міста. Воно взагалі не схоже на реальне місто, створене для повсякденного
життя. Колись практичні австрійці хотіли засипати всі венеціанські канали,
але за час свого п’ятдесятирічного панування так і не зважилися цього зробити.
І сьогодні повітряна середньовічна Венеція з палацами, каналами, безкрайніми
майданами і вузькими вуличками зачаровує кожного мандрівника. А урбаніст
Ле Корбюзьє називав це місто без автомобілів «найсучаснішим містом світу».
«Побачити Париж — і померти!» — цю формулу-заклинання тисяч туристів
мені довелося піддати сумніву, коли минулого року, під час фестивалю «Оксамитовий
сезон», наш лайнер став на рейді Венеції. Це місто люблять поети і не сприймають
прагматики. І сьогодні, в розпал нового туристичного сезону, мені хочеться
поділитися із читачами Венецією.
«Шпили, колонны, резьба, лепнина
арок, мостов и дворцов; взгляни
наверх: увидишь улыбку льва
на охваченной ветром,
как платьем, башне,
несокрушимой, как злак вне пашни,
с поясом времени вместо рва».
Так писав Йосиф Бродський про Венецію, гуляючи «майданами, як «прощавай»,
широкими, у вулицях, як звук «люблю». Недаремно він заповідав перенести
свій прах після смерті саме в це місто. І сьогодні великий поет лежить
у венеціанській землі поруч зі своїми співвітчизниками: Дягілєвим і Стравинським.
На початку XV століття Венеція була найбагатшим містом світу, а Венеціанська
республіка мала ранг великої держави Європи. На чолі її стояв довічно обраний
дож, але ця влада ніколи не передавалася в спадщину. Венеціанська мова,
що сформувалася в той час, збереглася досі. І якби Данте був не флорентійцем,
а венеціанцем, то літературною італійською мовою став би, швидше за все,
не тосканський, а венеціанський діалект. Підтвердженням цього є конкретні
венеціанські слова, зрозумілі всім: арсенал, кофе, магазин, марципан, тариф,
цукор, аварія, атлас, блакить, балдахін, цифра, еліксир. Шкода, що Великий
московський князь Василь II (на прізвисько «Темний») не погодився на принадну
пропозицію Венеції того-таки XV століття. Його попросили надати допомогу
під час повернення Константинополя Венеціанській республіці. Справа в тому,
що Цар-град потрапив під турецьке панування в 1453 році. За сприяння Венеції
Василю Темному обіцяли в нагороду не багато не мало — Візантійську імперію,
столицею якою стала б Москва, іменована Третім Римом. Але Василь так і
не просвітлів — і відмовився від Візантії. Проте внаслідок цих переговорів
у Росії народився титул «цар» (від римського «цезар»). Отож венеціанська
мова — не просто діалект, а оригінальна літературна мова, якою драматург
Карло Гольдоні у XVI столітті писав свої знамениті п’єси. Доcі венеціанці
по-особливому називають улюблене місто: не Венеція, а Венексія.
Слава венеціанського живопису поширилася в епоху Відродження на всю
Європу, і 1505 року до Венеції на навчання приїхав навіть Альбрехт Дюрер.
Упродовж XVI століття в лагуні творили великі епічні художники: Джорджоне,
Тиціан, Тінторетто і Веронезе. Тиціан довів до досконалості мистецтво колориту,
Веронезе з оптимізмом зображав повсякденне життя венеціанців, а Тінторетто
те саме життя писав з експресивною драматичністю. Епоху Відродження ознаменували
в Венеції також творіння родини архітекторів і скульпторів Ломбардо. Театр
і література не відставали від живопису та архітектури. Комедія дель арте
(комедія масок) народилася, зрозуміло, у Венеції. Сьогодні вона живе у
венеціанських карнавальних масках: Арлекіно і П’єро продовжують сваритися
з купцем Панталоне. Карло Гольдоні іронізував над зовнішністю своєї батьківщини,
і за це йому довелося залишити її. Знаменитий авантюрист і філософ венеціанець
Казанова теж помер не вдома, а в Богемії. А лібретист Моцарта Лоренцо да
Понте взагалі втік до Америки. Що вже й казати про венеціанську музику?
У XVII столітті у Венеції було 7 оперних театрів (крім 11 драматичних).
Останнім з великих капельмейстерів Собору святого Марка став Антоніо Вівальді,
під музику якого й тепер сумують і насолоджуються багато меломанів. Оперний
театр «Ла Феніче», збудований 1792 року, горів двічі: 1836 року і в січні
1996-го. Це був один із найзнаменитіших театрів Італії і вершиною екскурсії
до Венеції вважалося відвідування цього театру. Доки його зараз відновлюють,
вистави за участю іноземних артистів проходять у «Палефеніче» — наметовій
споруді на острові Трончетто, розрахованому на 1000 місць. 10 жовтня там
танцював Михайло Баришников, який присвятив свій виступ пам’яті друга —
поета Йосифа Бродського.
