Цими днями на Черкащині згадували і вшановували народного художника Данила Нарбута. У краєзнавчому музеї Черкас відкрилася виставка його картин із серій «Гетьмани України» та «Полковники».
Данило Нарбут — син художника-графіка Георгія Нарбута. Відомий як художник театру — працював у декоративній майстерні Київського оперного театру, був головним художником Київського цирку, художником-консультантом Київського театрального музею, працював художником у театрах Житомира, Чернівців і Черкас. За німецької окупації очолював сотню Української повстанської армії. Лауреат Шевченківської премії за портретні серії «Сподвижники Богдана Хмельницького», «Гетьмани України», а також за філософсько-історичне полотно «Страшний суд». Був найстаршим членом УНА-УНСО. Друзі художника, усі, хто його знав, а також ті, хто шанує його творчість, зібралися на відкриття виставки картин «діда Нарбута». Саме так митця називали в Черкасах.
До речі, незабаром у місті відкриється музей Данила Нарбута. В обласному художньому музеї вже закінчують ремонт чотирьох кімнат, у яких буде постійна експозиція, — там можна буде побачити картини, книжки та речі художника. Як запевнив «День» заступник голови Черкаської обласної ради Василь Касян, там уже завершено всі роботи, залишилося тільки зробити освітлення.
«Крім того, ми домовилися із краєзнавчим музеєм, і ця виставка картин, яка відкрилася, через місяць помандрує до Умані. А потім — до інших міст обласного значення: Ватутіного, Золотоноші, Канева та Сміли», — сказав Василь Касян.
КОМЕНТАРI
Віктор КЛИМЕНКО, художник, друг Данила Нарбута:
— Данило так яскраво любив життя. Вставав о п’ятій годині ранку й малював. Це була людина енциклопедичних знань. Якщо хтось із нас малював якусь картину, де було зображено козаків, відразу треба було йти до нього — він усе підкаже й розкаже: і про елементи одягу, особливості зброї тощо. Це був наш натхненник. Бувало, коли заходиш до нього в майстерню, то він малює, і таке враження, ніби музика грає. А тоді відходить і каже: «Ні, погано!» Був не задоволений своїми творами. Казав, що «це ж треба було в Кричевського вчитися й не навчитися малювати!» На що я йому відповідав: це добре, що «не навчився», бо в нього виробився свій стиль, свій особливий мистецький почерк.
Олександра ТЕЛІЖЕНКО, майстриня:
— Ми всі знали й любили Данила Георгійовича за його талант, за те, що тримав на своїх плечах небо черкаської інтелігенції (і його навряд чи хтось зможе сьогодні замінити). Я вважаю, що на ньому лежала особлива історична місія, і він її виконав. Дуже важливою для кожної нації є неперервність культурно-мистецької традиції. Як у свій час Євген Маланюк сказав про те, що важливо, щоб рука, яка передає традицію, не ослабла, а рука, що бере, виявилася на силі. Нарбут здійснив об’єднувальну місію від тих 20-х років українського Розстріляного Відродження, коли було знищено 60% української інтелігенції (у тому числі загинув його батько й нечисленна кількість найкращих талановитих митців), до нашої незалежності.
