Тільки-но потрапляєш в Карпати, як щось дивне відбувається з душею — починаєш славити життя, красу землі, любов!.. Чи то п’янке повітря, настояне на смереках, до того спонукає, чи наближеність до неба... І якщо хоч раз ви пережили ці дивовижні відчуття, вас буде тягнути в Карпати знову.
Нині значна кількість наших співвітчизників, враховуючи введення візового режиму, вже не перетинає кордонів із Польщею та Словаччиною, не їде до Австрії, а катається на лижах по цей бік кордону. Тому туристів у вітчизняних Карпатах сьогодні сила-силенна. Усі пансіонати, турбази, будинки у навколишніх селах (або, як їх називають на сучасний манер, агрооселях, віддаючи данину розвиткові агротуризму) не мають вільних місць.
Приміром, на Львівщині обсяг реалізації туристичних послуг збільшився за рік на 10 відсотків, і всі ознаки говорять про те, що цей показник має подальшу тенденцію до зростання. Звичайно, досягти цього було непросто, адже для того, щоб турист «пішов», потрібен чималий розголос, інформаційне забезпечення й програма узгоджених дій. Два роки тому львів’яни відкрили туристично-інформаційний центр, що діє завдяки Львівській асоціації розвитку туризму. Трохи пізніше відкрилися філії центру у Львівському аеропорту та на митному переході в Краківці, а нещодавно — в Жовкві. Туристи, перетнувши кордон, хочуть відразу дізнатися, куди та як прямувати, який рівень сервісу на них очікує, де можна забронювати місця. Ці інформаційні центри львів’яни запропонували й реалізували першими. Іншого виходу в них не було: туризм для переважної кількості населених пунктів — єдина можливість заробити гроші.
У березні 2003 року була затверджена однією з перших в Україні Програма розвитку санаторно-курортної сфери, туризму та відпочинку у Львівській області на 2003 — 2007 роки, розроблена Управлінням курортів та туризму облдержадміністрації спільно з Інститутом регіональних досліджень НАН України. Пізніше з’явилася Державна програма розвитку туризму, Концепція розвитку санаторно-курортної справи, на розгляді — чергова програма Кабінету Міністрів про пріоритети санаторно-курортної справи. Львівщина першою з областей України підписала договір про спільну діяльність між Державною туристичною адміністрацією України і обласною адміністрацією. Першою розробила систему знакування та кодування туристичних маршрутів, яка пройшла експертизу й погодження державним органом стандартизації та сертифікації, і нині рекомендована для впровадження по всій Україні. До речі, в туристичній справі все складається «з дрібниць» — з чистих і вчасно поміняних рушників, смачної вечері, вдалого освітлення та ввічливого гіда. Нині на Львівщині молодих спеціалістів для туристичної галузі готує 14 ВНЗ різного рівня акредитації.
Сертифікацію пройшли великі та малі готелі. І хоча чотири зірки отримали лише два великі готелі, туристи дуже часто прагнуть мешкати саме в невеличких закладах домашнього типу. Щоправда, там також мають бути всі умови — і дизайн приміщень, і сервіс, і харчування. Таких будиночків навкруги Львова та й уздовж найбільших трас чимало, й вони навіть не потребують реклами, бо люди одне одному передають, що саме тут варто зупинитися. Минулого року таких закладів сертифіковано 30 одиниць, і кількість їхня кожного року зростає.
І все ж таки — чому туристи так полинули на Львівщину? Вони просто хочуть видовищ. І Галичина їм це щедро надає. Ну де ще так можна зустріти Різдво?! Коли один вертеп змінює другий, коли гуляє ціле село, і ти стаєш повноправним учасником пісенної та танцювальної круговерті.
Тримаю в руках календар туристичних подій Львівщини на 2004 рік: він містить море інформації. З невеличкого буклета кожен турист, і закордонний, і «внутрішнього розливу», зможе вибрати щось цікаве, подію, яка була б йому близькою. Без сумніву, когось зацікавить сходження 24 лютого на найвищу гору Львівщини Пікуй (село Біласовиця, що на Жовківщині) чи фестиваль «Українська паляниця», який відбудеться на Золочівщині. А хтось приїде задля автошоу «Жінка, мода і авто» в рамках фестивалю кави «Таємниця кавового зерна».
