Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Відпочинемо, якщо доїдемо

Сільський туризм — перспективна, але проблемна галузь
23 травня, 2006 - 00:00

Словосполучення «сільський туризм», (він же «зелений туризм») зазвичай викликає у людей замішання. Що ж там робити в цих селах? На що дивитися? — запитують ще не знайомі з цим явищем українці. У нашій країні відпочинок у селі справді не можна назвати модним дозвіллям — середній клас прагне провести свою відпустку в Туреччині або хоча б у Криму, а хто багатший, той тим більше не захоче відпочивати у своєї бабусі в Кіровоградській області... Проте цей різновид туризму в країні поступово розвивається — і щороку бажаючих відпочити в українському селі стає дедалі більше. Про те, як це цікаво, днями намагалися розповісти співвітчизникам організатори та учасники IV всеукраїнської виставки-ярмарку «Українське село запрошує», яка проходила в Музеї архітектури та побуту України в селі Пирогове під Києвом. Організатори виставки — «Союз підтримки розвитку сільського зеленого туризму в Україні». Участь у ній беруть близько тисячі народних майстрів, артистів та фахівців-практиків в галузi зеленого туризму, які вже не перший рік займаються популяризацією цього виду відпочинку «на місцях».

Чим тільки не намагаються заманити туристів сільські «туроператори»! Виставка ділилася на двадцять п’ять експозицій — по одній на область плюс автономна республіка Крим. Жителі регіонів привезли з собою все, що, на їхній погляд, могло представляти інтерес. З Миколаївської області, наприклад, було доставлено до столиці два чучела страусів... Хто не знає, в Миколаєві розташована страусова ферма. Для більшої переконливості, що страуси саме українські, голови їхні прикрасили віночками з різнокольоровими стрічками. А «в тіні страусів» покоїлися величезна бараняча нога та заливне порося. На перший погляд могло здатися, що миколаївці прихопили все це з собою випадково, просто так. Але насправді всі ці предмети стосуються безпосередньо туризму. Сільського, звичайно. Адже якщо ви вирішите відпочити в Баштанському районі Миколаївської області, поїздка на страусову ферму вам практично забезпечена. І готувати поросят там, судячи з усього, також уміють...

Те ж саме і в інших областях. На стендах Луганської, наприклад, було виставлено цілу батарею міцних напоїв (відразу пригадався перший європейський путівник по Києву, який нещодавно вийшов і в якому дається переконлива порада не пити нарівні з українцями). А ще ляльки — різні, але дуже красиві, всі з живими очима і напівусмішками на губах. Це натяк на похід до Луганського лялькового театру... І всі ці вишиванки, рушники, бісероплетіння, вироби з дерева, скла та інших матеріалів — усі вони не просто свідчать про багате «виробне» життя регіону, але й обіцяють стати цікавим заняттям для туристів. Якщо виберете потрібне село, вас навчать не тільки вишивати хрестиком і розписувати писанки, але й ліпити горщики, а то й обпалювати їх у печі! Словом, запитання «що робити в селі?» відпадає саме по собі.

До речі, ліпити горщики вчили прямо на виставці. Принаймні мене, можна сказати, практично силою примусили зліпити свічник. «Можна у вас на п’ять хвилин позичити панянку?» — поцікавився гончар у нашого фотокореспондента. Фотокореспондент не заперечував, і вже через кілька хвилин я була виряджена у вишивану сорочку, бриль та перемазана глиною буквально з голови до ніг. Що саме ліпимо, гончар на ім’я Іван приховував від мене практично до останньої секунди, вправно розмахуючи моїми ж руками по гончарному колу. «Тарілочку?» — запитувала я спочатку. «Стали б ми через тарілочку руки бруднити!» — обурювався Іван. «Тоді, може, глечик?». Але ні, через глечик ми теж не стали б перемазувати руки глиною. У результаті абсолютно несподівано для мене на колі вималювався свічник — дещо кособокий, але цілком симпатичний, який Іван презентував мені на згадку про мій перший гончарний досвід.

Взагалі, безліч дивовижних речей можна було зустріти на цій виставці. Наприклад, прибитий до дошки череп досить зубастого та ікластого звіра. Господар запевняв, що це середня голова Змія Горинича. І тут же через два кроки — сталевий Змій Горинич, родом з Івано-Франківщини. Його автор, майстер художнього кування Віктор Семенюк розповідає, що багато чого міг би зробити для розвитку туризму: «Кентавра пропонував зробити, Змія Горинича хотів не такого маленького зробити, а шестиметрового...» Але підтримки від влади немає. Адже добре було б — шестиметровий сталевий Змій Горинич посеред якогось райцентру або, ще краще, простого села.

Жителі Івано-Франківської області взагалі представили дуже цікаву експозицію. Чого варті тільки натуральні шерстяні ковдри — «лiжники»... Привезли б вони ці «лiжники» до Києва минулої холодної зими — поїхали б назад без єдиного екземпляра. Технологію перетворення вовни на ковдру майстер народних промислів Василь Копчук уже багато років показує своїм гостям з усього світу.

«Можна на річку ходити, на риболовлю, до лісу по гриби-ягоди, — розповідали мені сільські жителі, які регулярно приймають гостей з усієї України і з-за кордону. — Співати можна». А далі вже як у кого. Хтось зазиває лазнею- сауною, хтось абсолютно чарівними пейзажами (фотографії додаються). Але взагалі- то, судячи з експонатів, в українському селі необхідно насамперед... їсти. Практично за кожним стендом чекало частування — холодне або гаряче, але обов’язково з традиційними «стома грамами» та побажанням приємного апетиту. Особливо вразив «стіл» київської області — на серветках «возлежали», іншим словом це не назвеш, величезні, грубо відрізані шматки чорного хліба з не меншими куснями сала. Поряд — також не дрібно порубана домашня ковбаска та почищена цибуля. Як кажуть, простенько і зі смаком. Є чим здивувати іноземців.

Причому відпочинок у селі — не таке вже й дороге задоволення. От, скажімо, Центр сільського туризму «Краса Карпат» пропонує відпочинок усього за двадцять гривень на день з людини. Про умови проживання замовчується, зате можна сходити в гори, в печери, поплавати гірськими річками, покататися на конях, порибалити, а то й з’їздити на екскурсію до старовинних замків та монастирів Закарпаття, до термальних басейнів, солоних озер або мінеральних джерел... Вартість проживання, ясна річ, прямо залежить від класу житла. Хочете зі спа-сауною — заплатіть 300 гривень за два дні, згодні без сауни і на туалет у дворі — проведете уїк-енд за тридцятку. Але незважаючи на те, що в селі головне — природа і атмосфера спокою, саме горезвісні зручності у дворі, а також інші сільські «зручності» відлякують туристів. Особливо успішні у справі відлякування наші дороги — дістатися глибинки часом буває так важко, що далеко не у всякого туриста вистачає сміливості пуститися в дорогу. Це на сьогодні головна проблема сільського туризму.

Вікторія ГЕРАСИМЧУК, фото Бориса КОРПУСЕНКА «День»
Газета: 
Рубрика: