Вперше на схід отець Олександр Лановий поїхав у квітні 2014 року. То була поїздка на полігон у Миколаївській області, де служив брат, але вже тоді Олександр їхав не провідати його, а привезти запчастини та їжу, яку просили солдати. Опісля розпочалися і його поїздки з волонтерською допомогою на передову, а коли брат потрапив у полон, то Олександр почав брати участь у визволенні полонених.
Свого рідного брата він визволив лише восьмим, до того повернув рідним 17 солдатів. Доводилося йому доставляти додому й тіла загиблих земляків. Були місяці, коли він і по чотири рази їздив на схід, і під «градами» був, і з-під Дебальцевого ледь вийшов разом з бійцями. Загалом на сході з вантажем допомоги він побував понад 20 разів. В Оконській школі, де викладає географію та християнську етику, облаштував музей АТО. Експонатами є і частини російської зброї (зокрема, й забороненої Мінськом), і діти бачать, хто і чим воює на сході, в яких таких «військторгах» можуть бути «придбані» ці речі. А у шкільній бібліотеці — стенд з позначками місць на Донеччині, де зі своєю гуманітарною місією побував священник, стенд виготовили учні. «Захисник Вітчизни», «За оборону рідної держави», «Патріот України» — такий перелік нагород від волонтерських організацій, що їх одержав Лановий.
Закономірно, що ще 2017 року його кандидатуру назвали серед претендентів на звання почесного громадянина Маневицького району. Але депутати не проголосували — звання одержав керівник потужного господарства, а не волонтер. Хоча перший просто виконував свою роботу, а другий робив те, до чого його ніхто не міг зобов’язати, лише совість.
Його волонтерську діяльність оцінив навіть противник: у виданні ANNA news з’явився, так би мовити, коментар на мою замітку про одну із поїздок Ланового до українських військових: «Протоиерей Волынской епархии УПЦ МП Александр Лановой в свою семнадцатую поездку отвез украинским карателям в так называемую зону «АТО» две тонны продуктов. Об этом говорится в публикации журналистки Натальи Малимон, которая с особым усердием поддерживает карательную операцию против мирного населения русского Донбасса... В свою 17 поездку пособник террористов из УПЦ МП брал не только продукты, теплую одежду, пожертвованные прихожанами Маневицкого благочиния, но и волынские лесные елки. В прошлом году он побывал у украинских военных и на Новый год, и на Рождество, и на Крещение — и видел, как хочется людям праздника даже в таких фронтовых условиях. Побывали на этот раз в Красногоровке, Марьинке, Первомайске и других местах, где стоят украинские каратели».
Цей «коментар» є і зараз в інтернеті. Ось так. Тут — «московський» піп, там — «український каратель».
Залишаючись легендою серед українських військових, отець Олександр не зміг отримати підтримку від земляків (більшість із яких, звісно, на сході не були й близько і навіть не жертвували на його поїздки в АТО). Проте минув час, вщухли міжконфесійні «розборки», зримішою стала участь кожного в неоголошеній війні на сході. І днями в Маневичах схвалили рішення: «Присвоїти 2020 року звання «Почесний громадянин Маневицького району» настоятелю Свято-Успенського храму в селі Оконськ, волонтеру і капелану Лановому Олександру Володимировичу за особистий вияв патріотизму, активну життєву та громадянську позицію, багаторічну працю і вагомий внесок у царині відродження духовності, християнської етики та моралі».
На сесії, яка все переноситься, Лановому мають вручити посвідчення почесного громадянина, пов’язати стрічку і видати тисячу гривень премії за звання. Правда, як кажуть, восторжествувала. Але не заради посвідчень, медалей та премій здійснював своє волонтерське служіння цей чоловік, часто ризикуючи під час поїздок на схід власним життям. Ця його нагорода потрібна нам, аби не забувати, бажано ще й вчасно, дякувати людям, які під час війни брали на себе непомірно важку ношу.
