«Не будете вчитися, пошлемо у «Конвалію»!» Так тепер жартома лякають дорослі дітей в Оконську. Бо замість того, аби оздоровитися в одному з трускавецьких санаторіїв, ті щовечора плакали і просилися додому. Чому ж відпочинок перетворився на випробування?
Люда та Іра Лісовецькі лише кілька днів, як повернулися зі Львівщини. Тому шпори від відпочинку, який для них видався екстремальним, ще не відійшли. Про те, що діти з «Конвалії» телефонують батькам зі сльозами і просять або їх забрати, або бодай передати варення чи домашні тушонки, редакції розказала одна із мам, Оксана Лісовецька.
ХОЛОД, МИШІ, СЛИМАКИ...
Оксана Іванівна була надто схвильована. Ніяк не могла знайти номер мобільного, аби при потребі ми могли з нею зв’язатися. Її донька-дев’ятикласниця вперше скористалася можливістю оздоровитися. Хоча діти з Оконська (як мешканці постраждалого від наслідків Чорнобильської аварії району) де тільки не відпочивали: від «Подільського Артеку» до Євпаторії, Одеси і волинської «Турії». Звідусіль привозили щонайкращі враження. А тут — зовсім інші.
Розпачливі дзвінки від дітей почалися мало не з першого дня. Люда та Іра, а також вчителька Людмила Володимирівна Колбасюк, яка їздила керівником групи з Маневицького району, розказують, що поселили їх у дерев’яні будиночки. Було так холодно (адже це кінець вересня), що у чому заїхали — у тому і спали. Діти розказують, що знаходили великі щілини, крізь які фугував холод, у будиночках пішки ходили миші і лазили якісь небачені досі великі білі слимаки (їх називали «вужами»). Зовсім непереливки стало, коли на Львівщині (як і на Волині) у перших числах жовтня почав іти мокрий сніг із дощем, дув сильний вітер. Не стало світла, не працювала кухня, і діти перебивалися сухим пайком, кілька разів взагалі не давали хліба. «Конвалія» ж, як і належить санаторію, знаходиться за кілька кілометрів від Трускавця, у лісі, це — колишній піонерський табір. Із торгових точок є лише кіоск із шаленими, скаржаться, цінами та обмеженим асортиментом.
— Наші на все життя наїлися вафель і крекерів, а інші — відпочивали тут і кияни та рівненчани — заморювали черв’ячка «Мівіною». Продавець усе бідкалася, що не встигає заварювати їм бульйон, — розказує Людмила Володимирівна.
Її оконські мами жаліють нарівні зі своїми дітьми. Поїхала ж вагітною, хотіла, признається, «подихати свіжим повітрям перед декретною відпусткою». А вийшли суцільні стреси. Діти хворіли, хотіли їсти. Якщо спочатку харчування цілком влаштовувало, то згодом — ні.
— Якщо гречка, то вона була і на сніданок, і на обід, і на вечерю. Або все риба на пару. Я просила урізноманітнити меню, бо діти цього їсти не хотіли. Мені казали: «Ваші діти дуже балувані!», а меню, мовляв, давно затверджене, — пригадує Людмила Володимирівна.
— Хоча поїхали у нас зовсім звичайні діти. Сирота, півсирота, та й інші не надто вдома перебірливі, бо нема чим. Тобто поїхали за соціальним станом і за станом здоров’я ті діти, яким і було показане оздоровлення. Пили, розказують, мінеральну водичку, фіточай, ходили на аромотерапію, призначили й ЛФК, але на тренажери їх не водили, а лише робили зарядочку. Якщо путівка коштує майже дві з половиною тисячі гривень, то вони могли б і вдома пити цілющу воду (Оконськ багатий на унікальні джерела. — Авт.), а за такі гроші ми б їх тут не так прохарчували. Ми одразу, при перших скаргах, забили тривогу. Але, крім слів, більше нічим не можемо впливати на дирекцію санаторію. Лише коли я пригрозив прислати з Волині телебачення, то почали на трохи включати опалення, — каже директор оконської школи Олег Романович Ковердюк.
Коли діти та вчителька зрозуміли, що ніхто за ними не пришле у «Конвалію» автобус і не забере достроково додому, цілий вечір плакали. На моє запитання, чи не варто було добиратися своїм ходом, Людмила Володимирівна розводить руками:
— Це ж не тільки з нашої школи були у групі діти, а й з інших шкіл. В усіх речі, а багато й малих, п’ятикласників. Це ж треба добратися у Трускавець, тоді до Львова,а вже потім у Луцьк... А далі що: по хатах діток розводити?.. Це й дорого. Ніхто не мав багато грошей, а ще мусили тратитися на питну воду, бо санаторна несмачна і пахне хлоркою.
