Захотів і зробив пам'ятник. Собі, своїй дружині й дітям — і поставив у себе на подвір'ї. Чиста правда, яка дивує тих, хто ще не звик. До автора цих скульптур, простого чоловіка одного з сіл Вінниичини, часто приїжджають журналісти. Але це не єдиний дивний випадок на Вінниччині. Чого вартує ніким до кінця не затверджений Богдан Хмельницький. Одна з гілок козацтва встановила гетьмана в селі і всім розповідає, що там ВІН бував. Водчас завідувач відділу охорони пам'яток історії та культури вінницького обласного краєзнавчого музею Михайло Потупчик каже, що там Хмельницький і близько не проїжджав. Тим паче у вказані на монументі роки. «Це обман населення, переконання в події, яка не відбувалась», — каже Михайло Потупчик. Перш за все — це спосіб заробити гроші для тих, хто робить пам'ятники без проходження конкурсу, погодження проекту». Зараз, але вже законним шляхом, на відповідні інстанції напосідає литовська громада. Вінницькі литовці переконані, що місто заснував литовський князь Ольгерд. Щоправда, історики знову не згодні.
В іншому районі Вінниччини, у Тульчині зняли бюст Леніна і встановили Пушкіна. Підпис наклеїли поверх старого, а невдовзі його здали на метал. Так довгий час і лишалось: Вождь пролетаріату Пушкін-Ульянов. Ленін на Вінниччині —це взагалі історія окрема. З першою хвилею оновлення цінностей, погодили демонтувати всіх Ульянових разом із Марксами, які зроблені з нетривких матеріалів. Пішли на смітник сотні голів, до яких іще нещодавно діти клали квіти. Але багато й залишилось. Вінницький перелік пам'яток тоталітарної системи складається з 300 найменувань. Михайло Потупчик каже, що зносити їх — це не метод, а краще встановлювати пам'ятники жертвам системи. Втім, застерігає, щоб не побити лоба й не заставити Шевченком так само все, як колись Леніним. Зараз це найбільш поширеніший кам'яний чоловік. Немає жодного району, де б не зберігали його образ. Більше того є такі, де кількість вождя перевалює за 20(!)екземплярів. І лише в одному з 27 райцентрів Ленін один! Михайло Потупчик припускає, що якби встановлювали нові пам'ятники тим людям, які мають певні заслуги перед тією чи іншою громадою, то у «Леніних» була б альтернатива. Але ж хто цим буде займатись?
Сьогодні Вінниччина — одна з кількох областей у якій офіційно немає жодного органу охорони культурної спадщини. Ці функції виконує управління культури і туризму, а дозволи на встановлення пам'ятників надають органи місцевого самоврядування. Грубо кажучи, про все можна домовитись із сільським головою. Борючись із цим явищем, працівники неіснуючого органу двічі видавали для сільських і селищних голів відповідні роз'яснювальні брошури, але їх іще читати треба ...
Є ще на Вінниччині скульптор-каменотес Альошкін. Він узагалі цілий парк у себе натесав і прилеглі села забезпечив. У самій Вінниці таке проходить рідше. Більше обмежуються відкриттям табличок діячам та хрестів жертвам. Вишитий рушник вгорі і чорнобривці — невід'ємний атрибут хрестових композицій. А нещодавно в Вінниці з'явилась «Пісня», хоча насправді — дівчинка на помаранчі. Спочатку пам'ятник трактували як символ революції, а тепер — як знак волі й прагнення до незалежності, що проходить через історію державотворення, як пісня.
