Можливо, декому асоціація в дусі «весна-жінка» здасться занадто тривіальною. Але нам вона здається безумовною. Як безумовні рефлекси. Тим більше, що в «Галереї «Дня» нам ідеться передусім про мистецтво — яке, як відомо, знаменує весну душі.
Жіночі образи — вічна тема живопису, в тому числі й українського (тут представлено період від початку XIX до середини XX століття). Вічна, але неоднозначна. Наші художники зображали жінок у різних образах — від поетично-шляхетних (як Аполлон Мокрицький) до втомлених працею (як Олександр Мурашко).
Наприклад, Мокрицький написав портрет дружини під час «медового» місяця. Звідси — ніжність, квіти, романтизм, притаманний митцям XIX століття, а надто — щойно одруженим митцям.
Жінка Михайла Жука — нова. Звільнена від корсетів, смілива, вона кидає виклик патріархальному суспільству. Але в ній знову вчувається той беззахисний сентименталізм дружини Мокрицького... Жіночність в художніх образах прекрасної половини людства домінує в усі часи, якими б вільними та сміливими не видавалися об’єкти творчості.
Особлива інтрига є в тому як жінки-художниці зображали своїх «гендерних колег». Наша надцінна «амазонка авангарду» Олександра Екстер поруч із двома «білявими» подругами зобразила себе — в яскравому червоному вбранні. Сучасники згадують, що завдяки такому крисатому капелюху пристрасного кольору художницю можна було легко впізнати серед натовпу на Хрещатику зразка минулого століття.
Інша, не менш цінна та відома — жінка-художниця Тетяна Яблонська зображає себе в зовсім іншому образі — українки з яскравим характером.
Дивна річ, але обидва ці образи — шляхетної та вишуканої «авангардки» та пригорнутої до етнічного начала жінки — хоча й зовсім різні, але характерні для узагальненого образу української жінки.
Зображення надані Національним художнім музеєм України
