милосердя мають певний
відтінок шарлатанства.
Ралф Емерсон
Важко сказати, внаслідок чого у київської міської влади виникла ідея поставити фізику на службу соціальній справедливості. Судячи з усього, було взято на озброєння, по-перше, висловлювання фізика-теоретика Альберта Ейнштейна про те, що «великі ідеї треба одразу ж розробляти, не чекаючи на їх добросовісну перевірку на явищах природи». І, по-друге, — чисто емпіричний факт, що мале за об’ємом тіло за інших рівних умов потребує для свого нагрівання менше тепла, ніж велике. Поєднавши теорію та практику, київський мер Олександр Омельченко підписав постанову про запровадження нового порядку оплати за централізоване опалювання житла у Києві, що передбачає проведення розрахунків не за квадратними, а за кубічними метрами. Сама думка йому видалася настільки грандіозною, що він намірився ощасливити нею всі міста України. При цьому соціальної справедливості досягатимуть суто по-українськи, відповідно до національної ментальності: «Щоб у сусіда корова здохла», оскільки з наукової точки зору цієї самої справедливості в цьому випадку не спостерігається.
Проблема нагрівання будь-якого тіла, якщо воно не ізольоване від навколишнього середовища, залежить не тільки від його об’єму, але й поверхні. Від першого тому, що він (об’єм) поглинає тепло, а від поверхні — з причини, що вона це ж тепло віддає. Внаслідок цього теплообмін не можна розглядати залежно від чогось одного — він є результатом взаємодії поверхні та об’єму, які між собою розрізнюються тим, що поверхня збільшується як квадрат довжини тіла, а об’єм — як куб. У результаті зі збільшенням розмірів тіла приріст поверхні відстає від приросту об’єму: на одиницю поверхні припадає більше одиниць об’єму, який поглинає та утримує в собі тепло. З огляду на те, що тепловіддача відбувається через поверхню, а тепло утримує об’єм, швидкість охолодження за однієї й тієї ж температури навколишнього середовища у малого тіла вище: наприклад, кип’яток у склянці остигає швидше, ніж у чайнику.
Зі всього цього випливає, що тіло, яке має великий об’єм, характеризується більшою термічною інерцією і довше зберігає в собі тепло. Тому для підтримки в ньому постійної температури його рідше потрібно завантажувати теплом. Це знали наші предки, і тому міська забудова, в якій проектувалося пічне опалювання, має високі стелі.
Звичайно, тут можна зауважити, що охололий великий об’єм вимагає для свого підігрівання й великої кількості тепла. Щоб не допускати охолоджування і не вдаватися до частих топок, знижували тепловіддачу приміщення: зовнішню кладку робили завтовшки майже з метр, а вікна порівняно невеликими — не на всю стіну, як у сучасному житлі. Останньому притаманна швидка втрата тепла, в чому легко пересвідчитися, якщо холодного зимового дня відвідати квартиру в старому будинку з високими стелями і десь на Оболоні або Харківському масиві, де стелі нижчі. Адже з тих міркувань, якими користується мер, все має бути навпаки. Взагалі, якби квартири обігрівалися імпульсно, подібно до того, як працює холодильник, економічність старої забудови не потребувала б доказів.
Вирішення проблеми лежить на поверхні. Не слід мудрувати лукаво і заглиблюватися у фізичні нетрі, а просто поставити на «вході» тепла в будинок лічильник та його показники ділити на кількість секцій батарей парового опалювання в кожній квартирі. І гроші на це є. Як зазначив мер, кияни весь час переплачували за тепло.
Щоправда, цей шлях абсолютно небажаний для мерії. По-перше, сьогодні жителі міста платять не тільки за тепло, яке гріє житло, але й за те, яке гріє вулиці, а на це припадає понад половину тепла, що переміщається. По-друге, такий шлях небажаний ще й з тієї причини, що підвищення тарифів має на меті зовсім інше. Адже тепло оплачують? За нього навіть беруть більше, ніж слід? Отже, нема чого й «город городити». Але цілі потребують прикриття. Ось і висувають ідею соціальної справедливості. З приводу неї я б хотів запропонувати Олександру Омельченку складати наші прибутки і потім ділити їх порівну, адже такий підхід відповідає принципу соціальної справедливості. Його широко використовували у СРСР, починаючи з 1917 року: в одних відбирали та ділили між іншими.
Істинні причини легко зрозуміти, якщо подивитися на нашого сусіда — Москву. Сучасні її творці спочатку насильно виселяли з центру корінних москвичів, що нині спричинило велику кількість судових розглядів, а тому перейшли до підпалів старої забудови. Жодних проблем — щоправда, ризиковано. 1871 року з метою вивільнення дорогої землі та подальшої спекуляції нею підпалили Чикаго, внаслідок чого велика частина міста взагалі згоріла.
Судячи зі всього, у «реконструкторів» Києва рука ще не потяглася за сірниками. Вони знайшли простіше рішення: збільшити плату за тепло, що вдарить по «останнім могіканам» старої міської забудови, якими є старики. Хитрий, але не добрий задум. А у зла, скільки його не прикривай, завжди видно вуха диявола.
Телефон зворотного зв’язку з читачами: 414-91-26, відділ ЗМI та громадської думки. Для зворотного зв’язку просимо повідомити ваші координати
