Питання, якого хочу торкнутися, не надумане, не запізніле й не наївне. Для нас, українців, воно було і, на жаль, залишається актуальним. Не абстрактним, а практичним. Також у зв’язку з недавніми парламентськими виборами й очікуваними президентськими.
На жаль, бо вже десять років самостійної державності минуло...
Загострюється питання шанування парламентаризму, волевиявлення виборців, відстоювання свободи і демократії, ролі та прав століттями пригноблюваної корінної нації, її мови й культури. Це не «нагнітання пристрастей», а справа, яку не замовчати. Бо нам у цій країні жити. Іншої не маємо.
Хотів би, щоби було неправдою, плодом непотрібної підозрілості, надмірним і неслушним узагальненням все оте про наш негатив, «сміття», яке не слід «виносити з хати», вимітати за поріг (що, гребти «від порога», замітати «під килим»?). Оте про зрощення владного чиновництва з різними кланами, ім’я яким — клептократія, а єдиний бог — гроші, гроші і гроші. Собі. Швидко і якнайбільше. Навіть на тому заробити, що деінде називають безкорисливим хобі. Про те, що права людини зневажено, а правоохоронці та суди служать владі, і тільки владі. Про деградацію суспільної моралі, пригнічення інтелекту. Про «чищення» і «виполювання» незалежної преси, телеканалів, з новою силою — після виборів (і перед виборами?), насадження серед «вільнодумців», для власної безпеки, сервільності й самоцезури, аби події і явища висвітлювались «правильно», «відповідно до вказівок». І краще тримати народ, «масу» у бідності, не перетворювати всіх у власників. Своєї землі. Прибуткових акцій. Комунального господарства, вільних асоціацій. Слухнянішими будуть...
Хотів би сказати: не так воно все. Інакше. Але ж факти...
Один філософ мовив: «Світ є таким, яким його сприймаємо». А ще: «Чому бути — тому не минути».
Інший філософ закликав: «Світ не досконалий. Ми можемо поліпшити його, зробити розумнішим, кращим». Відтак це назвали філософією активізму.
