Поговорити з головним тренером київського «Динамо» та збірної України Валерієм Лобановським журналісти мріяли вже давно. Адже наставник нашої прославленої й улюбленої команди зазвичай не ходить на післяматчеві прес-конференції й тішить публіку лише півхвилинними флеш-інтерв’ю після деяких поєдинків Ліги чемпіонів. Безумовно, у представників ЗМІ накопичилося до метра українського футболу чимало запитань. Причому якось несподівано, спонтанно. Начебто ще не кінець сезону, й «Динамо» не зіграло останній матч у Лізі чемпіонів... Хтось, дізнавшись про майбутню прес-конференцію, поквапився припустити, що Лобановський має намір заявити, що він йде з футболу... Нічого подібного не сталося. Валерій Васильович на запитання про стан здоров’я з усмішкою відповідав: «Не дочекаєтеся!» Отже, він сповнений енергії й оптимізму. Принаймні, саме таким він з’явився перед журналістами.
«ДЕМЕТРАДЗЕ ПРИВЧИЛИ ДО ТОГО, ЩО ВСЯ КОМАНДА ГРАЄ ТІЛЬКИ НА НЬОГО»
— Валерію Васильовичу, скажіть, наскільки, по-вашому, справедливе припущення, що «Динамо» зараз перебуває на порозі великих змін?
— Це складне питання. Життя йде своїм шляхом, й після того, як команда досягає чергового результату, виходить на якийсь новий рівень, зміни неминучі. З iншого боку, змінам можуть сприяти абсолютно певні причини, які заважають клубу виступити краще, ніж він може.
— Як ви оцінюєте виступ «Динамо» в нинішній Лізі чемпіонів, чому він не був таким успішним, як попередні? Чи є надія на те, що це просто випадкова тимчасова невдача?
— Прогнозів ніколи не роблю. Випадкова невдача чи тимчасове досягнення — я поки ще не розібрався. Та й ніколи не гарантував, що за мене команда виграватиме всі поєдинки. Знайдіть такого тренера, який гарантує, й носіть його на руках. 1983 року був такий тренер. Три роки його носили, а потім довелося в терміновому порядку готувати збірну до чемпіонату світу... Якщо команда щороку виходитиме в Лігу чемпіонів — це вже досягнення, враховуючи наявну конкуренцію.
Чи могли ми виступити краще? Можливо. Але для цього треба не просто прогнозувати, а старатися проаналізувати, причому не суб’єктивно, а об’єктивно. Візьмемо, наприклад, поєдинок у Полтаві між «Ворсклою» й «Шахтарем». Першу половину матчу «Шахтар» грав, другу — стояв. Невже вони не хотіли виграти гру? Поступово накопичується втома. Дуже важко командам, які впродовж багатьох років грають, не маючи двох повноцінних складів кваліфікованих футболістів.
Як говорив Арсен Венгер, необхідно мати 20 кваліфікованих футболістів, що не поступаються один одному. От ви критикуєте виступ «Динамо» в нинішній Лізі чемпіонів, але ж «Динамо» в таку ситуацію, як у цьому сезоні, ще жодного разу не потрапляло. Ви подивіться, які ігри останнім часом провела команда «Динамо» (Київ): спочатку «Манчестер Юнайтед», через п’ять днів — «Андерлехт». А на другий день: грузини — у збірну Грузії, білоруси — у збірну Білорусі, Боднар — в Угорщину, Кузьмичов — у молодіжну команду Росії, а частина киян — у національну збірну України. Потім ми зібралися 13 числа. Гравці провели два непрості матчі з Вірменією й Норвегією. А 18 числа — «Андерлехт». До речі, жодного разу не було такого, щоб крім ось цих коротких передихів між грою Ліги чемпіонів ще були дві гри збірної. А гра збірної, самі розумієте, іноді варта двох ігор Ліги чемпіонів. Звичайно, далася взнаки втома, й насамперед у психологічному плані.
— Як би ви оцінили гру Ласло Боднара?
— Ласло в нас перебував нетривалий час. Був iз нами на зборах, потім повернувся в Угорщину й лише через деякий час перейшов у «Динамо». Це доволі талановитий парубок, головне — любить працювати, дуже хоче грати у футбол.
— У чому ви бачите причини невдалої гри наших двох нападників — Шацьких і Деметрадзе?
— Шацьких? Наскільки я знаю, він став найкращим бомбардиром чемпіонату України. А те, що він зараз невдало грає... А як він може грати вдало, якщо декілька тижнів він виступав на Кубку Азії й лише нещодавно повернувся в команду. Щодо Деметрадзе, то це специфічний гравець: його привчили до того, що вся команда грає тільки на нього. Зараз ми його намагаємося перебудувати. Поки із цим виникають певні труднощі. Але розлучатися із цим футболістом за наявності такого гострого дефіциту кваліфікованих виконавців, вважаю, не варто.
