Життя людини — то і є сама Історія... На прикладі життєвої долі таких людей, як академік Петро Тимофійович Тронько, можна пересвідчитися, що то не суха абстракція, а жива, конкретна істина буття. Народився Петро Тимофійович в абсолютно іншу, безмежно далеку епоху (ще існувала Російська імперія) — 12 липня 1915 року, у селі Заброди на Харківщині, в селянській родині. Після служби в Червоній Армії (1936—1937) — вчителював. Згодом перебував на комсомольській роботі в Харківській, Сумській, Івано-Франківській, Київській областях; депутат Народних Зборів Західної України (1939 р.). Учасник Другої світової війни, був серед тих, хто першим увірвався у звільнений Київ (листопад 1943 р.), кавалер ордена Червоної Зірки (1943 р.).
Після війни, закінчивши історичний факультет Київського університету, Петро Тронько не один рік віддає партійній роботі, а з 1961 р. впродовж 17-ти років він був заступником голови Ради Міністрів УРСР, відповідальним за гуманітарну та соціальну політику. Саме з цим періодом у житті Петра Тимофійовича пов’язане таке пам’ятне багатьом українцям звершення, як створення «Історії міст і сіл Української РСР» — колосальної, безпрецедентної роботи, у якій брали участь понад 100 тис. осіб(!), причому здійснена вона (обсяг — 26 томів) була у рекордний термін — за неповні 12 років. П.Т. Тронько очолював урядові делегації УРСР на міжнародних переговорах з країнами Європи та Азії, був головою делегації України на Всесвітній виставці в Канаді (1967 р.), на сесії Генеральної Асамблеї ООН.
З 1978 року Петро Тимофійович Тронько — академік АН УРСР, з 1980-го — очолює відділ регіональних проблем історії України Інституту історії АН УРСР (зараз — Інститут історії України НАН України). Саме у 1980-ті роки минулого століття під керівництвом академіка Тронька було розпочато роботу зі складання «Зводу пам’яток історії і культури України». Ще раніше за ініціативою Петра Тимофійовича було відроджено (створено, започатковано, побудовано) такі визначні пам’ятки історії та культури, як Музей народної архітектури і побуту України, Музей українського козацтва на острові Хортиця. Перу вченого належить понад 600 наукових праць, 17 монографій.
Академік Тронько доклав чимало зусиль до відтворення духовних святинь народу. Як дослідник історії України періоду Другої світової війни він, очолюючи головну редколегію багатотомної серії книг «Реабілітовані історією», проводив велику координаційну роботу, завдяки якій було повернуто добре ім’я сотням тисяч жертв тоталітаризму. Як голова Всеукраїнської спілки краєзнавців Петро Тимофійович багато зробив для того, щоб пробудити в мільйонів українців інтерес до історії рідного краю. Вагомою є його заслуга у відновленні Михайлівського Золотоверхого та Успенського соборів. П.Т. Тронько був депутатом Верховної Ради УРСР дев’яти скликань, Герой України (2000 р.).
«День», сердечно й щиро вітаючи Петра Тимофійовича зі славним ювілеєм, бажає йому міцного здоров’я, вдячних учнів, послідовників із твердим характером, зрештою — незмінної творчої наснаги, коли немає часу відлічувати кількість прожитих років, бо треба працювати для рідної духовності, культури та держави.
КОМЕНТАРI
Борис ОЛІЙНИК, український поет, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури:
— Петро Тронько — це ціла епоха в нашому суспільно-політичному, науковому і духовному житті. Він один з тих небагатьох людей, яким не потрібно було «перебудовуватися». Він завжди працював на Україну і завжди був і є об’єднуючим началом, а не як деякі нинішні «вискочки» в науці, котрі то в партійну чи іншу мережу потрапляють, втрачаючи об’єктивність, то страждають нарцисизмом. А ця людина — повнокровна особистість! Українець від кореня до крони! Людина мужня, до речі — фронтовик. Те, що він зробив за своє життя, за свої дев’ять з половиною десятиріч, під силу тільки великим інституціям. Він чудовий організатор науки. Петро Тимофійович не такий патріот, як ті, що рвуть на собі вишиванки, він тихо, «без крику», працює на свою державу. Ніколи не був «вузьколобим», він любить свою Україну не на словах, а в кожній своїй реальній справі. Він принциповий, завжди говорить, як є, а не так, як комусь хочеться. Надійний побратим, з ним можна йти на будь-які справи, де навіть чатує небезпека. Як вчений він збирач, системно мислить, дисциплінований і вимагає цього від інших. Я пишаюсь тим, що живу, дію і працюю під одними небесами з цією величною людиною!
