Сакраментальне запитання зі старого радянського фільму
«Операція И»: «Як пройти в бібліотеку?» — коли на годиннику опів на першу
ночі — давно стало символом безглуздого запитання, на яке немає розумної
відповіді.
Запитання з того ж ряду: «Як бути в курсі нових надходжень касет для
«домашнього відео» в Україні, де поки що немає об’єднаного структурованого
ліцензійного ринку, немає системної інформації щодо рейтингів продажу відеокасет,
нарешті, немає масового журналу з відео, немає цільової регулярної реклами
нових фільмів по телебаченню?».
Так, уже є кілька десятків стабільно працюючих компаній-ліцензіарів,
є «поступ» в «хрестовому поході» держави проти відеопіратів, в окремих
містах відкрито декілька фірмових магазинів ліцензійної продукції, але...
але... але... Цього для п’ятдесятимільйонної держави, що бореться за статус
цивілізованої, дуже мало. Більше того, плутанина державного регулювання
в цьому бізнесі підкріплена протиріччями між двома органами, покликаними
здійснювати управління формуванням відеоринку, — Міністерством культури
і мистецтв, яке видає так звані державні прокатні посвідчення, і Міністерством
торгівлі й зовнішньоекономічних зв’язків, якому нещодавнім Указом Президента
України доручено здійснювати видачу деяких «атестатів» на право торгівлі
відеокасетами. І взагалі, в державному масштабі поки що не зрозуміло, чим
є відеокасета із записом: звичайним товаром, що реалізовується на загальних
підставах підприємствами торгівлі, чи об’єктом інтелектуальної власності,
реалізація якого має здійснюватися за спеціальними бізнесовими схемами.
Причому згідно з міжнародним досвідом і світовою практикою оподаткування
об’єктів інтелектуальної власності відеокасета може обкладатися спеціальним
податком, акцизом, але ні в якому разі не ПДВ, оскільки авторське право
за визначенням не містить предмета «доданої вартості»...
То що ж робити споживачеві, глядачеві в ситуації, що склалася? Стежити
за московською пресою, яка, до речі, непогано впоралася з роллю відеокомпаса
з нових надходжень на російський ринок відеопродукції? Це погана порада,
оскільки московська преса, зокрема щодо кіно й відео, по-перше, розповсюджується
в Україні безсистемно, по-друге, вона відображає новини російського ліцензійного
відеокультурного ринку, ситуація на якому аж ніяк не тотожна ситуації на
ринку України.
МК «Фільммаркет», яка протягом багатьох років займається штучними, венчурними,
нестандартними послугами в галузі культури, пропонує свій варіант, який,
звичайно ж, не панацея, але, на нашу думку, якоюсь мірою проблему дефіциту
інформації щодо ліцензійного відео, мабуть, вирішує.
Ми пропонуємо підприємствам і фірмам України, особливо тим, де керівники
піклуються про культурне дозвілля своїх працівників, підписатися на «Відеодесятку
місяця» — 10 найкращих відеоновинок місяця — з доставкою в офіс. До комплекту
ввійдуть спеціально підібрані комісією з професійних кінознавців фільми
— три-чотири новинки виробництва Росії, України, країн СНД, одна дитяча
програма, п’ять-шість фільмів виробництва США, країн Європи, інших країн,
якщо ці фільми — світові «хіти» або призери міжнародних фестивалів, конкурсів.
Більш широка інформація про фільми комплектів «Відеодесятки місяця»
публікуватиметься на сторінці «Audio & Video» газети «День», останньої
п’ятниці кожного місяця.