«У «МАНЧЕСТЕР ЮНАЙТЕД» ЗАБОРОНЕНО НАВІТЬ ПОШЕПКИ ГОВОРИТИ ПРО ТЕ, ЩО ВОНИ ВИГРАЛИ ЛІГУ ЧЕМПІОНІВ!»
— Якось навесні, незважаючи на вдалий виступ «Динамо» й у чемпіонаті України, й у Кубку, й у Лізі чемпіонів, ви сказали, що наступний сезон буде дуже важким для команди, можливі серйозні спади. Ви ще тоді передбачали, що може статися приблизно така ситуація, як зараз?
— Тоді команда за півроку не програла жодної товариської зустрічі, з чотирьох матчів Ліги чемпіонів три виграла, один зіграла внічию. І до всього цього ми ще й показували добротний футбол. Але кожна людина трохи перебільшує свої можливості. Така природа, тут нічого не вдієш. І в багатьох футболістів почала проявлятися зайва самовпевненість. Це позначилося вже на першій грі поточного сезону — в матчі з «Дніпром», де ми мали велику перевагу, але саме через цю саму впевненість у неминучiй перемозi не змогли виграти. А це був, між іншим, перший сигнал.
— Валерію Васильовичу, чи можна провести паралель між нинішнім «Динамо» й «Динамо» зразка 1975 і 1986 років?
— Ні в якому разі! «Динамо» в 1996—2000 роках показувало рідкісну стабільність. Як узагалі можливо чотири роки вигравати все, та ще й грати за збірну?.. Навіть метал втомлюється, а ми ж говоримо про людину. Ось ці чотири сезони підтвердили, що команда, яка чогось досягла, не буде «валитися» вже наступного року. Й триматиметься ще якийсь час. Тому ніякої аналогії проводити немає сенсу. Пригадайте 1975 рік — Кубок кубків. Суперкубок, крім того, «Динамо» в повному складі грало за збірну СРСР. А настав рік 1976 — і команди немає. Прізвища гравців є, а команди немає. 1986 року виграли Кубок кубків, а 1987 року посіли 10-те місце в чемпіонаті СРСР. Можливо, причини в тому, що гравці знизили вимогливість до себе. Вони жили цими успіхами... От чому в «Манчестер Юнайтед» заборонено говорити про те, що вони виграли Лігу чемпіонів, навіть пошепки! Інакше — штраф.
— Хотілося б дізнатися, як ви оцінюєте роботу селекційного відділу «Динамо»? Чи виправдовує себе національна різношерстість команди? Команди, яка має бути основою збірної України...
— Стежите за іграми кращих команд України? А кого з гравців цих команд можна взяти у збірну? Так, ми поставили проти Польщі п’ять донецьких футболістів, чотирьох наших i двох легіонерiв. Ось це і є збірна України. А де взяти краще? Наші тренери їздять на всі матчі кожного туру, літають за кордон, дивляться того ж Скаченка. Так, існує кадрова проблема. За подібними прикладами далеко ходити не треба — візьміть «Аякс», команду, яка впродовж багатьох років була лідером європейського футболу. Де зараз «Аякс»? Ще приклад. 1974 рік. Голландія зробила революцію на світовій першості в Німеччині. А потім зникла на вісім років. Бувають періоди, коли серйозно відчувається брак кваліфікованих кадрів.
— Чи правильно чинять українські клуби — учасники єврокубків, переносячи матчі національної першості?
— Раніше перерва між матчами єврокубків становила 14 днів, але й цього здавалося мало. Ліга чемпіонів забирає багато моральних і фізичних сил, і потрібен час на відновлення. У середньому темпі зараз нікого не обіграєш. У середньому темпі «Лаціо» міг обіграти «Шахтар».
— Валерію Васильовичу, чи не є однією з причин невдалої гри «Динамо» в цьому сезоні зниження у деяких футболістів вимогливості до себе?
— Безумовно, причина така є. Шляхів розв’язання цієї проблеми всього два. По-перше, відмовитися від таких гравців. По-друге, повернути їм цю мотивацію. Зараз клуб займається розв’язанням цієї проблеми. Тих, хто хоче рік чи два ще пограти, а потім піти, слід прибирати негайно! Вони ж не живуть футболом, не живуть клубом! Шевченко «йшов» півтора року. Не знаю, може, в нього й були подібні думки, але ви ж бачили, що він робив на полі: виходив і проводив гру з максимальною віддачею. Але такі гравці, як Шевченко, народжуються дуже рідко!
