Серед багатьох останніх указів попереднього президента Віктора Ющенка, які здебільшого стосувалися «подяки» та «влаштування» свого оточення, були позитивні та необхідні для держави рішення. Наприклад, указ Президента України від 15 січня 2010 року, яким Віктор Андрійович надав Центральному музею ЗСУ статус Національного військово-історичного. З цього приводу днями відбулися урочистості.
Шлях довжиною в майже п’ятнадцять років з цікавою назвою «Від Наказу до Указу» (відбулася презентація виставки-хронології) розповідає про становлення та розвиток військового музею. Музей ЗСУ був заснований Міністерством оборони в жовтні 1995 року, а через рік — у вересні 1996 отримав статус Центрального. Це означало, що музей став головним в системі військо-музейної справи в ЗСУ. Але перші відвідувачі змогли побувати в ньому лише в червні 1998 року. Як зазначив директор Національного військово-історичного музею Віктор Карпов: «Ми починали з трохи більше ніж трьохсот предметів, сьогодні ж наші музейні фонди нараховують понад тридцять тисяч одиниць зберігання. Сподіваємося, що ця цифра постійно зростатиме».
В постійно діючій експозиції музею послідовно висвітлена військова історія кіммерійсько-скіфсько-сарматського періоду, княжої доби, національно-визвольної боротьби доби Козаччини, військових формувань в Україні протягом XIX—XX ст. та діяльність Збройних сил незалежної України.
Юрій Єхануров, який був присутній «не як колишній міністр оборони чи прем’єр-міністр, а як голова Фонду «Україна — ЮНЕСКО», виступив з пропозицією до музею: «В чому може бути цікавою наша співпраця і в чому я сподіваюся на вашу допомогу? На Кіровоградщині на річці Синюха, біля Новоархангельського, ми повинні поставити обеліск на честь перемоги литовсько-українсько-білоруських військ над татаро-монголами у 1362 році. Було б дуже добре, якби ми це зробили до круглої річниці — 2012-го».
КОМЕНТАРIІ
Віктор КАРПОВ, директор Національного військово-історичного музею:
— Надання музею статусу національного — це абсолютно справедливе рішення. Концепція нашого музею — це військова історія на теренах України з прадавніх часів до сьогодення. Музей має свої п’ять філій: перша була відкрита у Луцьку — це Волинський регіональний музей Українського війська та військової техніки. Ми маємо унікальний музей Ракетних військ стратегічного призначення у Первомайську Миколаївської області — це перлина України. Музей повністю зберіг ідентичність діяльності Ракетних військ стратегічного призначення. Музей холодної війни «Балаклава» — зараз це найкращий у Севастополі музей. Також у Севастополі ми маємо Військово-морський музей України. З 1 квітня ми розпочинаємо роботу з музеєм «Меморіальний комплекс «Герої Крут». Вся ця робота ведеться головним чином для того, щоб українці знали свою військову історію.
Віктор АЛЕЩЕНКО, начальник Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України, генерал-майор:
— За всі ці роки працівниками музею пророблена серйозна робота. Я як ракетник знаю, що на теренах України розташовувалася 43-тя ракетна армія — третє в світі за потужністю угруповання стратегічних військ. І дуже важливо, що Україна першою взяла на себе зобов’язання стати без’ядерною державою. Тому сьогодні нам необхідно показати правду про тих людей, які день і ніч вели бойове чергування на ракетному комплексі, зберігаючи мир. Усі бажаючи сьогодні мають змогу поїхати і побачити цей комплекс. Інший музей — «Балаклава» — представляє нас як морську державу. Люди повинні знати, як проходили роки холодної війни на території Криму. Взагалі ми маємо знати справжню військову історію, і в нас для цього достатньо експонатів.
Юрій ЄХАНУРОВ, голова Фонду «Україна — ЮНЕСКО», колишній міністр оборони України:
— Питання не в тому, що музей зробили національним, а в тому, що це означає визнання Національного військово-історичного музею головним центром серед усіх військових музеїв України. В Україні 52 військові музеї. Тепер головне, щоб усі вони були пронизані якоюсь однією ідеєю, хронологією, методологією. Адже проблема наших музеїв — це їхня фрагментарність.
Нам треба робити все, щоб ми знали свою історію. Це завдання стоятиме й перед військовим музеєм, де мусить вестися величезна дослідницька робота. Наприклад, доба Литовсько-Руської держави — наче випала з історії України. Цей період треба відновити. Кожен українець має знати, де і коли була, наприклад, битва на Синіх Водах, її значення. Те ж саме стосується походів київських князів. Військово-історична складова дуже важлива для країни.
Відновлення історичної пам’яті залежить, у першу чергу, від української громадськості і від того, який інтерес це викликатиме в наших дітей, молодих людей. Гадаю, завдання влади — просто не заважати.