«Тонущий город, где твердый разум
внезапно становится мокрым
глазом,
где сфинксов северных южный брат,
знающий грамоте лев крылатый,
книгу захлопнув, не крикнет
«ратуй!»,
в песке зеркал захлебнуться рад».
У цьому місті, що потопає, упродовж усього року проходять концерти, на
яких виконується музика різних жанрів, а найбільше — твори XVIII століття,
часу творчості великого Вівальді. Дуже популярні органні концерти в Соборі
св. Марка і церквах Сан Джорджіо Маджоре, Санта Марія делла П’єта і Фрарі.
Капела Собору св. Марка — першокласний ансамбль солістів, який прекрасно
виконує старовинну музику.
Серце Венеції — п’яццетта Сан Марко (площа св. Марка), яку сам Наполеон
називав «найпрекраснішим салоном Європи». Під аркадами майдану розташовані
знамениті кафе: «Флоріан», «Квадрі» і «Лавена». Багато письменників, музикантів
і артистів пили тут вино під звуки п’янкої музики. Перше європейське кафе
було відкрито саме на Сан Марко ще 1683 року, і нині воно шле привіт від
Венеціанської республіки. І ми там були, мед-пиво пили...
«И восходит в свой номер на борт
по трапу
постоялец, несущий в кармане
граппу,
совершенный никто, человек
в плаще,
потерявший память, отчизну,
сына;
по гробу его плачет в лесах осина,
если кто-то плачет о нем вообще».
Так писав Бродський 1973 року, вперше потрапивши до Венеції. А сьогодні
його колишні співвітчизники, які прорубали вікно в Європу, годують голубів
перед базилікою і дзвіницею на Сан Марко, походжають Палацем Дожів і насолоджуються
карнавальним містом, яке раніше могло лише з’явитися в незбутних снах.
А в Палаці Дожів для екскурсантів, які розуміють італійську або венеціанську,
демонструються таємні сходи і потайні кімнати. Можна побачити камери тортур
і підвал, у якому було ув’язнено Казанову, а також диво техніки — підвісне
склепіння Великої зали. Її прикрашають картини Ієроніма Босха.
Традиція численних свят збереглася в цьому місті з часів Венеціанської
республіки. Величезні майдани створювали відповідну атмосферу для карнавальних
вистав. Сан Поло, друга за розмірами після Сан Марко площа Венеції, була
свідком боїв биків і цькування ведмедів собаками, які проводилися для звеселяння
народу. Збереглися перекази і про гру в м’яч з ракетками на Кампо Санто
Стефано. Сьогодні під час карнавалів площа Сан Поло перетворюється на арену
балу куртизанок, а влітку вона стає майданчиком просто неба, де встановлюються
лавки і величезний екран для фанатів кіно. У галереї Венеціанської Академії
є картина, на якій зображене дике святкування: у Великий канал кидають
живих людей. Це популярне народне свято в ігровій формі імітувало протистояння
жителів протилежних берегів Великого каналу. Жителів східної сторони називали
Кастеллані, від назви старого замка дожів «кастелло», а жителів західної
сторони називали Ніколоті, від назви церкви Сан Ніколо дей Мендиколі. Якщо
дівчата і юнаки з ворогуючих кланів закохувалися одне в одного, не можна
було уникнути родинної трагедії. Чи бува не звідси історія веронських Ромео
і Джульетти? До речі, шекспірівські Отелло з Дездемоною жили саме у Венеції
— і їхній будинок досі показують туристам.
І ще про свята, вже сучасні. 1895 року виникла венеціанська Б’єннале
сучасного мистецтва. Вона проводиться раз у два роки і охоплює всі галузі
мистецтва: архітектуру, фотографію, музику, театр і багато іншого. І міжнародні
кінофестивалі на острові Лідо проводяться щороку наприкінці серпня — початку
вересня. Знаменитий венеціанський карнавал проходить щороку взимку, він
починається за 12 днів до середи першого тижня Великого посту. Все місто
перетворюється на театр масок, а театралізована вистава розігрується щороку
під новим гаслом. Карнавал завершується грандіозним фейєрверком над лагуною
перед Собором св. Марка. А найвидовищніше із щорічних свят на воді стартує
наприкінці першого тижня вересня. Воно називається Регата Сторіка (Історична
Регата). Пишно прикрашені старовинні гондоли з екіпажами в історичних костюмах
пропливають Великим каналом перед почесними трибунами. Той, хто переможе
в Регата Сторіка, буде героєм увесь рік.
Отака вона, Венеція, з шаленими голубами на Сан Марко, з карнавальними
масками, блазенськими ковпаками, муранським склом і буранськими мереживами.
Місто-міраж, що витає над Адріатикою...
