Схоже на те, що Дніпропетровськ поступово стає столицею музейних фестивалів в Україні. Три роки тому, коли культурна громадськість відзначала 150-річний ювілей від дня народження академіка Д. Яворницького, у Дніпропетровському історичному музеї, що носить його ім’я, відбувся Перший всеукраїнський фестиваль «Музеї третього тисячоліття». Тоді на цей форум обговорити свої проблеми та досягнення, з’їхалися представники 80 різних музеїв із більшості регіонів України. Успіх починання надихнув — цьогоріч у Другому всеукраїнському фестивалі кількість музеїв-учасників уже перевищила сотню. Результатом їхнього спілкування, як розповідає директор Дніпропетровського історичного музею Надія КАПУСТІНА, став не лише обмін професійним досвідом, але й конкретні пропозиції, з якими музейні працівники звернулися до керівництва України.
— Надіє Іванівно, чому всеукраїнські музейні фестивалі проходять на базі Дніпропетровського історичного музею?
— Напевно, тому, що наші колеги оцінили організацію першого музейного фестивалю, який проходив у листопаді 2005 року. Справа ця справді непроста. Потрібне і фінансування, і певний досвід. Взагалі спочатку було вирішено, що фестивалі пересуватимуться всією Україною. Адже серйозними музейними центрами є не лише Київ, але й низка обласних міст — Львів або Одеса. Одним словом, проводитимуть ті, хто візьметься. Це вимагає певного напруження сил і накладає відповідальність. Адже провести гірше, аніж було, не можна. Хочеться висловити вдячність за підтримку та фінансування облдержадміністрації, обласній і міській радам, а також Міністерству культури і туризму України. Велике спасибі й нашим меценатам, що забезпечили призи і подарунки — оргтехніку, цифрові фотоапарати та диктофони, все, що може згодитися музеям у їхній роботі.
— У чому була особливість цьогорічного Другого всеукраїнського музейного фестивалю?
— Якщо пам’ятаєте, перший називався «Музеї третього тисячоліття». Тоді ми хотіли обмінятися ідеями відносно майбутнього, з’ясувати куди ми йдемо, визначити, які завдання ставимо перед собою, в чому полягають перспективи музейної справи в Україні. Другий фестиваль спочатку планували присвятити козацькій тематиці, але потім вирішили взяти ширше. Нам хотілося долучити до участі в ньому як історичні музеї, так і художні, літературні, етнографічні, краєзнавчі. Причому не лише національного рівня, але і провінційні, аж до сільських і народних. Тому було вирішено провести фестиваль «Музеї в сучасному поліетнічному світі». Ми хотіли, щоб Україна постала в усьому її розмаїтті, в усіх відтінках і барвах. Бо що гріха таїти, конфлікти між людьми виникають найчастіше через незнання або неповагу до іншої національної культури. Хоч організувати такий фестиваль було набагато складніше, оскільки до нас мали намір приїхати представники 105 музеїв з усіх областей країни. Розширилася сама програма фестивалю і збільшилася кількість конкурсів.
— Які конкурси пропонувалися учасникам фестивалю?
— Перший конкурс — музейних міні-експозицій. На ньому було представлено близько 40 невеликих виставок з усієї України, від заходу до сходу. У другому конкурсі музейних видань брали участь майже 60 музеїв, які презентували серйозні й оригінальні журнали, альманахи й іншу друковану продукцію високої якості. Причому дрібні видання ми не брали. Третій конкурс — музейних фільмів, показав, що в країні з’явилися дуже цікаві кінофільми про музеї. Мені та багатьом іншим учасникам фестивалю особливо сподобався фільм наших колег з Рівного. У четвертому конкурсі були представлені комп’ютерні програми й сайти. П’ятий конкурс стосувався просування музейних виставок, оригінальних акцій, циклів, програм. Адже біда музеїв не в тому, що нічого показати, а в тому, що не вміємо донести й подати. Ми постаралися, аби привезені експозиції мешканці нашого міста змогли побачити у вихідні. Кожний музей показував і розповідав, а відвідувачі могли не лише дивитися і слухати, але й, наприклад, спробувати писати гусячим пером, вишивати або працювати на старовинному ткацькому станку. До речі, в рамках фестивалю проводилися ще і два круглі столи — «Музей і діти» та «Музей і туризм», а його робота висвітлювалася в спеціальному бюлетені, який роздавали щоранку.
