По всьому економічно розвиненому світі, особливо в США, зараз відбувається бум інформаційних технологій. Телебачення в Інтернеті, системи космічного зв'язку, комп'ютерні ігри та суцільне захоплення віртуальною реальністю. У Голлівуді за рік знімають понад десяток фільмів, головні герої яких ідуть із цього тлінного світу в невідчутний світ віртуальності. Воно й зрозуміло. Кому ж не набридне жити в такому реальному світі, де життя розписано по годинах, кожен крок регламентовано десятком законів, а з надзвичайних ситуацій найбільш надзвичайною є запуск американських ракет по якійсь Югославії, розташованій десь у Європі.
Зовсім інша справа у нас, в Україні. Для того, щоб поринути в нереальний світ маревних фантазій, навіть калькулятора не треба, я вже не кажу про комп'ютер. Мало хто у нас може собі його дозволити. Все життя в країні — суцільна віртуальність. Чого в країні не торкнися, все міфи та химери. За статистикою, народжуваність впала вдвічі, а вагітні жінки на вулицях зникли зовсім, ледве не назовсім. Чим не віртуальність? Років отак через п'ятнадцять, якщо доживемо, з'явиться віртуальна молодь — нібито повинна бути, а фактично не спостерігається. І так скрізь і в усьому. А кінцевий результат всього цього досить навіть реально, а не віртуально прогнозується та прораховується.
Економіка давно перейшла в четвертий вимір, порушивши всі закони фізики. Уряд розраховує економічні макропоказниики та макровідсотки зростання, прогнозує надходження до бюджету і витрати поза ним, а економіка країни живе сама по собі. Вісімдесят відсотків капіталу в країні крутиться у вигляді іноземної валюти, «чорної» готівки та бартеру, — а вони рахують. Вся промисловість і торгівля працюють, незважаючи на турботу влади про них, — а вони удають, що керують. Зверху постійно подають якісь накази, — а вони імітують їх пильне виконання. То й добре, що лише імітують, а то економіці країни довелося б перейти вже в п'ятий вимір, а то й глибше. Аж поки б сам Ейнштейн в домовині не перевернувся.
Але що за економіка без внутрішньої політики? Звичайно ж, віртуальної. Адже яка політика, така й економіка. Тому й існують автономно один від одного два світи: політичний і ті, хто внизу. А перетинаються тільки перед черговими виборами з черговими обіцянками та міфами. Партій багато, з красивими назвами та ще й різних, але політичний процес не відчувається й навіть не бовваніє вдалині. Ось він неначе є, але й ніби його вже немає. Ось є партія із симпатичною програмою, рукою поторкати можна, аж ось їх уже, з чиєїсь потойбічної волі, дві, а то й усі три. Загалом, не політика, а суцільні міражі демократії в українській пустелі. Красива картинка оазису є, а напитися простому мандрівникові зась. П'ють, і добряче, лише ті, хто ці міражі регулярно відтворє. Заодно, під їх прикриттям, кредити, де тільки можна, випрошують і по своїй «совісті» розподіляють, одночасно випалюючи та засипаючи піском ті місця в країні, де ще хоч якось напитися можна. Їм тільки з бедуїнами в пустелях Аравії спілкуватися. Ті б їх, мабуть, зрозуміли, або в пісок закопали за такі справи, якби не зовсім зрозуміли.
І зовнішня політика від внутрішньої недалеко пішла. Якщо вірити запевненням виконавчої влади, вона добилася таких вражаючих успіхів на міжнародній арені, що Президента України можна з ентузіазмом і всенародно висувати на пост Генерального Секретаря ООН. Насправді ж — все навпаки. Адже домогтися поваги інших держав — це вам не дріб'язок з кишень своїх громадян цупити. Тільки за красиві очі та наскрізь брехливі телевізійні оченята там не поважають. Потрібні аргументи переконливіші та правдивіші. Та й взагалі. У демократичних країнах не розуміють, що ми будуємо і чим кельню тримаємо. Це для них нерозв'язна віртуальна загадка, як, проте, й для нас самих.
На телеекранах суцільна віртуальна реклама. «Памперси», прокладки «Олвейс» із крильцями та без, «Дірол» з ксилітом і багато іншого, не менш красивого та корисного в побуті. Але для кого? Навіщо ці надніжні підгузники ненародженим маленьким громадянам України? Навіщо «Олвейс» українським жінкам, якщо вони від турбот про безталанних через таке життя чоловіків, ненакормлених дітей і думки про п'ять гривень до наступної виплаченої чверті платні вже не розуміють, навіщо цей «сервіс» та ще й з крильцями? Навіщо цей ксиліт разом з «Діролом», якщо його нічим зажувати, а вставити те, чим його за інструкцією потрібно жувати, можна, тільки виставивши у кого-небудь безмісячною ніченькою в під'їзді, три роки не освітлюваному. Навіщо дивитися на те, чого не спромоглися доїсти фінни або наші сусіди — поляки? Мабуть для того, аби не забувати, що є десь в іншому, не віртуальному світі немовлята, що народилися, які радіють свіжим памперсам; жінки, що мріють про кохання, а не про п'ятірку до наступної, поблажливо виданої начальством платні; зуби, не відаючі, що таке відсутність грошей при шаленому зубному болі; свіжокопчені ковбаски, що заливаються пінистим прохолодним пивом під невимушену чоловічу балаканину про жінок, існуючих наяву й у вічно голодній чоловічій уяві. І поки це не забуто, то є ще надія на те, що віртуальна реклама для новобідних українців коли-небудь перетвориться в ненав'язливий фон для бесіди задоволених собою та життям громадян достойної України. Отже, крутися, віртуальна рекламо! Не давай зникнути народній пам'яті в сірих заекранних буднях колись задоволеної собою України.
Зарплатні та пенсії перетворилися в суцільний міраж. У бухгалтерських документах вони ніби є, а насправді існують невідомо в чиїх кишенях. Вірніше, відомо в чиїх — не наших. В іншій країні ці віртуальні зарплати давно б уже переросли в реальну революцію, а в нас переростають у передвиборні лозунги та єдині аргументи при чесних виборах «основного» кандидата в президенти України: «Аби не було гірше!» і «Новим красти по- новому!». І вся готівка, а не паперові ресурси, прямують на те, щоб втілювати їх в життя. А це вам уже не Голллівуд з його фантастиками. Це ще більш боляче та безглуздіше. Кожен народ гідний того президента, якого він обере, але дуже не хочеться бути гідним народу, готового з тупою покірністю вибрати собі віртуального президента з реальним оточенням «злодіїв над законом». Адже, в результаті такого вибору, не кожен птах, що навіть долетить до середини Дніпра біля порівняно ситого Києва, побачить що-небудь більш вартісне, ніж віртуальна Україна.
