Трагедія з теплоходом «Пам’ять «Меркурія» 26 грудня 2001 року була майже першою в серії катастроф, що спіткала нашу країну останнім часом. Після неї — влучення ракети в цивільний літак, смерті на шахтах, нова трагедія з теплоходом «Чорноморець», як дві краплі води схожа на першу, нарешті, трагедія на аеродромі у Львові. Ланцюг випадковостей? Зовсім ні! Це ланцюг закономірностей! — вважає Євгенія Ткаченко, мати студента, загиблого на «Пам’яті «Меркурія», про що вона заявила у Сімферополі на прес-конференції, яку провели близько 10 родичів жертв цієї морської трагедії та їхні адвокати. Після аварії «Пам’яті «Меркурія» вже закінчено попереднє розслідування, кримінальну справу розглянуто Верховним (нині Апеляційним) судом Криму, а після нього й місцевим судом Нахімовського району Севастополя і вдруге направлено на додаткове розслідування. Але ні причини катастрофи, ні винних у ній, ні кількості загиблих точно не встановлено…
Спочатку лист до редакції від нашого читача:
«Шановний головний редакторе!
… 26 січня 2001 року загинув мій єдиний улюблений блакитноокий 2-метровий красень-зять, залишивши 18 літню дочку і свою дружину (мою дочку). Не змогла йому нічим допомогти, смерть наступила внаслідок переохолодження у зв’язку з аварією теплохода «Пам’ять Меркурія» на Чорному морі. Я, як лікар, побачила на тілі сліди боротьби за життя — переломи кісток обличчя.
А на початку січня він і його друзі були у нас, скаржилися, що цей теплохід «старе корито», що «ходимо вище ватерлінії» і на одному чи другому боці (тобто з креном). Скаржилися на болі в суглобах у спині, на те, що пішов старий капітан, говорили, що на цьому суденці можна загинути. Я призначала їм лікування, але вони відмовилися: «Нічого не допоможе, оскільки вантажимо велику кількість вантажів, понад норму».
Я їм порадила звернутися до директора фірми «Сата», власника корабля. Вони відмовилися, бо їх уже попередили: «На ваше місце вже стоїть черга». Тоді я порадила покласти під ліжка індивідуальні рятувальні засоби. Вони сміялися, говорили, що цього у них багато, врятуємося. Але не врятувалися. Загинули 23 особи і живі 32 особи.
7 липня 2001 року в газеті «Слава Севастополя» опубліковано статтю під рубрикою «Відповідати треба» і кримінальну справу направлено до Верховного суду Криму. Відомо, що прокуратурою встановлено вину капітана теплохода в загибелі людей. Корабель старий, його вантажопідйомність 200 тонн, але навіть я це знала, що систематично вантаж був набагато більше, останній раз 329,6 тонн. Капітан не дотримував необхідних обмежень для такого вутлого «суденця», а саме у встановленій 20-мильній прибережній зоні у результаті — трагедія, загинули 23 молоді працездатні людини.
А винен капітан. Чи тільки він? Чому прокуратура замовчує, що вона знала про ці порушення? Адже це здешевлювало рейси, прибуток був більше, і вигідно було і фірмі, і ще комусь... У погоні за великими прибутками втратили людей. Що вони означають, ці робочі мурашки за наступу дикого капіталізму? А щоденна реклама по телевізору і в газеті: «Рейси до Стамбула на теплоходах «Гесс», «Герої Севастополя», «Пам’ять «Меркурія» — перевезення вантажу необмежене». Хіба не знали про це транспортна прокуратура, мер міста, власник фірми «Сата»?
Над живими і мертвими у морі три ночі з’являлися зірки — при температурі води плюс 7 градусів і мокрому снігу. Хіба їх шукали? І тільки наступний рейсовий теплохід, побачивши на морі плаваючі тюки, запитав по радіо, який теплохід не прийшов у порт? 26-го вони вже загинули. Моя дочка, серцем і сновидінням відчувши біду, все телефонувала 26-го диспетчеру в порт, і там відповідали, що немає зв’язку, що у них не космічне пальне, затримуються з незрозумілих причин. Вони вже загинули, а дізналися ми про це тільки 29- го вранці по телевізору.
Плачуть дружини, матері, діти загиблих. Немає годувальників, і я також не можу допомогти і довчити 18-літню дочку загиблого, так і залишилася вона на другому курсі... Керч — місто-герой гине, немає роботи. Без диплома — торгуй рибою, якої також немає. А за навчання 1800 гривень. Я лікар з 33 річним стажем — 107 грн.,дочка — 120 грн. Що робити?
Скоро суд, засудять капітана, а як бути нам, як довчити сиріт? Ми не допустимо, щоб державні органи відмовилися від вини загибелі теплохода. Рідні загиблих вимагають не тільки визнання провини капітана, він також якоюсь мірою жертва системи. Без страхових полісів жодна команда у світі не повинна вирушати у рейс. І у випадку смерті 100-вiдсоткова виплата повинна бути за страховкою. Ці порушення, кому це вигідно? Ми, рідні загиблих, не хочемо, щоб залишили сиріт у бідності й убогості. Якщо нас не почують і всю вину покладуть на капітана, і ми нічого не отримаємо, будемо подавати до міжнародного суду…