ДВІ СТОРОНИ МЕДАЛІ ТА ОДИН ТЕНДЕР
У цьому році тільки з оконської школи в різних санаторіях та оздоровницях побувало понад 50 дітей. Це на 140 учнів! При мені у «Турію», що на Волині, відправлялося кілька діток. А також троє їхали у Крим. Нині держава, попри кризу, досить активно займається оздоровленням дітей з чорнобильських районів, до яких належать на Волині Маневицький, Любешівський і Камінь-Каширський. Люда Лісовецька, наприклад, бувала і на морі, і в «Турії», і два рази в тій же «Конвалії». Та ж Людмила Володимирівна Колбасюк їздила керівником групи і в «Турію», і в «Подільський Артек» (це на Вінниччині), і два рази в рівненський «Електронік». А найчудовіші спогади в усіх не про море чи гори Карпати, а про волинський санаторій «Пролісок». Отож, і в «Конвалії» ці діти та їхня вчителька не були неофітами.
Були претензії і від Михайла Гарбарчука, начальника Відділу у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС Камінь-Каширського районного управління, котре опікується і цими проблемами. Його аналогічне Обласне управління направляло в ролі ревізора у «Конвалію» з групою камінь-каширських дітей.
— Це звичайний санаторій літнього типу, але приміщення вже утеплені, — каже він. — Коли я там був, у кімнатах було тепло, протоплювали по дві години увечері. Інша річ, що діти не можуть весь день сидіти у кімнаті, а ходять по території, то могли і мерзнути. Я там був після розгулу стихії, ще сніг лежав, велися на території відновлювальні роботи. Там, на мою думку, не так страшно, як розказують. Так, клуб не пристосований, теж літнього типу. Нема крісел, треба носити з їдальні. Сирість у кімнатах відчувалася, але то така пора була. У їдальні чистенько, нові меблі, нова постіль у кімнатах. А друга сторона медалі, то будиночки на 30—40 чоловік, а туалет і умивальники — лише на двох. Щоб там десь дуло, я не бачив. Наша вчителька з піщанської школи, яка їздила керівником, потім у своєму звіті написала, що в одній з кімнат під ліжком була щілина і з неї вилазили слимаки. Ніби у неї у Піщаному краще?.. Були амбіції: вихователям — окрему кімнату, але там такого не передбачено.
В інтернеті про «Конвалію» знайшла інформацію протилежного змісту. З одного боку, у рекламній агітці написано, що «санаторій ідеальний для сімейного відпочинку, відпочинку матерів з дітьми, дитячого відпочинку та оздоровлення», а з іншого — це та «Конвалія», з якої минулого літа 22 дітей загриміли у лікарню з харчовим отруєнням. Тоді цим, як і аналогічною ситуацією у закарпатській «Перлині Карпат», займалося Міністерство охорони здоров’я, знав про це і Президент. У «Конвалії» причиною біди стала начебто дизентерія в кухонних працівників. Ясно, що такого для себе ніхто не хотів — ні діти, ні їхні батьки і вчителі, ні власники санаторію. Звертає увагу інше у повідомленнях преси літнього періоду: «Оскільки «Конвалія» — приватний санаторій, вхід до нього охороняється. Керівництво санаторію спілкуватися з журналістами не бажає. Не відповідають ні стаціонарні, ні мобільні телефони».
Саме з таким ставленням стикнулися і волинські діти, і це вразило більше, ніж тимчасові побутові незручності. Оконська вчителька каже, що генеральний директор санаторію взагалі не прийняв ні її, ні її колег із камінь-каширської і любешівської груп. А директор тільки обіцяла і потім дивувалася, чому її розпорядження не виконані... Методист Маневицького райвідділу освіти Олена Демчук, яка займається розподілом путівок, каже, що коли телефонувала у «Конвалію», то начальство не брало трубки, а той, хто її брав, не заперечував, що проблеми існують, і з криками запевняв, що все буде добре...
Власне, турбуватися про покращання умов, задовольняти навіть справедливі вимоги відпочивальників санаторію не обов’язково. Не він шукає клієнтів, йому їх дають.
— Доки путівки розподіляли на Волині, ми не мали ніяких проблем, — каже директор оконської школи. — Ми самі вибирали, куди поїхати на оздоровлення. А нині все вирішує тендер, комісія з якого засідає у Києві. Хай би той, хто вибирає заклади для оздоровлення дітей, послав туди свою дитину чи свого онука. І знав би тоді, яка це відповідальність.
