Вихід збірника історичних етюдів «Україна Incognita», складеного зі статей, опублікованих у «Дні» в 1997—2002 роках, викликав (і нам приємно це відзначити) непідробний інтерес широкої і — головне — різноманітної читацької аудиторії: від звичайного читача до шанованих всією Україною вчених. Саме таку мету — зацікавити, по можливості, український гуманітарний загал — і ставили перед собою автори книги, упорядники та її редактор Лариса Івшина. «День» має намір продовжувати розпочату справу в цьому напрямку і зробити видання таких збірників історичних етюдів постійним. Імовірно має сенс готувати тематичні випуски з історії окремих регіонів України (як от — «Україна степова», Центр та Поділля, Схід, Волинь, Галичина тощо). Головне для нас — не втратити увагу читачів; їхнi схвальні відгуки для «Дня» є вищою нагородою. Хочемо із задоволенням зазначити, що книгу «Україна Incognita» загалом купують досить активно. Так, у першому в Україні книжковому супермаркеті «Буква» за три тижні продано 32 примірники. Серед лідерів — магазин видавництва «Наукова думка» (21 примiрник; також за три тижні). А зараз ми подаємо перший, і, сподіваємось, не останній спектр думок щодо першої книги в серії «Бібліотека газети «День». Слово мають видатний український філософ, член-кореспондент НАН України, директор Інституту філософії НАН України Мирослав Попович, доктор історичних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» отець Юрій Мицик і наш постійний автор Галина Александрова з Маріуполя.
Газетну статтю читають тисячі, нерідко й сотні тисяч людей, але вона живе день-два, від сили пару тижнів. Дати друге, набагато довше, життя газетним статтям можна тільки надрукувавши їх окремою книгою-збіркою, що й зробила редакція «Дня», яка видала книгу «Україна Incognita» (К., 2002.— 397 с.). Це дуже добра, як на наш погляд, ініціатива, але, на жаль, її дуже рідко реалізують. То ж честь і хвала редакції «Дня» та безпосереднім упорядникам книги, в першу чергу Ларисі Івшиній за те, що зробили реальною «Бібліотеку газети «День» і так вдало її розпочали.
Які ж саме статті були відібрані для передруку у збірці? З моєї точки зору, вибір був абсолютно правильний. «Історія є вчителькою життя»! Ця мудрість ще античних часів особливо доречна, коли йдеться про історію своєї Батьківщини. На Заході це давно зрозуміли, і тому кожне село в Італії, Німеччині, Франції тощо здавна має кілька фундаментальних історій, у кожному селі й містечку можна придбати різноманітні путівники, видівки, присвячені цим населеним пунктам, існує розгалужена туристична інфраструктура тощо. Так, у Словаччині стояв колись римський легіон і залишив про це напис, вибитий у скелі, який щодня оглядає маса туристів, своїх та іноземних. А чи багато хто з громадян України знає про давньоримські стоянки легіонерів, як от у Ольвії, чи давньоримське поселення Німфей у Криму.
Навіть у таких молодих державах як США та Канада туристам пропонується для показу дуже «давні» об’єкти аж... XVIII століття. У нас на Україні, де знаходиться одна з колисок європейської цивілізації, де є ціле Ельдорадо для археологів (згадайте хоча б трипільців, скіфів, давніх греків...), відсутні або практично недоступні хоч більш-менш повні історичні праці, присвячені навіть обласним центрам, таким як, скажімо, Черкаси або Полтава. Тут дійсно Україна incognita, яку, щоб пізнати хоча б у першому наближенні, треба витратити гігантські зусилля. А як же тоді виховувати повноцінних громадян-патріотів України, висококультурних людей? Невже ж не розуміють державні мужі, починаючи від Президента, що врешті перегляд політики у цьому плані посприяв би й економічному розвитку держави. Ті кошти, які витрачаються нині українськими туристами на огляд античних руїн у Римі чи Афінах, можна витратити з куди більшим зиском для вітчизняного товаровиробника на поїздку до Ольвії в сучаснiй Миколаївській області, до знаменитих козацьких центрів як Чигирин, Корсунь, Канів, Умань. Далі цей список можна продовжувати майже до безконечності....
Є в збірнику чимало портретів видатних українців, є статті, присвячені дуже актуальним і гострим питанням української історії, як от голодомор-геноцид 1933 р., історія ОУН та УПА. На всіх немає можливості зупинитися. Скажемо тільки, що статті, написані провідними українськими істориками, філологами, журналістами, працюють на майбутнє нашої держави, на кожного з громадян України, незалежно від його етнічного походження. Коли ж ці статті об’єднуються в одній солідній книзі, то перетворюються на чудовий посібник з історії та культури України, надзвичайно потрібний в наш час.
Сподіваюсь, що ця шляхетна ініціатива знайде своє продовження. Насамперед хотілося б побажати видати наступним томом книгу, де були б зібрані статті, присвячені Православній церкві, сучасній міжконфесійній ситуації, проблемі духовного розвитку України й українців. Нехай Бог помагає вам, шановні автори і творці збірника, у здійсненні ваших творчих планів і задумів!