Валерій СМОЛІЙ, український історик, заслужений діяч науки і техніки України, академік НАН України:
— Петро Тронько належить до легенд нашого вченого світу. Петро Тимофійович завжди міряв все не категоріями «п’ятирічок», «семирічок», як колись було за радянської влади, і не кількома місяцями та роками, як нині, він міряв величезними проектами. До речі, ми сьогодні багато говоримо про мікроісторію, про необхідність вивчення регіональної історії, а він ще в 1950—1970-х роках виконав такий проект. Я маю на увазі його велику працю «Історія міст і сіл Української РСР». Без його досліджень і матеріалів ми не могли б скласти повноцінне, яскраве, динамічне полотно історії України. Він людина сучасна, незважаючи на такий поважний вік, він працює категоріями сучасності, йому не чуже нове. Наш ювіляр — це вже традиція зв’язку поколінь, традиція зв’язку історичних шкіл, безперервності наукового пошуку. По суті, ця традиція реалізована в його учнях. Він чудова людина, навіть, можна сказати, людина з великої літери! Він — це феномен, який ми з вами ще маємо осмислити. Він здатен творити диво! І головне, що він не зупиняється на своїх величних досягненнях, а продовжує творити величне майбутнє.
Андрій КУДРЯЧЕНКО, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу стратегій розвитку політичної системи та громадянського суспільства Національного інституту стратегічних досліджень:
— Петра Тимофійовича Тронька я знаю досить довгий час. Я знаю його як видатного державного, громадського діяча, потужного науковця. Його 95-річний ювілей означає, що він є свідком і безпосереднім учасником великих зрушень, які були в історії нашої країни: це і воєнне лихоліття, й розруха, і величезні політичні й економічні зрушення, і здобуття Україною незалежності врешті-решт... Мені доводилося зустрічатися з Петром Тимофійовичем ще до незалежності нашої держави і достатньо тісно співпрацювати з ним у Всеукраїнській спілці краєзнавців, яка отримала завдяки власне діяльності Петра Тимофійовича статус національної. Доводилося мені також співпрацювати з ним і бачити його у різних аудиторіях, у тому числі й студентських. Його завжди з радістю сприймають і молода генерація, і більш досвідчені люди. Він був керівником не однієї урядової делегації на міжнародних форумах. Він був членом делегації на Всесвітньому конгресі молоді у роки Другої світової війни, коли створювалася Всесвітня федерація демократичної молоді в Лондоні. Також він був керівником державної урядової делегації на ХХV сесії Генасамблеї ООН 1965 року. Його майже тримісячна робота у найавторитетнішій міжнародній організації мала важливе значення для нашої країни. Він виступив з майже годинною промовою, в якій дав глибокий аналіз сучасній (на той час) міжнародній обстановці. Більше того, він запропонував низку важливих пропозицій, наприклад, про заборону ядерної зброї та ядерних випробувань, про припинення насильства шляхом конкретних дій тощо. Діяльність Петра Тимофійовича на міжнародній арені суттєво підвищувала авторитет України у складі Радянського Союзу.
В ті часи, коли Петро Тимофійович працював (сімнадцять з половиною років) заступником голови Ради Міністрів УРСР, він зробив чимало для України, для її національного відродження — це і великий проект, якому немає аналогів, — «Історія українських міст і сіл» (зараз, до речі, Петро Тимофійович з колегами працює над її перевиданням), це і проект, який поєднує в собі праці багатьох істориків і краєзнавців — «Реабілітовані історією». Я читав її окремими виданнями: це справді величезна робота, важлива для утвердження України як держави, важлива і для того, щоб відновити пам’ять тих тяжких випробувань, які випали на долю українського народу.
Петро Тимофійович — талановита і непересічна людина, великий творець, який не знає втоми. Коли він приходить у свій робочий кабінет, коли він зустрічається з науковою громадськістю — це щоденний подвиг. Його думки завжди спрямовані вперед. Він завжди думає, що ще можна зробити, що ще можна реалізувати. На сьогоднішній день Петро Тимофійович сповнений величезних планів, творчих мрій, задумів, і я сподіваюся, що ми, його однодумці, будемо не тільки радіти з цих планів, а й докладемо максимум зусиль, щоб якнайбільшу кількість ідей Петра Тимофійовича було реалізовано.
Літня школа журналістики «Дня»
