В ЗМІ та в інтернет-чатах не вщухає обговорення відзначення 300-річчя Полтавської битви, що минулими вихідними відбулося в Полтаві. Не дивно, бо обговорювати є що. Ця битва, хоч і не була наймасштабнішою в ході Північної війни, проте, на думку багатьох дослідників, стала знаковою для геополітичної ситуації на континенті. Її наслідки відчутні на міжнародній арені до сьогоднішнього дня. Поворотним Полтавський бій став і для України — цій темі «День» вже присвятив цілу серію матеріалів. На жаль, 300-річчя битви для більшості українців (та й, зрештою, росіян) не стало приводом для переосмислення історичного досвіду. Швидше, навпаки. Відзначення річниці Полтавської битви стало причиною для чергового доведення один одному того, що за інших обставин (як-от грамотного розуміння національних інтересів) не потребувало б доказів. Полтава до дня відзначення 300-річчя Полтавської битви готувалася довго. Але досі триває епопея зі спорудженням пам’ятника Іванові Мазепі в центрі міста.
Попри те, що існує відповідний указ Президента, частина депутатів Полтавської міської ради вперто протестує проти його спорудження. Більше того, бурхливу дискусію в залі міської ради викликав сценарій театралізованого дійства — реконструкції бою. Дуже вже боялися депутати образити «неправильним баченням подій» іноземних гостей. Як виявилось, не за те переживали, та й образилися не ті, кого найбільше боялись образити. Від швецької делегації в подарунок полтавчани отримали бронзовий бюст Карла ХІІ, який і став причиною непорозуміння між місцевою мерією та шведами. Справа в тому, що скульптуру розмістили не в Музеї Полтавської битви, а в Полтавському краєзнавчому музеї. «У міської влади виникли сумніви щодо історичної цінності привезеного шведами подарунка», — коментує ситуацію газета «Зоря Полтавщини» і наводить слова автора скульптури Бернхарда Енглунда: «Ми сподіваємося, що цей бюст все ж буде в музеї, якому наше товариство зробило багато подарунків за 10 років. Ми здивовані й дещо ображені тим, що він знаходиться зараз тут». «Логічно, що погруддя мало б розміститися в Музеї Полтавської битви.
Очевидно, суть цього подарунка в цьому й полягала. Я особисто не знаю про домовленості між шведами та полтавською мерією. Проте можу сказати, що тенденції до прогинання перед Москвою в Полтаві ще дуже відчутні. Й історія з погруддям Карла ХІІ тому підтвердження», — говорить Володимир Панченко, голова Громадського комітету з відзначення 300-ї річниці Полтавської битви.
Попри такі казуси потрібно віддати належне підготовці до події, яку ѓрунтовно провела місцева влада. Важливо, що до цієї дати було добудовано та реконструйовано Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви», на відновленому редуті якого й відбулася театралізована битва. Офіційні гості взяли участь у відкритті Ротонди пам’яті полеглих учасників Полтавської битви. Проте... збудована вона фактично коштами, виділеними російською стороною за сприяння колишнього посла Російської Федерації в Україні Віктора Черномирдіна. Чи не це стало причиною того, що під час заходу першим пролунав гімн Російської Федерації, а не, як це заведено в світі, гімн держави, що приймає гостей...
Тепер про гостей. На відзначення 300-річчя події прибули делегації з Данії, Німеччини, Туреччини, Польщі, Швеції. Російську — найчисельнішу — делегацію очолив голова адміністрації президента РФ Сергій Наришкін, який за сумісництвом очолює комісію з протидії фальсифікаціям історії, нещодавно створену указом Дмитра Медведєва. Як пізніше зізнався посадовець в інтерв’ю російській «Независимой газете», в Полтаві він перебував не стільки як представник президента Росії, скільки як керівник комісії. «Я вважаю, що погляд може бути різним, але історія насправді одна. І потрібно, щоб люди знали про цю одну історію і одну історичну правду», — сказав він в інтерв’ю.
Очевидно, цю «одну історію» знають ті російські ЗМІ, які обурювалися словами заступниці голови Секретаріату Президента Марини Ставнійчук, що очолювала делегацію української сторони. «Підсумком цієї битви стала поразка національно-визвольного повстання на чолі з Мазепою, але водночас це перемога українського духу в боротьбі за свою свободу. Сьогодні ж всі країни мають спрямовувати зусилля на мирну співпрацю», — сказала вона.
Володимир Панченко стверджує, що основні заходи вшанування цієї дати українською стороною заплановані на 24 серпня — на День Незалежності. Тому видається недоречним сарказм російської преси з приводу неналежної уваги до відзначення 300-річчя з боку України. Тим більше, логіки щодо 24 серпня для нас, очевидно, більше...
КОМЕНТАРI
Олександр РУСІН, заступник Полтавського міського голови:
— Я спілкувався з делегаціями з Росії, США, з директорами шкіл, що приїжджали до нас. Вони були вражені організацією відзначення річниці Полтавської битви. Справді, ми довго готувалися і багато чого нам вдалося зробити. За допомогою правоохоронних органів, місцевої влади вдалося уникнути ексцесів, які прогнозували ЗМІ. Сам формат постановки театралізованого дійства дозволив нам не образити жодну з представлених сторін. Нам зараз дорікають, що депутати міської ради не захотіли до цієї дати встановити пам’ятник Мазепі. Це було зроблено для того, щоб не провокувати конфліктів, і нам, врешті, вдалося їх уникнути. 28 червня нами було проведено спортивно-історичну естафету «Пошуки скарбів Мазепи». У квестах зареєструвалося понад тисячу людей. Що мене найбільше вразило, що молоді люди діставалися до назначено місця по карті менше, ніж за годину, тоді як ми, організатори, пройшли цей маршрут за годину й двадцять хвилин. Недаремно протягом року велася рекламна кампанія Полтави як історичного центру. Наша позиція така: якщо триста років тому під Полтавою гриміли гармати, то тепер ми зустрічаємо гостинністю, і віддаємо шану тим воїнам, які залишилися на полі Полтавської битви.
Наталя БІЛАН, директор Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви»:
— Ми підрахували: з 26 до 28 червня через наш заповідник пройшло понад три з половиною тисячі відвідувачів. Це суттєва цифра. Загалом в червні минулого наш музей відвідало трохи більше тридцяти тисяч людей, цього року — їх понад п’ятдесят дев’ять тисяч. Відвідуваність зросла майже вдвічі. Це гості з різних регіонів України, Швеції, Росії. Зацікавленість дуже висока. Звичайно, на реконструкцію заповідника витрачені суттєві кошти. Їх велика частина була спрямована на будівництво нової об’їзної дороги, а це важливо, тому що заповідник віддалений від міста. Велика сума була виділена з місцевого бюджету. Зараз потрібно продовжувати роботу з тим, щоб до нас і надалі приїжджали туристи, щоб створювати нові робочі місця. Головне — не залишити «Поле» просто так. Сьогодні на робочій нараді ми вирішили, що раз на квартал ми обов’язково проводитимемо якісь заходи. Ми плануємо перетворити наш заповідник на привабливий туристичний об’єкт.
