Від дуже багатьох моїх друзів, які поїхали з нашої
країни на початку 90-х років і сьогодні приїжджають у гості, мені довелося
почути масу хвалебних слів дням сьогоднішнім. Їм, які пам'ятали нескінченні
черги в крамницях, обшарпані та загиджені будинки, темні вітрини та рідкісні
автомобілі на вулицях, нинішній достаток у магазинах, автомобільне стовпотворіння
на дорогах і відремонтовані фасади нагадують вже звичне ПМП. І нинішні
ізраїльтяни, американці, громадяни Німеччини з подивом кажуть незадоволеним
землякам: «У вас же ВСЕ є!»
Так, треба дуже багато працювати, зокрема, й не за фахом,
але, вибачте, а хіба емігранти у своїй більшості працюють за фахом? І хіба
в Ізраїлі, Америці чи Німеччині треба менше працювати? Скоріше навіть навпаки,
судячи з листів колишніх «наших» — тяжко працювати доводиться більше, ніж
тут. Мені самому дуже дивно було чути ці слова, але доводиться визнати,
що, дійсно, дуже багато чого змінилося в нашому житті за декілька років.
Чому ж ми так боляче сприймаємо ці слова колишніх «наших». Може, тому,
що, побачивши яскраву «упаковку» нинішнього життя, вони не помічають чогось
іншого?
Дійсно, все, до чого торкається незалежний вітчизняний
бізнес, стрімко набирає обертів. Найжорстокіша конкуренція змушує підприємців
діставати нові товари, будувати привабливі крамниці, пропонувати все нові
й нові види послуг. Але треба чесно й відверто визнати: все, чого досягли
наша країна і наш бізнес, зроблено ВСУПЕРЕЧ владі. Жодного разу жодна програма,
що приймається на найвищому рівні, не принесла бізнесові ні найменшої користі.
І навпаки: все, що потрапляє під чиновницький контроль, стає збитковим
і нікому не потрібним. Найчастіше ухвали влади різних рівнів ЗАВАЖАЮТЬ
розвиватися бізнесові, у найкращому випадкові — вони нейтральні. І дуже
рідко вони трошки корисні. Але ця користь вельми сьогочасна й відносна.
Ну, наприклад, було ухвалено начебто корисний закон про власність. Чи багато
разів вдалося його використати для захисту інтересів власника? Або закон
про господарські товариства, який мав запровадити в Україні норми західного
корпоративного права. На жаль, крім назви, в цьому законі дуже важко відшукати
загальноприйняті світові норми приватного права. Цей сумний перелік можна
продовжувати без кінця.
А йдеться ж про «корисні закони», без яких бізнес у принципі
існувати не може. Такі нормативні акти складають, ймовірно, одну соту частку
відсотка від загальної кількості нормативних документів (на сервері Верховної
Ради згадується понад п'ятдесят тисяч нормативних документів, що діють
на сьогоднішній день в Україні).
Протягом декількох років влада наполегливо бореться з кризою.
А чи є криза? І в чому вона полягає? Чому в тих сегментах ринку, де державні
чиновники послаблюють свій контроль, стрімко набирає темпів виробництво,
зростає конкуренція й услід за нею — якість товарів. Але варто владі звернути
увагу на цей бізнес, видати пару-трійку розпоряджень, передати декому деякі
права, й ситуація відразу міняється. Кризові явища наростають, проблеми
розмножуються, як вірус у поживному бульйоні. Зростають полки державних
слуг, покликаних контролювати, скеровувати і вказувати. А криза стає все
жахливішою й жахливішою. Так у чому ж полягає криза і хто її породжує?
