У моєї колишньої співробітниці від прийняття надмірної дози наркотиків помер 19-річний син, у сусідки — син-наркоман уже кілька років «у бігах», оскільки за розповсюдження наркотичного зілля його розшукує міліція, у знайомого високопоставленого чиновника — обидва сини стали ін’єкційними наркоманами, а неподалік мого будинку в Житомирі вже кілька років працює молодіжний клуб, який зажив собі слави місця, де розповсюджувачі наркотиків пропонують свій товар підліткам...
Станом на 1 липня на обліку в Житомирській області перебувало 1602 хворих на наркоманію, або 11,5 чоловік на 10 тисяч населення. За словами завідуючого організаційно-методологічним консультаційним відділом обласного наркологічного диспансеру Миколи Котенка, найбільша динаміка зростання чисельності таких хворих припала на кінець минулого — початок нинішнього століття. Потім ситуація стабілізувалась на рівні 10—15% щорічного приросту їх чисельності. За 6 місяців нинішнього року в області проліковано 767 хворих на наркоманію (220 в умовах стаціонару і 547 амбулаторно). Проте, за підрахунками фахівців, реальна кількість любителів «кайфу» приблизно в 10 разів вища кількості зареєстрованих, і загалом в Україні наркотики вживає кожен сотий її громадянин. До офіційної статистики потрапляють тільки ті, хто звертається за медичною допомогою, або потрапляє в поле зору правоохоронців, чи той, кого направляють на лікування примусово (за рішенням суду). Хоча, за даними Управління з боротьби з незаконним обігом наркотиків УМВСУ в області, Житомирщина не вважається регіоном з найбільшим розповсюдженням наркоманії. За нею інша роль — постачальника наркосировини (передусім макової соломки) в Україні.
Перспективи тих, хто потрапив у залежність від того чи іншого виду психотропів або наркотиків, вельми сумні. Начальник медичної служби Житомирського облнаркодиспансеру Олександр Ларченко стверджує, що їх вживання веде до незворотних змін у головному мозку, і повністю вилікуватись хворим на наркоманію практично не можливо.
Щоправда, активіст благодійної організації «Християнський центр реабілітації хворих на наркоманію і алкоголізм «Прорив-Перемога» Дмитро Сапсай стверджує, що в мережі реабілітаційних центрів цієї організації позбавляють від наркозалежності до 28—30% тих, хто звернувся до них за допомогою, на відміну від 1—2% хворих на наркоманію, які одужали завдяки медикам. Сам Дмитро (йому зараз 31 рік) також пройшов курс реабілітації в одному з таких центрів, нині працює, а у вільний час консультує ВІЛ-інфікованих людей щодо адаптації у суспільстві (Дмитро сам ВІЛ-позитивний і не приховує цього).
В області перший центр, заснований згаданою благодійною організацією, з’явився у 2001 році. Зараз працює вже п’ять таких центрів. І загалом станом на 12 липня поточного року до них звернулись 203 осіб. За прийнятою в організації термінологією, 63 чоловіка або 31% на даний час — «у свободі» (тобто звільнились від пристрасті до наркотиків). Повний курс реабілітації за прийнятою ними методологією пройшли 69 чоловік, з них не вживає наркотиків 56 чоловік, тобто 81%.
Розповіді колишніх наркоманів дуже схожі — більшість із благополучних сімей, наркотики почали пробувати з бажання пізнати щось незвідане, втягнулись дуже швидко. Далі конфлікти з рідними, із законом, ув’язнення. До християнських центрів звернулися, побачивши, що їхні колишні товариші-наркомани повернулися до нормального життя, пройшовши там реабілітацію. Зараз, наприклад, у Олексія Котвицького і Геннадія Мостового вже є сім’ї. У Олексія народилася дитина, одночасно він працює консультантом в центрі «Твоя перемога» і вчиться заочно в Житомирському держуніверситеті. Геннадій встиг закінчити два вищих навчальних заклади, зараз з нетерпінням очікує первістка, каже, що йому краще піти з життя, ніж повернутися до наркотиків. В розмовах відчувалось, що кожен з моїх співрозмовників має потужний внутрішній потенціал, спрямований не тільки на те, щоб самому бути гідною людиною, але й допомогти стати таким іншим.
