Але будьте готовими до того, що фіни, по праву горді своїми досягненнями, вимагатимуть від вас такого ж справедливого ставлення до надбань своєї країни. Жартують, що коли ви в’їжджаєте до Фінляндії, митники не звертають на вас жодної уваги. Проте коли ви будете їхати з країни, вас обов’язково перевірять, аби переконатися, що ви прикупили мобільник Nokia — предмет національної гордості кожного фіна, обличчя Фінляндії на світовому ринку. Взагалі, фінські «бренди» не потребують довгого представлення. Кожна дитина знає Санта-Клауса, що живе в Лапландії на півночі Фінляндії, та родину Муммі-троллів, яких вигадала фінська письменниця Туве Янсон. Дорослі ж обов’язково мали хоч що-небудь чути про фінський національний епос «Калевала» та композитора Яна Сибеліуса. Але не лише ці знамениті імена та назви представляють Фінляндію у світі. Багато варте хоча б те, що до кого б ви не заговорили на вулицях Гельсінкі, почуєте у відповідь таку природну й чисту англійську мову, що відразу стає зрозуміло — обличчя цієї країни створює кожен її громадянин.
Шлях Фінляндії до її місця в сучасному світі тривав довго, і це місце часто визначали інші, сусідні держави. Внаслідок кількох хрестових походів шведських королів у ХII та XIII столітті Фінляндія стала частиною Шведського королівства. Водночас східний сусід фінів — Великий Новгород, а згодом Російська імперія, також мали свої інтереси на цій землі. В результаті російсько-шведської війни 1808—1809 років Фінляндія увійшла до складу Росії на правах Великого князівства. Офіційною мовою весь цей час була шведська, лише 1863 року фінська отримала офіційний статус. Після революції в Росії 1917 року Фінляндія проголосила незалежність, але одразу ж у країні розпочалася громадянська війна. Згідно з пактом Молотова—Ріббентропа, 30 листопада 1939 року Радянський Союз напав на Фінляндію, до 1940 року тривала Зимова війна. У 1941—1944 роках СРСР та Фінляндія знову воювали.
За часів «холодної війни» маленькій північній країні доводилося балансувати між двома блоками по обидві сторони залізної завіси. «Фінський парадокс», 1961 року визначений президентом Кекконеном, полягав у тому, що чим ліпше вдавалося країні зберігати довіру Радянського Союзу до себе як до мирного сусіда, тим ефективніше розвивалися стосунки Фінляндії з Заходом. Нейтральний статус країни було обрано головною гарантією її безпеки. Але через усе це Фінляндія довгий час брала досить обмежену участь в європейських інтеграційних процесах. Лише 1989 року країна стала членом Ради Європи, 1995 — Європейського Союзу. Зараз Фінляндія бере участь у миротворчих операціях НАТО, з 1992 року вона є членом Ради північноатлантичного співробітництва, з 1994 — програми «Партнерство заради миру», розвиває свої стосунки з Альянсом, але вступати до нього не збирається. Як показують дослідження громадської думки, проти цього виступає більшість населення країни.
У Фінляндії дві офіційнi церкви — Євангелістсько-Лютеранська, до якої належать 85% населення, та православна, до якої належить 1% громадян, а також дві офіційнi мови — фінська та шведська. Шведськомовне населення країни становить трохи менше 6%, але всі вивіски у Фінляндії, зазвичай, написані трьома мовами — фінською, шведською та англійською. Шведська народна партія традицiйно має своїх представників не лише у парламенті, але й в уряді країни, шведи мають свої газети, програми на радiо та телебаченнi. Дискусії довкола раціональності збереження офіційного статусу шведської мови у Фінляндії точаться постійно, але самі фіни називають їх «просто розмовами», наголошуючи на тому, що це жодним чином не є політичним питанням. Фіни й шведи часто кепкують одні з одних, однак усе це більше схоже на звичайні сусідські «підколи», ніж на проблему політики. Воно й не дивно: усім і в Фінляндії, і в Швеції зрозуміло, що дві скандинавські країни мають власні суверенітет, зовнішню та внутрішню політику, і кожна з них самостійно розбудовує своє майбутнє. Так, Швеція, на відміну від Фінляндії, не приєдналася до зони євро, про що у Гельсінкі дуже шкодують — зручніше було б вести бізнес — однак визнають: це справа шведів. У Швеції ніхто не намагається використати у власних політичних цілях шведськомовну меншину Фінляндії.
Головне завдання фінської держави — турбота про своїх громадян, незалежно від їх національності чи віросповідання. Соціал-демократичний уряд традиційно виділяє на соціальне страхування чверть державного бюджету, а в регіональних бюджетах на ці потреби передбачено близько 40% коштів. Один з прикладів уважного ставлення держави до пересічних громадян: світлофори у Гельсінкі обладнані спеціальними звуковими сигналізаторами для людей з проблемами зору.
