«Проблема прихованої роботи справді існує, — говорить директор Рівненського обласного центру зайнятості Іван Ткачук. — Певна категорія громадян воліє не афішувати свою зайнятість заради все тих же пільг та грошової допомоги. Окрім того, такий стан справ вигідний і підприємцям, котрі, взявши на роботу працівника і не оформивши документально трудові відносини з ним, економлять на необхідних відрахуваннях, які вони змушені були б робити з офіційно нарахованої заробітної плати. Сам же найманий працівник отримує змогу паразитувати на недосконалості та непродуманості системи соціальних пільг та компенсацій, розглядаючи центр зайнятості як відгалуження системи соціального забезпечення, а не як структуру, покликану допомогти людині, що втратила роботу, знову стати повноцінним членом суспільства. Я особисто піднімав питання на колегії Міністерства праці та соціальної політики щодо ненормальності подібної ситуації, коли здоровий 30-літній непрацюючий чоловік отримує такі ж соціальні пільги та гарантії як і інвалід».
У цьому контексті варто для прикладу навести ситуацію, що склалася півтора року тому на ВАТ «Рівнельон». Колись одне з найбільших підприємств регіону, а нині ледве животіюче виробництво отримало із США замовлення на виготовлення великої партії продукції та сировину для цього. Постала потреба у відкликанні з вимушених відпусток півтисячі працівників, близько двохсот з яких на роботу виходити відмовилися і, відповідно, були звільнені. Голова правління товариства Володимир Гапончук, коментуючи «демарш» своїх підлеглих, зазначив, що за тривалий час, поки робітники фактично були позбавлені можливості працювати, багато хто з них встиг знайти іншу роботу. Однак розраховуватися з льонокомбінату ніхто не поспішав, аби не позбавляти себе можливості регулярно отримувати довідки про відсутність заробітної плати, а відтак — користуватися все тими ж соціальними пільгами.
Щодо ж ролі контролюючих та правоохоронних органів, які повинні були б відслідковувати та попереджувати подібні моменти, то ринкового торговця спіймати на гарячому непросто. За роки «базарної економіки» система попередження про перевірки та підстрахування одне одного на випадок подібних несподіванок відшліфована майже до ідеалу. Лише один штрих: чимало підприємців наймають для своїх торгових точок двох продавців — один забезпечується всіма необхідними документами, а інший — з тієї самої славної когорти офіційно безробітних. При необхідності просто проводиться рокіровка і суворі учасники перевірки (базарники іменують цей процес кримінальним терміном «шмон») натикаються на чесний погляд «легального бійця прилавка».
Якщо ж говорити про документально зафіксовані випадки виявлення людей, котрі одночасно стояли на обліку в центрі зайнятості, то вони, на перший погляд, не вражають. Так, за словами начальника відділу організаційної роботи Рівненського ОЦЗ Ольги Смирнової, за перший квартал цього року в Рівному подібних випадків було виявлено 16 (на момент підготовки матеріалу інформація по районах області була ще не оброблена). Всі ці люди або в судовому порядку або добровільно змушені будуть повернути гроші, які держава витратила на їхню підтримку як безробітних. Робимо поправку на тих, хто залишився «в тіні» і проектуємо ситуацію на Україну в цілому (а Рівненщина далеко не найбільший за людськими ресурсами її регіон) — можливо, і не про мільйони гривень йтиметься, але сума збитків, які держава несе, виплачуючи гроші людям, котрі цієї допомоги, по суті, не потребують, схоже, матиме п’ять нулів наприкінці.
Без сумніву, значна частина громадян, котрі не з власної вини втратили роботу і не можуть самостійно її знайти, справді потребують тих виплат від центрів зайнятості, й іноді вони є чи не єдиним джерелом існування. Однак і прихована робота, що прийшла на зміну прихованому безробіттю, теж є доконаним фактом. Керівник Рівненського ОЦЗ Іван Ткачук вважає, що так триватиме доти, доки у людини не буде мотивації до легалізації своєї зайнятості. І тут потребує перегляду цілий комплекс питань: розпочинаючи з податків — і завершуючи пільгами та субсидіями. Останні, до речі, вже давно пропонується замінити грошовою адресною допомогою з більш ретельним вивченням матеріального стану тих, хто на неї претендує. Тим більше, що безробіття представникам структур, покликаних відслідковувати подібні моменти, у нас, здається, не загрожує…
