Як ми всі перелякано здригалися при слові «збір» (або «податок»)! «Дачний збір», «автомобільний збір», «комунальний збір» і т.д. Але якщо вам трапиться «морський» — ви хоч будете знати його походження.
В одне місто приїхала ревізія... Головний ревізор був суворою, прямолінійною, справедливою людиною з гучним, владним голосом і рішучими вчинками, що приводили у трепет усіх оточуючих.
Головний ревізор почав ревізію так: підійшов до столу, заваленого документами і книгами, нагнувся кам’яним, безпристрасним, як сама доля, обличчям до якогось папірця, що лежав зверху, і брязнув уривчастим, як стукіт гільйотинного ножа, голосом:
— Приступимо-с.
Зміст першого папірця полягав у тому, що обивателі міста скаржилися на городового Димбу, який стяг з них незаконно і неправильно триста карбованців «портового збору на предмет морського покращання».
— По-перше, — заявили обивателі, — ніякого моря у нас немає... Найближче море за шістсот верст через дві губернії, і ніякого нам поліпшення не треба; по-друге, ніякого паперу на це стягнення згаданий Димба не пред’явив, а коли у нього зажадали документи — показав кулак, що, як відомо iз городового положення, не може служити документом на право стягнення міських повинностей; і, по-третє, замість розписки про отримання зазначеної суми він, Димба, залишив недопалок цигарки, який при цьому додається.
Головний ревізор потер руки і любострасно засміявся. Кажуть, біля кожної людини стоїть янгол, який її охороняє. Коли ревізор так засміявся, янгол городового Димби заплакав.
— Покликати Димбу! — розпорядився ревізор.
Покликали Димбу.
— Здравiя бажаю, ваше превосходительство!
— Ти не кричи, брат, так, — зловісно зупинив його ревізор. — Кричати після будеш. Хабарі брав?
— Ніяк ні.
— А морський збір?
— Котрий морський, то стягав на замовлення начальства. Сповнял, ваше-ство, службу. Їх високородіє наказували.
Ревізор потер руки професійним жестом ревізуючого сенатора і залився тихим смішком.
— Чудово... Попросіть-но сюди його високородіє. Никаноров, напишіть папір про арешт городового Димби як співучасника.
Городового вивели.
Коли його виводили, з’явився і його високородіє... Тепер уже заливалися сльозами два янголи: городового та його високородія.
— З... зволили кликати?
— Ох, зволив. Як прізвище? Палицин? А скажіть, пане Палицин, що це за триста карбованців морського збору? Ась?
— За розпорядженням Павла Захаровича, — підбадьорившись, відповідав Палицин. — Вони наказали.
— А-а. — І з запаморочливою швидкістю замиготіли руки ревізора, які він тер одна об одну. — Чудово-с. Справа- то починає розпалюватися. Вузлик збільшується, розпухає... Хе-хе... Никифоров! Цьому — папір про арешт, а Павла Захарича сюди до мене... Живо!
Прийшов і Павло Захарич.
Янгол його плакав так тужливо і приголомшливо, що міг зачепити за живе навіть холоднокровного ревізорового янгола.
— Павло Захарович? Здрастуйте, здрастуйте... Чи не поясните ви нам, Павле Захаровичу, що це таке «портовий збір на предмет морського поліпшення»?
— Гм... Це стягнення-с.
— Знаю, що стягнення. Але — яке?
— Це-с... на виконання розпорядження його превосходительства.
— А-а-а... Ось як? Никифоров! Папір! Взяти! Попросити його превосходительство!
Янгол його превосходительства плакав солідно, з таким виглядом, що не можна було зі сторони розібрати: плаче він чи поблажливо усміхається.
— Дозвольте запропонувати вам стілець... Сідайте, ваше превосходительство.
— Встигну. Навіщо це я вам знадобився?
— Довідочка одна. Чи не знаєте ви, як це розуміти: стягнення морського збору в тутешньому місті?
— Як розуміти? Дуже просто.
— Адже ж моря-то тут немає!
— Невже? Гм... Таки дійсно, здається, немає. Дійсно немає.
— Так як же так — «морський збір»? Чому без розписок, документів?
— А?
— Я питаю — чому «морський збір»?!
— Не кричіть. Я не глухий.
Помовчали. Янгол його превосходительства притих і дивився на все, що відбувається, широко відкритими очима, вичікувально і спокійно.
— Ну?
— Що «ну»?
— Яке море ви поліпшували на ці триста рублів?
— Ніякого моря не поліпшували. Це так говориться — «море».
— Ага. А гроші ж куди поділися?
— На секретні витрати пішли.
— На які саме?
— Ось дивак чоловік! Так як же я скажу, якщо вони секретні!
— Так-с...
Ревізор часто-часто потер руки одна об одну.
— Так-с. У такому випадку, ваше превосходительство, ви менi вибачте... обов’язки служби... я змушений буду вас, як це говориться: арештувати. Никифоров!
Його превосходительство образливо посміхнувся.
— Дуже дивно: проект морського збору розробляло нас двоє, а арештовують мене одного.
Руки ревізора замигтіли, як дві верткi білi миші.
— Ага! Так, так... Разом розробляли?! З ким?
Його превосходительство посміхнувся.
— З однією людиною. Не тутешній. Пітерський, чиновник.
— Так хто ж цей чоловічок?
Його превосходительство помовчав і потім виразно сказав, примружуючись у стелю:
— Віктор Полікарпович.
Була тиша. Сім хвилин.
Нахмуривши брови, ревізор роздивлявся з допитливістю та інтересом свої руки...
I порушив мовчання:
— Так, так... А які були гроші отримані: золотом чи папірцями?
— Папірцями.
— Ну, раз папірцями — тоді нічого. Вибачаюся за те, що потурбував ваше превосходительство.
— Можу йти?
Ревізор зітхнув:
— Що ж робити... Можете йти.
Потім скрутив у трубку скаргу на Димбу і, приставивши її до ока, подивився на стіл з документами.
Підійшов Никифоров.
— Як з арештованими бути?
— Відпустіть усіх... Проте ні! Городового Димбу на сім діб арешту за куріння при виконанні службових обов’язків. Нехай не курить... Кан-налья!
І всі янголи засміялися, крім Димбиного.
З книги Аркадія АВЕРЧЕНКА
«Бритва в киселі»