— Що можна вважати головним підсумком фестивалю, що пройшов?
— На відміну від першого, коли ми тільки знайомилися і налагоджували співпрацю, була прийнята резолюція, з якою ми звернулися до Секретаріату Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради та Міністерства культури і туризму України. Пропозиції стосуються вдосконалення нормативної бази музейної справи, підвищення безпеки музеїв, музейної освіти в Україні, соціального захисту й оплати праці музейних працівників... Важливо те, що на фестивалі були присутні близько 300 представників музеїв усієї країни — фактично це всеукраїнський з’їзд музейних працівників. Нам необхідно зустрічатися, щоб обговорювати свої проблеми, обмінюватися досвідом і досягненнями, встановлювати контакти. Бо де ще можуть побачитися колеги зі Львова та Криму, Донбасу й Волині, домовитися про обмін виставками, встановити не лише професійні, але й людські контакти?..
— Що найбільше на фестивалі запам’яталося особисто Вам?
— Мені сподобалося багато що з того, що привезли львів’яни. За професіоналізм представлених на конкурсі матеріалів журі фестивалю присудило Національному музею у Львові імені Андрія Шептицького гран-прі. Львівський музей історії релігії представив дуже цікаву виставку «Образи зниклого світу», де розповідалося про ремесла старого Львова. Не менш цікавою, на мій погляд, була й експозиція про символізм ромба у вишивці, яку привіз Чернігівський історичний музей ім. В.В. Тарновського. Співробітники Острозького музею книги та друкарської справи також здивували оригінальним підходом: вони не лише демонстрували старовинні букварі й рукописи, але і пропонували відвідувачам самим спробувати писати чорнилом і гусячими перами. А полтавчани навіть привезли зранку справжні полтавські галушки. Набагато цікавіше, коли люди стають активними учасниками процесу пізнання. Тому на другому фестивалі велика увага приділялася промоушну — просуванню музейної справи в маси.
— А чим здивували своїх колег і відвідувачів самі господарі фестивалю?
— Ми також намагаємося йти в ногу з часом, супроводжуючи свої виставки та привізні експозиції рекламними кампаніями. Останнім часом великий інтерес у Дніпропетровську викликав, наприклад, показ знаменитої скіфської пекторалі з Києва та виставка православних ікон. В останньому випадку підтримку нам надавав митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней. Священнослужитель роз’яснював віруючим, яку роль зіграли музеї в порятунку ікон за часів державного атеїзму та гонінь на віру. Афіші про проведення виставки були розклеєні в усіх православних парафіях. Слід сказати, що на другому фестивалі багато уваги приділялося і сучасним інформаційним технологіям. Дніпропетровський історичний музей міг похвалитися своїм сайтом в інтернеті, який, по суті, переріс у справжній портал. Передусім, наш сайт дуже докладний. Тут розміщені наукові статті та книга про цінні експонати, відвідувачі сайту можуть здійснити віртуальну екскурсію всіма залами, ознайомитися з інформацією та новинами музеїв України і світу, соціологічними опитуваннями та з книгою почесних відвідувачів від царя Миколи II до Президента В. Ющенка. Вона існує з 1905 року, багато хто читає її і дивується: вона сама по собі є музейним історичним експонатом.
— Коли і де відбудеться третій музейний фестиваль?
— За традицією, що вже склалася, за три роки. Як показує досвід, за цей час накопичиться достатньо проблем, а разом із тим, і досягнень, які цікаво буде обговорити. Не приховуватиму, спершу ідею проведення музейних фестивалів ми запозичили у російських колег, але тепер вона вже набула українського внутрішнього імпульсу. Якщо буде розуміння з боку органів державної влади, знайдемо спонсорів, то все буде в порядку. Що стосується місця проведення третього фестивалю, то багато хто висловлював побажання, щоб ним лишився Дніпропетровськ. До речі, учасники минулого фестивалю зауважили, що в Україні з’явився свій музейний Оскар — невелика статуетка, яка зображає «кам’яну бабу». Як відомо, колекцією цих статуй славиться Дніпропетровський історичний музей. Утім, підведемо підсумки, порадимося з колегами, а далі буде видно.
