Давним-давно, коли ще дуже багато чого не було, покликав до себе Король Винахідника й каже:
— Винайди мені який-небудь ніж. Хліба нічим відрізати.
Пішов Винахідник думати. Думає, думає. Із чого б цей ніж винайти? З якого матеріалу?
Минулого разу, коли стілець винаходив, зробив його з каменю. Недобре вийшло. Важкий стілець, та й холодний: сядеш — простудишся. Довелося перевинаходити. З дерева непогано вийшло. Зате потім, коли перину винайшов із дерева, Король був незадоволений. Довелося із пуху перевинаходити.
Із чого б такого винайти ніж?
Щоб довго не гадати, взяв Винахідник шматок глини, виваляв у піску, водою покропив — і все, отримуй патент на винахід.
Приходить до палацу. А Король голодний сидить — хліба нічим відрізати.
Узяв Король ніж, а хліб не піддається. Ніж піддається, а хліб не піддається.
— Щось тут не те, — каже Король. — Взагалі ніж хороший, інших претензій не маю, тільки ось хліб не ріже, а це знижує його достоїнства.
Пішов Винахідник перевинаходити. Зі скла винайшов (воно якраз тоді у моду входило). Покрутив Король ніж у руках — чудо. Удариш ним об стіл — прямо дзвенить. Раз ударив — задзвеніло, два ударив — задзвеніло, а на третій — розбив. І знову хліба нічим відрізати.
— Знову не те, — каже Король, а сам зубами клацає від голоду. — Так-то він ніби хороший — і прозорий, та й до того ж дзвенить. Тільки різати ним не можна — б'ється передчасно.
— Перевинайдемо! — обіцяє Винахідник.
«А що коли його із заліза? — думає він собі. — Із нержавіючої сталі? Та наточити так, щоб гостріший від бритви? Либонь тоді буде добре?»
Винайшов із нержавіючої сталі. Три дні точив. Нарешті витер об штанину — й до палацу.
А Король голодний, однією рукою хліб до грудей притискує, а іншою хвать за ніж — і, звісно, відразу до лікарні.
— Ти що це, — кричить дорогою, — мені підсовуєш! Я ніж просив, а ти що тицяєш — гостре?
Зупинили йому кров, руку перев'язали, ввели знеболювальне. І сидить він, заспокоєний, — правда, голодний.
— Тепер, — каже Винахіднику, — ти знаєш, яким мусить бути ніж. Він повинен бути м'яким, як глина, і твердим, як сталь, він повинен дзвеніти, як скло, але не битися. І, звісно, різати не все поспіль, а тільки те, що потрібно.
Уклонився винахідник, пішов перевинаходити.
І досі винаходить.
Хоч завдання ясне давно — у цьому слід віддати Королю належне, — але не винаходиться ніж — і в цьому не можна віддати належне Винахіднику.
Скільки він не б'ється — то дуже м'яко, то занадто твердо, то хліб не ріже, то ріже все поспіль.
А Король голодний сидить: хліба нічим відрізати.
№188 02.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
