Це рішення пленуму Федерації футболу України може стати історичним для нашого спорту взагалі й футболу зокрема. І ось чому. Уявімо на мить, що міжнародна федерація, яка проводить футбольну першість світу, раптом починає обговорювати питання про те, чи не збільшити кількість учасників фіналу з 32 до 36, аби з європейських відбіркових груп прямо до фіналу виходила не одна, а дві команди. Таке неможливо, адже турніри вже почалися, відбірковий цикл у розпалі, — зауважить грамотний у футболі читач і матиме рацію. Справді, таке неможливо у європейському і світовому футболі. У нас же практично кожен із дев’яти проведених чемпіонатів країни зазнавав змін вже в ходi турніру. Тобто правила встановлювались вже під час змагань, що загалом неприпустимо, але нам, в порядку виключення, було можна.
Не став винятком і нинішній, десятий футбольний чемпіонат України, ігри якого поновлюються цього тижня. Щойно скоротивши число команд-учасниць до 14, наші футбольні провідники раптом усвідомили помилку й почали її виправляти. Що цікаво, всі були «за», і лише окремі оглядачі, включаючи вашого кореспондента, звертали увагу на хибність подібної практики, вказуючи на невідповідність її загальноприйнятим нормам. Погодившись із терміновим розширенням вищої ліги ПФЛ і ФФУ врешті не зійшлися на порядку обміну командами між лігами. Злі язики вбачали у цьому приватні інтереси засновників київського «Динамо» та донецького «Шахтаря», на наш футбол насувалася тінь серйозного скандалу.
Чи міг піти на це нещодавно обраний президент ФФУ Григорій Суркіс, якого буквально щойно ввели до структур міжнародної федерації, чи потрібно було Україні сьогодні ще й футбольне протистояння? Запитання риторичне. І вихід із майже безвихідного становища був знайдений простий: вирішено було просто виконувати заздалегідь затверджений регламент проведення чемпіонату, нічого не змінюючи у частині числа учасників. Як виявляється легко уникати конфліктів. «Суворий закон — але закон», — процитувавши древніх, прокоментував таке рішення ФФУ її президент. Незле було б з такої нагоди пригадати ще одну мудрість тих самих часів: «Що личить Юпітеру — то не личить бику». Хто в нашому футболі Юпітер, пояснювати, гадаю, не треба. Захотів — запропонував змінти регламент. Всі «за». Передумав — вирішив дотримуватись старого. Знову майже всі «за». Можливо, і втратив щось Григорій Суркіс, не настоюючи на власній пропозиції щодо ротації команд між лігами. Зате він довів головне — свою владу в українському футболі. Ніякого компромісу між Федерацією та ПФЛ не було, зазначив почесний президент київського «Динамо». Справді, компроміс можливий між рівними. А ПФЛ є лише підрозділом Федерації футболу і цим все сказано.
Цікаво, що нагадали нам про саме такі стосунки між двома футбольними органами лише після того, як головним футболістом країни був обраний Суркіс. Його попередник на посаді, колишній прем’єр Пустовойтенко виглядав на чолі футболу як весільний генерал, яких ще вистачає в інших федераціях. Григорій Суркіс став генералом справжнім, вміло використовуючи одержану владу.
Чи є перший крок до цивілізованності, зроблений нашим футболом, справді свідомим, чи будуть наступні? Адже починається друге коло чемпіонату в строки, які було затверджено із порушенням заздалегідь складеного календаря. Необхідність починати футбол так рано пояснюється інтересами збірної України. І ніде не пояснюється, чому дванадцять із чотирнадцяти команд-учасниць, які не мають гравців збірної, мають починати весняний цикл в жахливих погодних умовах, псуючи футбольні поля, не маючи можливості зібрати в холодну погоду багато глядачів? Чи стане законом услід за кількістю учасників календар змагань у вищій лізі, адже це теж прикмета цивілізованості й поваги до самих себе?
Ми у черговий раз констатуємо, що в країні криза, що український футбол досі не став товаром, який можна вигідно продати, що перемоги футболістів єдина радість для людей, що живуть у злиднях. Також говоримо, що футбольні клуби існують за рахунок любові до футболу представників влади, підприємців, бізнесменів, які дають на це кошти. Але ж і любов буває різною. Навряд чи вона має бути настільки сильною, щоб віце-президент футбольного клубу міста Миколаєва підривався на бомбі, а його керівник заарештовувався за підозрою у підкладенні цієї бомби. Чи потрібне нашому футболу благополуччя за рахунок сумнівних людей із сумнівного походження капіталами?
Ніщо не робиться в один день. Болячки колишнього радянського футболу не тільки не зникли в незалежному футболі України, а навпаки — стали його характерними ознаками. Декларації про принципи чесної гри та обєктивного суддівства подекуди залишаються лише словами, відвертаючи від нашого футболу й без цього не дуже численних прихильників. Ми вкотре повторюємо, що «так жити не можна» і залишаємо все так, як було.
Добре, що нова футбольна весна не розпочалася з чергової реорганізації і притаманних цьому процесу закулісних інтриг. Добре, що з найвищої футбольної трибуни задекларовано бажання дотримуватися свого слова, поважати свої і міжнародні правила. Бо тільки почавши поважати себе, можна здобути повагу інших. Така повага — далеко не останній чинник в нашому просуванні до числа провідних футбольних держав, до проголошеної мети — першості світу 2002 року.
