У середині шостого століття у Візантійській імперії став помітним відплив мізків. Відпливали мізки на схід, у тамтешнє середньовіччя, на очах у всіх перетворюючи його на Відродження, тим часом як візантійське Відродження дедалі більше перетворювалося на середньовіччя.
Законодавець Трибоніан до пізньої ночі просиджував над законами, намагаючись зупинити відплив мізків. Проте закони були хороші: усе, що мало бути забороненим, було заборонено, все, що не повинно було бути дозволеним, не було дозволено. Чого ж іще? А мізки однаково відпливали.
Просто з роботи законодавець приходив до коханої, але незаконної дружини Феодори (навіть законодавці віддають перевагу незаконним дружинам) і ділився з нею своїми печалями. Феодора дивилася йому в рота — спочатку, поки він їв, згодом, коли розмовляв, — а під кінець говорила?
— Навигадували законів, за якими неможливо жити, а тоді дивуються, що люди тікають разом із мізками.
Події розвивалися з катастрофічною швидкістю. Візантія дедалі більше впадала в середньовіччя, хоча розширила свою територію й мізкам у ній було де розвернутися. Та вони визнавали за краще бігти через усю територію на схід, де цар Хосров Справедливий на своєму середньовічному грунті дбайливо вирощував їхнє візантійське відродження.
І законодавець не витримав. Якось темної ночі він прокрався до коханої й сказав:
— Збирай речі, Феодоро. Час накивати мізками.
№203 23.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
