За останні сім років із України виїхали 5600 наукових працівників, із них понад 500 — представники професорсько-викладацького складу. Ці цифри днями були наведені директором Інституту проблем матеріалознавства ім. І.Францевича Віктором Трефіловим у виступі на міжнародному семінарі «Об’єкти інтелектуальної власності: питання ліцензування».
І хоча під час церемонії відкриття міжнародного семінару помічник генерального директора Всесвітньої організації інтелектуальної власності Міхай Фічор вручив президентові Національної академії наук України Борисові Патону «Золоту медаль» Всесвітньої організації інтелектуальної власності за внесок на захист інтелектуальної власності, зазначені цифри щодо втрати вчених Україною були приголомшливими.
За словами В. Трефілова, за кордон виїжджають провідні наукові працівники. Не дивно, що з часів Другої світової війни у США не було такої концентрації талантів, як у наш час, причому значною мірою це вдалося за рахунок еміграції з країн СНД. Так, за даними МЗС Росії, 1993 року кількість російських вчених, що працювали за кордоном, перевищила 3000 осіб. Останні два роки щорічно з Росії виїжджало 5—6 тисяч науковців (у це число не входять ті, хто тимчасово працює за контрактами). За рахунок відпливу наукових кадрів щорічні економічні втрати тільки Росії становлять від 50 до 60 млрд. доларів.
У розмові з кореспондентом «Дня» академік Анатолій Шпак, головний вчений секретар Національної академії наук України зазначив, що офіційна кількість вчених, котрі втрачені Україною, дещо менша. Зокрема, з часів незалежності за офіційними підрахунками за кордоном за контрактами працюють лише 300—400 вчених. «Вони займаються наукою і не належать до числа тих, хто емігрував і зараз розвозить продукти на тачках у супермаркетах», — зауважив він.
Щодо основних причин виїзду, то на перше місце академік А.Шпак поставив відсутність необхідних умов для праці вчених, низьку заробітну платню (вона не перевищує 200 гривень і не виплачується державою протягом декількох місяців), а також відсутність контролю за виконанням ухвал Президента та уряду України щодо фінансування науки та досліджень.
До речі, якщо найбільш розвинені держави вкладають у розвиток науки значні кошти — в середньому від 2,8% до 5% ВВП, то в Україні, за словами А. Шпака, ситуація катастрофічна. Щороку йде зниження кількості реальних коштів, що виділяються з бюджету на науку. Якщо 1991 року фінансування фундаментальної науки в Україні становило 2,5% від ВВП, то вже 1996 року воно знизилося до 0,7%. Академік А.Шпак зауважив, що на наступний рік Леонід Кучма пообіцяв науковцям виділення коштів із бюджету в обсязі 1,7 відсотка ВВП, проте вчені реально очікують на значно меншу цифру... 0,3 зазначеного відсотка.
№204 24.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