Реабілітаційний центр «Прорив-Перемога» — це звичайна трикімнатна квартира в одній з багатоповерхівок у Житомирі. Одночасно там можуть проходити курс реабілітації, який розрахований на 6 місяців, 8 чоловік. Оренду приміщень, комунальні послуги, харчування оплачуються за рахунок внесків батьків хворих, допомагає церква, спонсори, благодійники. Програми реабілітації вже рекомендовані офіційними документами Мінмолодьспорту, Мінохорониздоров’я та Українського державного інституту проблем сім’ї та молоді.
Основною проблемою є те, як повернути наркоманам навички життя у суспільстві, в тому числі вміння заробляти власною працею. Психологічну залежність від наркотиків і невміння адаптуватися серед людського загалу, розповідає завідуюча психологічною лабораторією, облнаркодиспансеру Ірина Михалець, значно важче подолати ніж фізичну залежність. В наркодиспансері проводять дезинтоксикацію організму хворого. Проте головне — це подолання психологічної залежності і суспільна реабілітація. Психологи диспансеру проводять психокорекційні заняття із хворими, спрямовані на забезпечення успішності медикаментозної терапії та формування мотивації для подолання психологічної залежності. Для реабілітації, яка потребує довгого часу, потрібні спеціальні центри. Успіхи християнських центрів І.Михалець пояснює тим, що вони беруть тільки вмотивованих хворих — тобто тільки тих, хто готовий, бажає і здатен до змін. На думку спеціалістів, ці установи повинні бути переважно державними і їх необхідно відкривати якомога більше. Адже потужним фактором, який сприяє більшій, принаймні статистичній, ефективності лікування, є, безумовно, залученість переважної більшості тих, хто пройшов або проходить курс реабілітації від наркоманії, до життя релігійних громад, і таким чином вони відчувають себе членами певної спільноти. Плюс члени цих громад (серед них є бізнесмени) під час реабілітації і після неї часто дають роботу хворим. Громада в такий спосіб розширює свої ряди і посилює вплив.
У той же час чи не може цей вплив викликати у наркомана іншу залежність — від християнського центру? Чи так безпечні вони для людей, які, по суті, починають життя знову? З цими питаннями «День» звернувся до голови Житомирської обласної професійної Асоціації практикуючих психологів, психотерапевта Валерія БРАНДЕСА:
— Коли психологи надають психологічну допомогу, вони все одно шукають якийсь вищий сенс у самій людині, але в людині цей вищий сенс може бути хитким. Тому важливо спертися на ресурс, який давав би більш тверду надію, і такою надією може бути Бог. А те, що у такому випадку людина може потрапити у психологічну і соціальну залежність, то давайте зважимо, що гірше. Я думаю, що якщо людина звертається до Бога, то є краще. Тобто спостерігається конкуренція двох напрямків. На даний час немає засобу вилікування людини від наркоманії шляхом виявлення внутрішнього сенсу. Людина тому і стає наркоманом, що губить цей внутрішній сенс. У нас немає даних, наскільки люди стають залежними від таких громад, але зараз не помітно діяльності сект на кшталт «Білого братства», які примушують людину йти за лідером будь-що і будь-куди. У офіційних релігійних громадах лідери кажуть: «Йдіть за Богом». Але якщо говорити про проблему залежності, то, думаю, з двох бід слід вибирати менше. Не виключено, що деякі лідери релігійних громад можуть використовувати своїх прихожан, в тому числі наркоманів, з якихось матеріальних або інших міркувань. Але це проблема лідерів, яку слід розглядати з точки зору можливості зловживання ними вірою, психологічною залежністю тощо. Коли людина звільняється від наркоманії, вона залишається жити. А якщо вона при цьому ще кидає пиячити, лаятися, палити, створює сім’ю і народжує дітей, тобто стає соціально зрілою, то що ж тут поганого?