У політизованій еліті нашої країни багато говорять про
державність і становлення української незалежності. Але за розмовами про
прапор і герб пішло в тінь головне: саме незалежний український бізнес
створив нинішню Україну. Десятки разів стараннями представників влади різного
рівня країна могла впасти в прірву, померти з голоду, побитися за шматок
хліба. Цього не сталося не завдяки «мудрості» влади, а тому, що незалежний
український бізнес із останніх сил чинив опір на своєму робочому місці
безумству безлічі владних рішень. Кожний поодинці не хотів гинути від безглуздого
та шкідливого розпорядження, а шукав способу обійти його, відшукати собі
місце, зачепитися хоч пальцем, хоч нігтем, і не впасти, не піддатися. Якби
приватний господар не вирощував худоби, картоплі та овочів, якби сучасний
купець не знайшов би способу вибудувати торговельні ланцюжки між Україною
й усім іншим світом, а місцевий виробник не навчився б робити товар (те,
на що є покупець), НІКОЛИ Україна не стала б незалежною країною. І, на
жаль, поки незалежний бізнес в загоні, не буде ніякої незалежної України.
Великою є роль незалежного бізнесу. І вплив його також
величезний. І наша виконавча влада чудово це розуміє. І робить відповідні
висновки. З першого ж дня свого існування (а за день його народження можна
вважати день прийняття старого радянського закону про кооперацію) влада
плете зашморг на шию незалежному бізнесові. Поки бізнес був слабким, то
й влада мало від нього хотіла. Спочатку треба було давати хабара, щоб знайти
приміщення, зареєструвати підприємство. Пам'ятається цікавий штрих: в положення
про видачу одноразових купонів було додано спеціальну статтю: сумісники
в кооперативах не могли отримувати за свою роботу одноразові купони. Вони
начебто ставали людьми другого гатунку. Але це був лише початок.
Геніальним винаходом української влади є податкова система.
В неї немає одного якого-небудь конкретного автора, це — колективна праця.
Як немає одного автора в комуністичного терору.
Кожний комуніст, що віддавав наказ про розстріл «ворогів
революції» діяв самостійно. Кожен із авторів того або іншого закону про
оподаткування, виходив зі своїх конкретних міркувань. Але суцільна композиція,
яка утворилася, насправді являє собою абсолютно унікальне явище в світовій
історії. При цьому представники влади твердять про застосування світового
досвіду до українських реалій, про традиційний підхід до даної проблеми.
Але порівняно з ними легендарні біблійні фарисеї виглядають людьми чарівної
душевної чистоти й щирості.
Спочатку спробуємо відповісти на «просте» запитання: навіщо
люди платять податки? Типовий представник західного світу може просто не
зрозуміти значення цього запитання. Коли в американському фільмі за яхтою
головного персонажа мчать бандити, то він упевнено вимагає по радіо, щоб
йому на виручку прийшла Берегова охорона. Адже він же платник податків!
Український бізнесмен, що платить податки, абсолютно впевнений, що останнє,
що захищатиме рідна міліція, — це його (бізнесмена) власність. Зрозуміло,
можлива ситуація, коли після довгих умовлянь міліція зволить стати на захист
підприємця, але це буде зроблене за окрему плату. Недаремно багато хто
з бізнесменів перейшли з-під кримінального «даху» під міліцейський. Але
до податків це не має жодного стосунку. Точно так само вітчизняний підприємець,
що не має «волохатої лапи» в органах влади, майже ніколи не зможе отримати
ні інвестицій, ні яких-небудь інших коштів із бюджету на розвиток виробництва.
Не будемо особливо багато говорити й про інші державні інститути, бо їхню
суспільну цінність з погляду звичайної людини може бути оцінено щонайбільше
як нульову. Наприклад, армія, яка потрібна лише генералам, і дуже мало
пов'язана з обороноздатністю, бо фактично її перетворено на дешеву робочу
силу для особливо наближених, і так далі. Можна задля різноманітності пригадати
захоплення українських моряків у Сомалі і полічити задля різноманітності,
яку кількість українських кораблів і морських піхотинців було перекинуто
до берегів Африки для рятування (саме рятування) українських громадян (які,
до речі, платили податки). Та про що тут говорити, перелік заслуг державних
органів буде надто коротким, а ось перелік видатків... Для звичайного середнього
підприємця гроші, які в нього відбирають у вигляді податків — це звичайний
оброк, який він зобов'язаний віддати владі, нічого не отримуючи замість
нього. Підприємця фактично позбавлено можливості контролювати, на що й
куди підуть його гроші, він подібний, щонайбільше, на дійну корову, в якої
відбирають молоко й забирають невідомо куди (при цьому навіть сіна як нагороду
не дають).
