектрика»? Виявляється, це спосіб прямого перетворення тепла в електрику. Для цього використовується нехитра конструкція із двох різнорідних металів або напівпровідників. У згаданому інституті його директор, академік Лук’ян Анатичук, перш ніж розповісти про термоелектрику, зазвичай ставить чашку з окропом на поліровану пластинку. Відразу ж відбувається диво — починає обертатися пропелер і спалахує лампочка. Лук’ян Іванович пояснює: «Я поставив гарячу чашку на спаяні між собою дроти із різних матеріалів. Тут і відбувається перетворення тепла на електрику. Це й дозволяє нам зараз пропонувати для самих різних напрямів народного господарства дивні проекти».
Лук’ян Іванович якось був із виставкою в Арабських Еміратах і показав емірові, який відвідував виставку, цей дослід. До того емір без особливого ентузіазму спостерігав за приладами. Але все змінилося, коли Анатичук, повідомивши його, що запаси нафти обмежені, а дармової сонячної енергії довкола повно, вийшов в пустелю — вона була буквально за дверима виставки — набрав в чашку гарячого піску і поставив на ту ж пластинку. Тут же закрутився пропелер і спалахнула лампочка. Емір і його супровід були буквально приголомшені. Вони довго перевіряли — чи немає каверзи. Самі набирали гарячий пісок у пустелі, ставили на прилад. Але все було по-справжньому.
Термоелектрика та уміння поводитися з нею в Інституті термоелектрики оцінили в багатьох країнах. Сьогодні тут світовий центр термоелектрики. Саме тому навіть Міжнародна академія термоелектрики зареєстрована в Україні.
Це — не єдина сенсація, яка готується в надрах інституту в Чернівцях. Недавно директор інституту академік Л. Анатичук побував у Запоріжжі на знаменитому заводі «Мотор-Січ». Тут виробничників давно мучить до цих пір нерозв’язна проблема — газові турбіни для перекачування газу по трубопроводах виявляються дуже уразливими в той момент, коли несподівано відключається електрика в мережі. Таке взагалі-то трапляється не часто, але коли трапляється, може призвести до аварій, які дорого коштують газівникам. На жаль, усі нинішні способи компенсувати зниклу електрику в цій ситуації виявилися не дуже надійними.
Радикальний спосіб порятунку запропонували знову ж таки в Інституті термоелектрики. Більш того — тут налаштовані втілити ідею в життя. Для цього в інституті взялися за розробку і виготовлення найпотужнішого у світі термоелектричного генератора. Його проектна потужність 100 — 200 кВт. Цього вистачить, аби врятувати турбіни, поставивши його на станції з перекачування газу, від проблем у момент непередбаченого виключення електрики.
У такої розробки є ще одна несподівана сторона. Хоча Інститут термоелектрики — перша наукова установа, яку було організовано в Україні, у нього майже немає українських замовлень. А замовлення із Запоріжжя показує, що не лише в технологічно високорозвиненому світі, але і в Україні цей найсучасніший напрям може знайти щонайширше застосовування.
Це був перший новий інститут незалежної країни. Ось тільки разом із радістю прийшло і розуміння гіркої істини — з того, що вміли робити в цій унікальній установі, нікому в новій країні нічого не було потрібно. Представники еліти, що народжувалася, мало цікавилися тим, який науково-технічний потенціал напрацювали українські учені й інженери і які можливості відкриває його правильне (тепер уже не лише на військові цілі) використання в народному господарстві.
На жаль!.. Багато висококласних організацій, що працювали на оборонку, прямо на очах почали розсипатися, хиріти і гинути. Мабуть, така ж доля чекала і новоутворений Інститут термоелектрики. Врятувало його лише те, що Лук’ян Анатичук із породи таких людей, як мовиться, які добре тримають удар.
Він у перші ж роки розвалу об’їхав провідні фірми світу, які займалися такими ж питаннями, що і він, та познайомився з тим, що саме вони можуть. Не дивлячись на достатню закритість подібних установ і повну секретність раніше самого Лук’яна Івановича, його, виявляється, колеги-фізики добре знали про його досягнення у світі. Під час поїздок його не раз намагалися переманити, обіцяючи фантастичні зарплати і прекрасні умови роботи. Це укріпило переконання Лук’яна Івановича в тому, що його інститут на правильному шляху і потрібно лише адекватно організувати роботу за нових ринкових умов.
Що немає пропозицій від підприємств, які розвалюються, усередині країни? Все менше пропозицій надходить від росіян? Не біда! У Л. Анатичука було правило, дотримання якого він вимагав від усіх своїх співробітників: ми повинні на роки випереджати всіх у світі. Тоді замовлення прийдуть самі. І дійсно — прийшли. Першими в Чернівцях з’явилися... японці. Як із часом виявилось, це були дуже вимогливі, навіть невблаганні замовники. Але після японського «вишколу» працювати з американцями та європейцями було вже набагато простіше.
Японців найперше цікавили не космічні або військові застосування, а використання термоелектрики в... побуті. Вони замовили інституту десятки проектів. Учені, які до цих пір застосовували термоелектрику для створення унікальних самонавідних голівок ракет для атомних підводних човнів, несподівано для себе взялися і успішно виконали замовлення для... мережі японських ресторанів.
Услід за японцями до чернівчан звернулися французькі підкорювачі космосу. Вони чули, що в Чернівцях можуть зробити термоелектричні холодильники, які не здатні зробити навіть «боги» західного світу в цій справі — американці. Французи, звичайно, не вірили в таке. Але у них не було виходу. І вони на всяк випадок приїхали до Чернівців. Тут швидко виконали унікальне замовлення французів. Їх так уразило це, що наступне замовлення було таке: виготовити найважливіші деталі для п’ятого покоління їхніх атомних підводних човнів. І це замовлення було виконане в належний термін.
Не дивно, що в результаті були виконані й продовжують виконуватися проекти з розробки і виготовлення найдосконаліших приладів для орієнтації у просторі. Тепер н сотні космічних апаратів оснащені цими приладами. Особливо пишається Лук’ян Іванович тим, що на космічному розвіднику, який зараз летить до Кільця астероїдів, так само стоять його прилади. Тобто він причетний до великого завдання — порятунку нашої планети від можливого небезпечного зближення Землі та якого-небудь космічного тіла. Є його вклад і в космічні апарати, які висаджувалися на далеких планетах Сонячної системи. Дивлячись вночі в небо, він може показати декілька десятків апаратів, на яких літають його вироби.
Сьогодні Лук’ян Іванович усе більше орієнтує своїх співробітників на розробку устаткування для медицини. І ось тепер останні дві роботи інституту в Чернівцях — створення суперекономного автомобіля і своєрідної МНС для українських газонасосних станцій. Невже крига скреснула і в хай-теківських розробках буде потреба і в Україні? Всіляко ініціює і підтримує ці роботи президент НАНУ академік Борис Патон.
Одне тривожить — Інститут термоелектрики уражений небезпечною хворобою, яка підточує ізсередини всю академічну систему. Незважаючи на визнані світом успіхи дослідників, із нього біжать молоді співробітники, тому що інститут не може надати їм житлову площу. Директор інституту — учений зі світовим ім’ям — відклавши термінові справи, в милі бігає по інстанціях з надією вибити кошти для будівництва будинку для молодих співробітників. Поки безуспішно.