Вперше виданий у 2003 році, календар допоміг збільшити минулого року платежі до бюджету (від обсягу наданих туристичних послуг попереднього року) на 14 відсотків. Наразі туристична галузь складає лише 11 відсотків від загальних відрахувань у бюджет. Львів’яни щиро сподіваються, що з часом ця частка стане левовою.
Якщо вже людина приїхала оглянути Львів, то, за рідкісним винятком, вона не їде в Карпати, а саме в Сколе чи Славськ, і піднімається на гору Тисовець, щоб із неї глянути на красу, яка вже закарбується в пам’яті назавжди. Зараз біля двох канатно-крісельних доріг — черги. Щоправда, багато хто обирає бугельні підйомники: їх налічується 24. На жаль, 30 гірськолижних трас усіх бажаючих спуститися з гір задовольнити не можуть. До того ж, канатно-крісельні дороги давно вже відпрацювали свій ресурс, старенькі, по 30 років кожній. Це теж про щось та говорить…
Однак у тих, хто живе в Сколівському районі, а тим більше — відповідає за його економічний ріст, настрій сьогодні хороший. Як сказав голова райадміністрації Михайло Гнатишин, розпочався справжній інвестиційний бум, і дуже швидко він змінить усталений життєвий устрій. «Адже раніше вся інфраструктура була сконцентрована навкруги Славська та Тисовця, а тепер ми намагаємось розмістити всі продуктивні сили в межах цілого району», — розповідає він. Інакше кажучи, в багатьох селах розпочалося будівництво готелей та котеджів для відпочивачих, триває розробка мінеральних вод, у районі нараховується 64 джерела. З’явилася надія, що вирішаться невдовзі проблеми з водогоном та каналізацією, шляхами. Почали відроджуватися села.
Приміром, було собі село Волосянка, ніби зовсім близько від Славська, 8 км, та вважалося депресивною зоною — вимирало. Нині тут ростуть два готелі, крісельна дорога. Сільська рада своїм коштом закінчує будівництво нової школи. Замислили тут і газ протягнути до села.
Щось подібне можна розповісти й про село Орявчик. «Українські авіалінії» побудували тут готельний комплекс, п’ять будиночків, бугельний підйомник. Звичайно, побудували для себе, але сьогодні мешканці села мають роботу і зовсім не нарікають на життя.
Інвестор невдовзі прийде в Підгірці, Сопіт, Урич. Кияни планують будувати тут тризірковий готель, витяги, спуски, тенісні корти. І все як належить: із виділенням земельних ділянок, погодженням попередньої документації, сплатою всіх платежів. Щоправда, в чинному законодавстві багато чого не враховано, приміром, які проектні та технічні вимоги висувати для бугельних підйомників та спусків. Однак нині силами районних спеціалістів все це розробляється.
Активізувалася останніми роками в районі й індивідуальна забудова. Великі котеджі, що ростуть обабіч доріг, у більшості випадків стають агрооселями. Наразі в районі 83 відпочинкові заклади, 38 працюють цілий рік. А скільки агроосель, сказати важко, приблизно 70, причому всі з умовами непоганих невеличких готелей. Та є одна складність — не існує наразі закону стосовно розвитку зеленого туризму і немає чітких ознак, за якими параметрами і яким чином вимагати від власників агроосель сплати податків. На щастя, на Сколівщині не розгубилися й на сесії районної ради вирішили, не очікуючи закону, визначити платню — від 100 до 150 гривень на місяць із власника однієї оселі. Люди це сприйняли із розумінням. Не може залишитися «на дружніх стосунках» із державою й діяльність численних баз, які є філіями структур, розташованих від Львова до Києва. Вони теж мають стати платниками податків. Здійснити це львів’янам самим складно — потрібна державна підтримка.
ПЕРЛИНА КАРПАТ — «ТИСОВЕЦЬ»
Побувати в Карпатах і не відвідати Тисовець — гріх. Цей куточок — особливий. Повітря тут лікувальне. Усі іноземці стверджують, що нагадує місцевість Альпи — надзвичайна краса! Але нам здається, що тут краще, ніж в Альпах, — рідна земля. По горах то тут, то там розкидані будиночки — всього 36 осель навкруги гори та спортивна база з тою самою назвою. Ось що таке Тисовець. Приїхати сюди можна лише власною машиною, нічого більше не ходить. Тому й створюється враження, коли дістаєшся гори, — на краєчку землі перебуваєш.