«НЕМАЄ ФАРТУ — БУТИ ІНФАРКТУ»
— Що, на вашу думку, сталося з командою в Брюсселі після пропущеного другого голу?
— Сталася, взагалі, звичайна річ. Буває, суперник забиває абсолютно нормальні голи, але в Брюсселі... Адже не обов’язково влучати м’ячем в обличчя своєму гравцеві, після чого м’яч закочується в сітку воріт. Не обов’язково воротареві не виходити з воріт, коли м’яч подають у штрафний майданчик. У результаті команда була шокована — хлопці просто розгубилися. Що робити? Треба було грати, причому грати так, як домовлялися, й спробувати забити якомога більше м’ячів. Крім того, не останню роль відіграє елементарний фарт. Як сказав один тренер: «Немає фарту — бути інфаркту». Результат цього матчу наклав, звісно, свій відбиток і на наступну зустріч iз ПСВ. Адже, крім фізичної, гравці відчували й психологічну втому. І я згоден iз коментатором НТБ, який сказав про гру з ПСВ: «Грали дві заморожені команди».
— Останнім часом говорили про вашу можливу відставку. Звідки беруться такі чутки?
— Ну, як я можу знати, звідки вони беруться... Вважаю це звичайною провокацією (мається на увазі стаття «Трудно быть Богом» в газеті «Известия» — Ред. ). Таких провокацій я пережив уже багато. Порошина (оглядач газети «Известия», — Ред. ) я добре знаю. Це 23- річний хлопчик, який дозволяє собі грубіянити, він категоричний у кожному своєму слові. Для чого він це все написав, я не знаю. Може, ускладнилися відносини між Росією й Україною — адже там, крім футболу, зачеплено Президента й екс-президента. А взагалі, це смішно. Уявіть, що французька впливова газета вимагає відставки тренера «Барселони» й пропонує на його місце декілька кандидатур. Я ж переважно або вживаю вислів «з моєї точки зору», або посилаюся на відомих філософів, класиків, наприклад на Достоєвського: «Категоричність думок властива невiгласам».
Наші журналісти багато що не зовсім розуміють. Написати після матчу статтю — це все зрозуміло: настрій поганий і т. ін. Це нормально. Але коли намагаються лізти в тренувальний процес... Підіть на заочне відділення Інституту фізкультури. Вдень пишіть у газету, ввечері вчіться. Потім після проходження дворічних курсів удосконалення вам уже не потрібна буде та журналістика. Ви — вже готовий тренер, яких у нас дефіцит. Журналіст не має права радити, як треба тренувати команду. Це все одно, що я даватиму поради щодо ядерної фізики. Я ж дилетант у цій сфері!
Свою думку з приводу статті «Трудно быть Богом» висловив і президент Федерації футболу України Григорій Суркіс: «Зізнатися, після фатальної для нашого клубу поразки в київському матчі з ПСВ я декілька днів шукав приводу сказати Лобановському, що вважаю його видатним тренером і не збираюся відмовлятися від співпраці з ним доти, доки він сам не забажає розірвати контракт. Сподіваюся, делікатність моменту досить зрозуміла, щоб я міг обійтися без докладних пояснень, чому мені не хотілося звертатися до Валерія Васильовича з таким експресивним текстом на тлі рутини буденної. Моя щирість могла потонути в пихатості, це походило б на прояв жалості. Явно були потрібні якісь інші декорації.
Не бачу нічого дивного в тому, що відверта невдача київського «Динамо» в Лізі чемпіонів дала підстави одному з найавторитетніших видань Росії адресувати нам неприкриті глузування.
У наші дні ця стара «известинская» лінія заїхала в болото політичних провокацій. Автор статті «Трудно быть Богом» (в її інтернетівському варіанті на веб-сайті sports.ru) як заявку про своє бажання зачіпати Україну дав перед основною, футбольною, темою хворобливо злобний шарж на Президента чужої йому країни, не забувши при цьому фамільярно проїхатися й по першому президентові України. Мовляв, дивіться, як я готовий поводитися з особами, які персоніфікують вашу державність; чи мені шанувати ваших футбольних богів...
Випади такого роду навіть у дипломатичному середовищі називаються свинством. Хочеться вірити, що хтось впливовий iз редакторату «Известий» усе ще входить у наше слов’янське братство, що рекламується у великі свята, й дружньо пояснить, що все це означає. Щоб знати, за що пити на найближчій братській зустрічі».