Таким чином, нічого спільного між західним бізнесменом,
який платить податки, і вітчизняним підприємцем, з якого здирають оброк,
немає. І лише задля власної безпеки підприємець зобов'язаний платити податки.
Але влада в нашій країні вже давно зуміла зрозуміти, що коли підприємець
зуміє заплатити податки, то він стане незалежним від влади. А незалежна
від влади людина, в якої окрім цього є кошти для існування, та ще й інші
гроші, надто небезпечна для стабільності такої влади. І тому з перших же
днів незалежності в Україні створюється система, коли, діючи згідно із
законом, просто неможливо сплатити всі податки. Неможливо в принципі!
Ні, звичайно, в деяких випадках, особливо коли справа стосується
великих іноземних компаній, можна домагатися сплати основних мас податків.
Але для вітчизняного підприємця, який починає практично завжди з нуля,
це просто неможливо. Автору цих рядків доводилося читати статті підприємців,
які намагалися логічно довести, що сплатити всі необхідні податки й збори
фізично неможливо. Вони надсилали свої розрахунки в найвищі інстанції й
наполегливо натискали на логіку: це ж безрозсудно! І з ними погоджувалися
в найвищих кабінетах і дружно кивали головою, і як і раніше нічого не мінялося.
З однієї-єдиної причини: підприємці не там шукали логіку. Логіка не в тому,
щоб зробити розумні податки, а в тому, щоб бізнес виявився на короткому
повідку. Чим коротше повідок, тим простіше керувати бізнесом в потрібний
бік. І його політична вага в цьому випадкові дорівнюватиме нулеві.
Зрозуміло, що йдеться лише про незалежний бізнес. Бо варто
підприємцеві отримати політичний «дах», як ситуація різко змінюється. Вся
чарівність нашого монополізованого життя-буття відразу виявляється ЗА такого
бізнесмена. Податки він платитиме за мінімумом (або взагалі не платитиме),
а перевірки йому будуть не страшні, пільги та кредити він отримуватиме
незалежно від економічної кризи в країні, а часом і всупереч цій економічній
кризі.
Таким чином, Україна стрімко будує олігархічний порядок
за найгіршими зразками Латинської Америки. До речі, у виграші не виявляється
ніхто, бо рано чи пізно внаслідок інтриг і сварок людина втрачає доступ
до інструментів влади, а інституту захисту прав власника в країні просто
не існує. Можновладці на даний момент упевнені, що це їх не торкнеться,
але при відсутності виразних правил гри рано чи пізно в програші виявляться
всі. Питання лише в тому, коли це станеться.
Є ще один вельми хворобливий аспект. Якщо в країні утворилося
протистояння чиновник — незалежний бізнесмен, то основна частина населення
не готова прийняти ні той, ні інший бік. Це зв'язано багато в чому з тим,
що більшість людей глибоко переконана, що саме чиновник захищає їх інтереси
перед бізнесменом, і без нього проста людина пропаде. Але в цього суб'єктивного
переконання існує і об'єктивний бік. У нашій країні, фактично, платниками
податків є лише підприємці. Бо платник податків — це людина, яка, отримавши
гроші за що-небудь, потім зобов'язана вийняти їх із власної кишені й віддати
в податкову інспекцію. Найманий працівник отримує платню за свою працю,
вже «очищену» від податків прямо в бухгалтерії, й усі проблеми підприємців
з організації виробництва, з вишукування грошей на оплату праці працівників
залишаються поза його кругозором. Директор підприємства може бути злочинцем
за чинними законами, але працівники — ніколи. І, відповідно, маси населення
чекають від влади перерозподілу пирога, а не пошуку шляхів, щоб цих самих
пирогів стало набагато більше.
