Серед червневих президентських указів знайшлося місце і для такого: «Про додаткові заходи із погашення заборгованості із виплати пенсій, заробітної плати й компенсації громадянам втрат від знецінення внесків в установах Ощадбанку України й колишньому «Укрдержстрахові». Як бачимо, нині пенсія і зарплата йдуть в ногу з компенсацією внесків. У липні Пенсійний фонд розробив проект президентського Указу «Про додаткові заходи щодо погашення заборгованості із виплати пенсій», де Леонід Кучма доручає Кабміну надати фондові 1 млрд. гривень. Виникає традиційне запитання: де взяти ці чималі гроші? Звичайно, в дорогого платника податків. Він завжди друг, товариш і брат будь-якого бюджету. «По- братському» вводяться додаткові збори: з виробництва й імпорту тютюнових виробів, на обов'язкове державне пенсійне страхування, на послуги стільникового зв'язку і т. ін. Цікаво, що за підрахунками самих кабмінівців, очікувані надходження становитимуть всього 15% від загальної суми заборгованості в Пенсійний фонд. Тобто виходить, що, незважаючи на всі зроблені Кабміном драконівські заходи, грошей на всіх все одно не вистачає. А коли грошей не вистачає, що треба зробити? Правильно — заробити або позичити. Уряду, із зрозумілих причин, ближчим є друге. І знаєте, в кого позичає, наприклад, на зарплати? В... Ощадбанку, фахівці якого не перший рік чекають повнокровного фінансування хоч би тих статей, із яких передбачена виплата компенсацій із внесків періоду СРСР, які знецінилися. Зі слів начальника відділу маркетингу Ощадбанку Ігоря Рижакова, Мінфін у добровільно-примусовому порядку бере кредит у Ощадбанку під державні гарантії, щоб погасити заборгованість... із зарплат страйкуючим шахтарям. А потім кошти не повертаються — взяти Кабмінові їх немає звідки. За словами І.Рижакова, такого неповернення було багато. Іншими словами, уряд не тільки не перераховує кошти на погашення боргів із внесків до Ощадбанку СРСР, а й позичає в Ощадбанку, щоб розплатитися з іншими (за словами заступника начальника управління розвитку ощадної справи Галини Грищенко, на 1 січня 1999 р. на більше ніж 80 – ти мільйонах особових рахунків у Ощадбанку перебувало 811 млн. гривень).
А що ж Ощадбанк, блискавки в який уже втомилися метати вкладники, що «прогоріли» на початку 90-х? У далекому 1992 році була визначена сума державного боргу перед вкладниками Ощадбанку — 124,19 мільярда гривень (для порівняння — на початку поточного року грошова маса становила 15,718 мільярда грн.!). Держбюджетом 1997 року на виплату компенсацій передбачається надати 200 млн. гривень. Доля цих виплат цілком залежала (та й тепер залежить) від загальної наповнюваності бюджету, тобто від грошей, переказаних Мінфіном за залишковим принципом. А тут ще постійне падіння ВВП і, як наслідок, хронічний дефіцит бюджету... Словом, 1997 року на проведення компенсацій Ощадбанку було перераховано тільки 30 млн. гривень (або 15% від передбаченої в держбюджеті суми). Щоб надолужити згаяне, наступного — 1998 — року проектом держбюджету передбачається здйснити виплати на загальну суму аж 370 млн. грн. Тут каменем спотикання став президентський Указ «Про скорочення витрат Державного бюджету України на 1998 р.», і планка компенсаційних виплат на «бюджетному» папері впала до 100 млн. гривень. Але і її Кабмін подолати не зміг. У жовтні й грудні минулого року Головне управління держказначейства перерахувало одноразово по 10 млн. грн. на компенсацію. Бюджет-99 знову передбачав 200 млн. грн. на виплати вкладникам. Причому гроші ці, згідно з кабмінівською постановою від 25 березня 1999 р., треба було надати в першому кварталі. Ощадбанк на 4 червня отримав лише... 10 млн. грн.
Тобто загалом за два з половиною роки Ощадбанком було виплачено 60 млн. гривень. Цих грошей ледве вистачило на 48- гривневу компенсацію вкладникам, які досягли 80-річного віку, і 150-гривневої держдопомоги на похорони померлих вкладників... Отже, шляхом елементарних арифметичних підрахунків з'ясовується, що якщо кожного року на компенсацію внесків виплачувати 200 мільйонів, то держава повністю розрахується перед народом щодо внесків до Ощадбанку лише через... 625(!) років. А якщо така тенденція, як виплата в середньому 30 мільйонів гривень у рік, збережеться, то названий вище термін збільшується в сім разів, тобто до повного розрахунку вкладникам доведеться чекати... майже 4130 років(!)... Словом, питання про компенсацію внесків буде актуальне протягом столiть.
Існуючий стан речей, коли держава, задовольняючи сьогочасні потреби, хронічно перепозичає кошти, які якщо й повертає, то тільки знову позичивши, не вселяє здорового оптимізму. Хоча у вкладників є надія, що до історичного жовтня хоч якісь гроші народ отримає. Досвід президентських виборів у Росії показує, що додаткові виплати компенсацій позитивно позначаються на результатах голосування на користь чинного президента. Перемога 1996 року Бориса Єльцина це красномовно підтвердила. У нас традиційно все відбувається за російським сценарієм. Так що, в принципі, від українського Президента варто чекати аналогічного кроку. Тільки, знов-таки, де ж взяти гроші? Ощадбанк уже позичив на шахтарів. Може, тепер шахтарі позичать?..
