— У новому сезоні на ТВі буде багато документального кіно і невеликий сегмент — ігрового. Чому саме документальне кіно? Ми самі не помічаємо, що дивимось на світ очима документалістів: хронікерів, репортерів, фотохудожників... Ми, як документалісти, фіксуємо життя в «непідготованому», органічному стані — незіграному, непоставленому, невигаданому. А документальне кіно — це дзеркало, завдяки якому режисер, перефразовуючи думку одного письменника — нобелівського лауреата, показує людству його ж обличчя. Цей продукт — затребуваний. Більше того, він є необхідним для суспільства. Тому в світі існують окремі канали, які показують документальне кіно. І тому в сітці мовлення каналу ТВі таких стрічок буде багато.
За ініціативи Миколи Княжицького ми ввели рубрикацію. Хоча в основу всіх фільмів, так чи інакше, покладені людські історії. Історію світу взагалі можна розкласти на безліч людських історій, а потім — історій країн, регіонів, континентів.
Отже, одна з рубрик — «Згадати все», буде присвячена історичним подіям, але знову ж таки — через призму особистості. Її вестиме молодий харківський історик і журналіст Олександр Зінченко. В нього ще, так би мовити, незамилене око, він доволі суб’єктивно оцінює реальність, але цей суб’єктивізм продиктований доброю освітою та глибокими історичними знаннями.
Другий називається «Цивілізація». А цивілізація — це все: спосіб життя, механізми трансформацій світу тощо. Який шлях пройшло людство від Вавилонської вежі до вежі Бурдж Халіфа в Дубаї — найвищої на сьогоднішній день архітектурної споруди? І тут так само буде безліч людських історій, яких ведучий рубрики Юрій Макаров торкатиметься в своїх невеличких передмовах до фільмів. А починатиметься цикл зі стрічки «Собаче життя» про Іллю Еренбурга — радянського публіциста, якого називали «придворним євреєм Сталіна».
Планується також третя рубрика, яка з’явиться в жовтні. Вона присвячуватиметься людським історіям сьогодення, тим проблемам, які хвилюють кожного з нас. Називається вона відповідно — «Основний інстинкт». Вестиме її професійний психолог Олена Кириченко.
Окрім того, в рамках окремої програми ми покажемо українське документальне кіно — «ua.doc» та світову фестивальну документалістику.
Ми часом плачемось, що в Україні немає кіно. Щодо індустрії, то вона в нас справді досі перебуває в зародковому стані, але треба визнати, що протягом останніх п’яти років вітчизняне кіно пережило два нечувані успіхи: молоді режисери «зрізали» гілки Канського фестивалю. Це свідчить про те, що в країні є певний кінематографічний рух. Я вважаю, що найперше цей рух — фестивальний, адже наша країна є батьківщиною «Молодості» — найбільшого європейського фестивалю дебютних фільмів. Окрім того, ми маємо кіношколу, яка свого часу дала світові Олександра Петровича Довженка.
— Мабуть, драма наша в тому, що за 20 років українцям так і не дали цього зрозуміти. І це провина в тому числі телебачення...
— Саме про це ми й говоритимемо. У рамках програми «ua.doc» я запрошуватиму до студії людей, яких можна назвати моральними авторитетами, які мають власну думку до проблем, які порушуються в фільмі. Наприклад, на перший випуск ми запросили Миколу Жулинського. Говоритимемо з ним про фільм Оксани Чепелик «Реальний майстер-клас», в якому режисер шукає відповідь на питання: чи потрібна культура, на що вона здатна сьогодні, краса врятує світ, чи зможе його лише прикрасити?
Українське документальне кіно є. І воно — цікаве. Можливо, це й не шедеври, але ці стрічки є частиною того процесу, із якого можуть народитися великі твори. Якщо суспільству правильно розповідати про українське кіно, то люди матимуть чим пишатися, це може надати нових імпульсів середовищу професіоналів. І — нарешті — рубрика, присвячена фестивальному документальному кіно. На жаль, дуже часто ці стрічки політизовані або розповідають про війни. Але це сьогоднішній світ. Ця програма також передбачатиме гостьову студію. Першим гостем стане президент уже згаданого кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі.
— Чи вважаєте ви, що в нашій країні існує запит на те, щоб українці були самі собі пояснені? Хто така пострадянська людина? Яка вона? Яке наше суспільство? І документалістика могла б стати дуже добрим інструментом для пояснення нашому суспільству, яким воно є...
— Щодо цього можу сказати: за місяць-два ми почнемо міркувати над власним виробництвом. До перерахованих пакетів фільмів, які вже є в бібліотеці каналу, плануємо додати своє. Наприклад, у нас є рубрика «Как уходили кумиры». В українського народу немало своїх кумирів, про яких наші знання переважно дуже обмежені. Проблема українців у тому, що ми — ще не українці. Ми ще «постсовєти», які наразі навіть не усвідомили, що відбулося з ними в ХХ столітті. І наш канал ставить перед собою завдання говорити про це.
Працюючи на німецькому каналі ZDF, я мала нагоду спостерігати, як у цій країні відбувався державний сеанс психоаналітики. Практично на будь-якому телеканалі в будь-який час ішлося про те, що, мовляв, ми, німці, маємо вибачитись перед світом, ми — великі, маємо велику літературу, ми — економічний локомотив Європи, але зараз — маємо вибачитися! Німеччина цей катарсис прожила, хоча це зовсім не означає, що зараз у країні немає проблем. А в Україні наш власний катарсис досі не відбувся. І стати українцем для кожного з нас — означає пережити свій катарсис. Найбільша проблема України — це проблема ідентифікації. Ми тривалий час були відмежовані від світу, тому тепер маємо наздоганяти його прискореними темпами. ТВі робитиме все, щоб пришвидшити процес пошуку української ідентифікації та допомогти країні встигнути за світом.