Ця ситуація блискуче використовується владою. При цьому
й тут в Україні зуміли знайти свою новацію. Головним інструментом політики
українська влада зробила «дешевого» чиновника. Дешевого, зрозуміло, лише
для державного бюджету. Платня чиновника відносно невелика, але його повноваження
з контролю за підприємцем настільки всеосяжні, що просто не мають аналогів
у цивілізованому світі. Бо кожен підприємець — потенційний злочинець, і
це добре відомо й чиновникові, й бізнесменові. Подібна ситуація відкриває
перед податковим працівником прекрасні перспективи. Бізнесменові є що втрачати,
він не може висловити в обличчя податковому інспекторові те, що він про
нього думає, й піти, грюкнувши дверми. Він до останньої хвилини намагається
утриматися на плаву. І тому він ідеальний матеріал для здирництва з боку
чиновника. Він не може нічого довести: влада завжди повірить «своєму»,
він скоріше за все не може довести свою правоту, оскільки згідно з чинними
законами ВІН з самого початку ВИНЕН. А уже якщо підприємець виявив «слабке
місце» й почав платити, то у нього немає іншого виходу, як платити й надалі
та все більше.
Уявімо собі на секунду, що станеться, якщо ВСІ підприємці
України заплатять ВСІ податки. Можна сказати абсолютно точно: Україна як
країна перестане існувати. Зупиняться заводи, пекарні, зачиняться крамниці.
Це дуже просто довести за допомогою цифр, але це завдання окремих і доволі
спеціальних статей. Але якщо хтось з простих громадян сподівається, що
в цьому випадкові він отримає свої гроші, то я повинен його глибоко розчарувати
— цього не буде. Бо всю систему українського бюджету, всю ієрархію влади
зроблено таким чином, щоб забезпечити владну вертикаль та існування чиновника.
Недаремно за роки незалежності кількість цих птахів небесних, які самі
не орють і не жнуть, а ситі, виросло незліченно.
Одеська трагедія, коли підприємець публічно покінчив життя
самогубством в приміщенні податкової міліції, й при цьому загинуло четверо,
можливо, ні в чому не винних податкових працівники, вельми показова. Зараз
поки що не ясно, чи дійсно ця людина хотіла спалити податкову міліцію,
чи просто під час нервового потрясіння розбила об одвірок дверей дві пляшки
спирту, якими можливо хотіла задобрити когось. Якщо слідство захоче, воно,
можливо, дасть відповідь на це запитання. Головне не це. Головне те, що
стадія тихого протистояння бізнесу й влади в особі податкової адміністрації
повільно, але впевнено переходить у стадію протистояння гарячого, кривавого.
Авторові цих рядків не довелося зустріти ЖОДНОГО підприємця, який би засуджував
загиблого. І багато хто мимоволi захоплюється ним.
Можна лише сильно жалкувати щодо реакції Податкової адміністрації
та Податкової міліції України на цю трагедію. Пан Азаров твердо переконаний
у необхідності загнати вітчизняних підприємців за грати (а саме так, судячи
з його інтерв'ю, треба тепер спілкуватися з підприємцями податковим інспекторам).
Пан Азаров, мабуть, забув, що якби не було підприємців, то не було б і
України, і його власної посади. Підприємці без нього можуть прожити, а
ось він без них — НІКОЛИ. І якщо ситуацію найближчим часом не буде змінено,
то Україна неминуча виявиться на порозі громадянської війни. Чи виграють
у ній підприємці? Однозначно — ні. Але чи виграє від цього населення країни?
Відповідь — очевидна.