Середня зарплата у Фінляндії становить 1700 євро, лікарі, викладачі та юристи отримують в середньому 2500 євро на місяць. Ціни тут також високі, наприклад, одна поїздка в громадському транспорті коштує 3 євро. Однак столиця країни Гельсінкі та її мешканці виглядають досить скромно. Архітектурний ансамбль стилю ампір у центрі міста створено у перші десятиліття ХIХ століття, коли Фінляндію було приєднано до Російської імперії, і він дуже нагадує старий Петербург. Через цю схожість американські кінорежисери, що не мали доступу в Радянський Союз, не один раз знімали фільми про Пітер саме у Гельсінкі. Але ви не відчуєте жодного натяку на імперський стиль у цьому північному місті. Тут усе просто, все раціонально, тут немає жодного епатажу, і фінська скромність — також не епатаж. Невеличкий триповерховий президентський палац без жодних прикрас, схожий на пересічний будинок з київського Подолу, стоїть прямо перед блошиним ринком неподалік від пристані. Фіни обов’язково розкажуть вам, що час від часу їхній президент Тар’я Халонен виходить «на перерву» зі свого палацу і робить покупки на базарі.
Міністр закордонних справ за часів президентства Марті Ахтісаарі, Тар’я Халонен стала першою жінкою-президентом в історії Фінляндії. Юрист за освітою, член парламенту різних скликань з 1979 року, президент Фінляндії, крім фінської та шведської, володіє англійською та німецькою мовоами. Рудоволоса Тар’я розлучена й не приховує, що живе в громадянському шлюбі (більш ніж поширене явище в цій країні). Фiнляндiя — парламентська республiка, з початку 1990-х років повноваження президента поступово зменшуються, частина владних прав переходить до парламенту, який формує уряд, однак це вимагає від глави держави неабиякого вміння, аби залишатися справжнім лідером держави. Певно, один з секретів цього вміння Тар’ї Халонен — її абсолютна природність. У Фінляндії усі знають про любов президента до театру та садівництва. У Гельсінкі є невеличкий район присадибних ділянок з традиційними одноповерховими дерев’яними будиночками, один з яких, як достеменно відомо кожному громадянину країни, належить президенту країни.
Уважне ставлення до довкілля — одна з особливостей фінського суспільства. Фінляндія — країна, що найліпше в світі дбає про своє довкілля, згідно з останнім звітом Всесвітнього економічного форуму. Переконатися в тому, що міжнародні наукові дослідження не обманюють, можна, уважно роздивившись ваш готельний номер у Гельсінкі. На стіні ванної кімнати ви прочитаєте інформацію про те, скільки води витрачається щодня на прання рушників і скільки прального порошку потрапляє в довкілля, а також знайдете пропозицію відмовитися від щоденної переміни рушників. Якщо ж вам це не підходить, — кидайте брудні рушники на підлогу, і їх обов’язково замінять на свіжі. А проїжджаючи головною вулицею Гельсінкі — проспектом Маннергейма, ви помітите на одній з перпендикулярних вуличок старезне дерево, що росте прямо посеред проїжджої частини. Цю вербу охороняють з 1924 року, вулицю довкола неї спеціально вимостили камiнням, поставили попереджувальний знак — і машини змушені об’їжджати дерево. Однак шкури північних оленів можна придбати в аеропорту Гельсінкі лише за 60 євро. Забиту тварину виростили спеціально, отже, шкоди природному балансу не завдано. Така раціональність фінського підходу до справи, а як її оцінювати, вже залежить від нас.
Звісно, заклопотані проблемами охорони довкілля фіни не забувають і про своє здоров’я. На вулицях фінських міст часто можна побачити людей, які енергійно крокують, розмахуючи невеличкими, начебто лижними палицями. Спершу не знаєш, що й думати: чи ці фіни десь загубили лижі, чи їм дуже хочеться зайнятися лижним спортом, а оскільки по асфальту не дуже й поїдеш, вони вирішили обмежитися палицями. Однак лижний спорт тут особливо ні до чого. Це — «нордична ходьба» — відносно нещодавній винахід фітнесу. В такий спосіб фіни підтримують спортивну форму. Дійсно, спробувавши раз нордичну ходьбу, відчуваєш, що м’язи починають добряче працювати. А от щотижневі родинні походи до сауни — стародавня національна фінська традиція. Особливо важливою частиною ритуалу є купання в ополонці. У життєдайну силу льодяної води фіни настільки сильно вірять, що в останні роки дедалі зростає число людей, що займаються моржуванням.
Проте стрибати чи не стрибати у Фінляндії в ополонку, залежить виключно від вас. Так само визначайтесь самі, яку кількість фінської горілки споживати. Найголовніше — зберігати відчуття власної гідності, яким особливо тонко володіють фіни. У цій країні ваша гідність жодною мірою не постраждає, навіть коли ви в’їдете на санчатах у найближчу ялину. Сприйміть це з гумором і будьте впевнені, що над вами ніхто не буде зловтішатися. Адже вся історія Фінляндії навчила її людей тому, що найголовніша гідність — це виборене й дороге право бути собою.