«Тисовець» — спортивна база із великою історією. Тут тренувалися наші найкращі спортсмени, відпочивали й відпочивають видатні люди. Саме тут вперше в СРСР був проведений етап Кубка світу з фрістайлу. Спортсменів та туристів очікує лижний стадіон зі стрільбищем для біатлону, чудові схили для фрістайла, слалому та слалому-гіганта (влітку — лижеролерна траса), канатно-бугельні підйомники. Щоправда, шкода, що зараз бездіяльно стоїть трамплін, його реконструкція та ремонт потребують скажених коштів…
Колись, ще за часів Радянського Союзу, тут була військова база, пізніше її переобладнали під спортивну, багато чого добудували, однак база, на щастя, так і залишилася в підпорядкуванні військових. Що, між іншим, допомогло врятувати ліси на її території від нещадного вирубування. Одна з останніх її новобудов — котельня, підведення газу до неї та в усі приміщення обійшлося в 4 млн. гривень. Звичайно, чималі кошти, та роботи окупляться за два з половиною роки. Адже раніше палили тут рідким пічним паливом, і «тягнуло це задоволення» на рік 1 млн. 800 тисяч гривень. Газ же потребуватиме на рік всього 220 тисяч. До того ж військові будівельники трубу заклали 159-го розміру — вона дозволяє забезпечити газом всі села навкруги. І тому базу «Тисовець» місцеві мешканці пов’язують із приходом сюди багатьох цивілізаційних моментів, можливістю мати роботу й звернутися, в разі потреби, до лікаря.
База не нова, але заповнена на 100 відсотків. Дуже багато приїжджає студентів. Їх влаштовує, що за 24 гривні тут можна перебувати добу, кататися на лижах, а потім грітися під гарячим душем. Для порівняння скажу, що в агрооселях обабіч гори одне місце коштує 30 доларів. А на Новий рік перебування однієї людини коштувало 50 доларів. Зрозуміло, чому на спортивній базі майже ніколи немає вільних місць. Не без того, що людина з грошима може зняти тут номер в котеджі за 300 гривень на добу.
Вечір в «Тисовці» настає рано. Його можна заповнити заняттями у величезному спортзалі, однак після катання з гори хочеться відпочинку без особливого напруження, іншого, так би мовити, гатунку. Тому більшість висипає під зоряне небо, яке опускається низько-низько й додає вечору особливої чарівності. Дискобар, більярдна, телевізор — ось нехитрий набір розваг, доступних в «Тисовці»… Однак чи не половина приїжджає сюди зовсім не для розваг. База передбачає олімпійську підготовку з лижних видів спорту. Спортсмени готуються тут до чергових змагань або проводять турніри різного рівня, обов’язково — чемпіонати України (і зимовий, і літній), Кубки України, відбіркові змагання юніорів та юнаків на міжнародні змагання лижників. Проходить тут і зимовий чемпіонат з біатлону.
— Як вам тут катається? — запитала в Олени Петрової, заслуженого майстра спорту, срібного призера Олімпійських ігор в Нагано.
— Траса тут завжди відмінна, її готують ідеально. Благо, є для цього два ретраки. І все інше — може бути. Не Ханти-Мансійськ, звичайно, де, на мою думку, сьогодні найкраща база у світі, та поволі умови поліпшуються. Стали краще годувати, невдовзі відкриється кав’ярня. Щодо стрільбища, то воно дещо не відповідає вимогам, і лижеролерну трасу треба вже поновити. Раніше була у відмінному стані, та їй же 13 років від народження… Пушка снігова потрібна, така, яку поставили в Протасовому Ярі в Києві. Тоді тренуватися можна починати раніше, як тільки впав перший сніг. Кілька вистрілів — і траса готова.
Начальник бази Володимир Мельников мріє, щоб саме «Тисовець» була найкращою базою зимових видів спорту у світі. І, напевно, це можливо. Якщо, звичайно, підійти до «Тисовця» як до стратегічно важливого для держави об’єкта й не скидати всі витрати на військових. Тут готують олімпійців. Тут вони стартують до своїх перемог. І якщо виходять постанови Кабміну, укази Президента про необхідність розвитку культури та спорту, за ними мають іти реальні дії. А за реальними діями — звісно, туристи!
