В одному зі своїх нещодавніх виступів перед пресою мер Лондона Кен Лівінгстон закликав жителів міста розводити сади на дахах власних будинків. Обіцяючи повну підтримку з боку мерії, він підкреслив, що подібні «окраси» жител не лише сприятимуть городянам у їхній поки ще нерівній боротьбі з вихлопними газами та іншими шкідливими для організму викидами, але й стануть новомодною «родзинкою» столичної архітектури. І річ навіть не в тому, що кожен шматочок землі в Лондоні на обліку, і для особистих «зелених куточків» жителі найбільш заасфальтованих районів столиці змушені використовувати дахи. Просто садівництво у Великій Британії вже давно увійшло до розряду модних занять. Так що можна не сумніватися, що багато лондонців, з легкої подачі свого мера, негайно обзаведуться «новинкою сезону».
Розведення садів є для англійців хобі номер один. За статистикою, зараз у країні близько 6 млн. садівників-любителів, які трепетно стежать за змінами садового ринку, але, втім, дотримуються традицій класичного англійського садівництва. Благо, місцевим любителям зелених насаджень ніколи не бракувало порад та рекомендацій щодо догляду за своїми дітищами: понад 40 млн. журналів, присвячених дому та саду, було продано у 2003 році. Крім того — кілька телепередач, щорічні виставки, спеціалізовані ринки та магазини. Останні, до речі, значно полегшують життя британського садівника. Якщо ще у зовсім недалекому минулому йому доводилося вивчати чималу кількість літератури для того, щоб вдало посадити і так само вдало виростити щось на своїй ділянці, то тепер на ринку можна придбати вже дорослу рослину в горщику, а консультант або продавець обов’язково пояснить, як, де і коли її правильно висадити. У гонитві за здоровим способом життя дедалі більше англійців почали вирощувати органічні овочі та фрукти у себе на задньому дворі.
У англійського класичного саду, саду з книжок Голсуорсі та Керролла, довга історія. По всьому острову розкидані незабутньої краси царства квітів та дерев, які є гордістю британського садівництва і пам’ятниками колишньої слави та величі Королівства. Сади, які говорять з минулим, такі, як Хетфілд Хаус — відображення XVI і XVII століть, Хемптон Корт та Сад Королеви в К’ю — XVII та XVIII, лондонський Сант- Джеймс Парк — XIX. Але якщо у вікторіанський та едвардіанський періоди сади були місцем тихого відпочинку, де спокій зелених галявин та прохолодних алей міг порушити лише ледве чутний звук удару по крокетному м’ячу, дзижчання бджоли або розмірене дзюрчання води у фонтані, то сад сучасного англійця більше нагадує «кімнату поза будинком» для шумних вечірок та активних дитячих ігор.
Не так давно Королівське садове товариство, яке «патронує» любов британців до садівництва ось уже понад 200 років, реалізувало давно задуманий проект «Сади крізь часи». Завданням проекту було створення семи садів, які з точністю до найменших деталей відображають еволюцію місцевих садових традицій — від вікторіанського зеленого ландшафту, алей з фонтанами, статуями з дорогого мармуру і до сучасних варіантів, які включають елементи японського саду каменів, карликові дерева, екзотичні квіти, абстрактні дерев’яні споруди. Задум виявився досить цікавим і повчальним.
Ідея першого домашнього саду з’явилася ще у довікторіанський період. Висадку алей планували так, щоб їхня ширина дозволяла двом леді йти поруч одна з одною без обмежень, квіткові клумби задумувалися з високими краями для захисту від м’ячів для крокету, а в самому саду обов’язково були затишні галявинки для пікніків та романтичних зустрічей. У XIX столітті, з приходом індустріальної революції, змінився й стиль садів, аристократія платила чималі гроші «мисливцям за рослинами», які плавали у всі кінці світу і привозили до рідних берегів небачені екзотичні квіти та дерева. Якраз у той час і з’являються перші теплиці, інакше б теплолюбні рослини Індії та Південної Америки недовго прожили під пронизливими північними вітрами. Разом з першими скляними оранжереями з’являються й перші газонокосарки, винайдені у 1832 році.
Зі зростанням фінансового благополуччя гордих власників розкішних садів зростали і їхні амбіції, побажання. Наприкінці століття домінуючу позицію на території саду займали грядки з овочами та посадки фруктових дерев, плоди яких наповнювали столи багатодітних вікторіанських сімей. Ключовою рослиною того періоду став рододендрон, привезений із Гімалаїв у 1851 році, який підняв справжній бум серед садівників. Сад, повний рододендронів, став маркою соціальної респектабельності. Деякі прискіпливі нувориші, підшукуючи собі новий будинок, обов’язково цікавилися, чи підходить земля на ділянках навколо будинку для вирощування цих квітів. Доречно сказати, з появою моди на рододендрони з’явилася й традиція розміщувати в саду глиняні фігурки гномів. І хоча насправді подібні гноми родом з Німеччини, де вважалися талісманами, які приносять успіх шахтарям, традиція збереглася і настільки зміцнилася, що навіть сьогодні в Англії важко знайти сад, де б не стояв маленький казковий чоловічок.
З настанням едвардіанського періоду багато садів значно змінилися. Прийшла мода на так званий «сільський стиль». Тоді в садах почали рити штучні ставки, які засаджували ліліями, алеї почали вимощувати плитами, а характерною ознакою саду того часу стала наявність у ньому величезної кількості квіткових ваз та урн, а також незмінного сонячного годинника. На початку Першої світової війни багато садів занепали. Уряд країни закликав громадян вирощувати овочі та фрукти для підтримки фронту. Після війни, коли ціни в країні піднялися до неймовірних висот, уже небагато хто міг дозволити собі утримувати розкішний сад. Сади перепродувалися безліч разів, змінюючи хазяїв.
У 50-ті роки XX століття найбільшою турботою англійців було скинути з себе напруження воєнного часу. Сади, перероблені під городи під час урядової кампанії «Dig for Victory» («Копай для перемоги»), знову покривалися яскравими квітковими фарбами. Середина 60-х стала часом появи нових хімічних та торфових добрив, удосконалених газонокосарок. А вже у 70-ті з’являються перші садові центри, де можна придбати все необхідне для облаштування саду: від саджанців рослин, які сподобалися, до всілякого матеріалу для декорування.
Так історія англійського саду дійшла й до наших днів. Але крім минулого та сьогодення британці дедалі частіше замислюються про майбутнє свого улюбленого хобі, особливо якщо врахувати поступову, але безповоротну зміну клімату на острові. Чи вистачить майбутнім садам вологи для славнозвісних англійських галявинок та кущів троянд? Чи замінять фіги та виноград чорницю та сливу? Садові дизайнери прогнозують: у недалекому майбутньому в садах стоятимуть модні меблі, буде вбудовано стереосистему і навіть батареї опалення. Враховуючи зміни клімату, традиційні для англійського саду мохи та папороті, а також могутні буки та гнучкі верби важко переноситимуть сухий клімат. І таким класичним англійським квітам, як нарциси та дзвіночки, теж доведеться нелегко. А от цитрусові, абрикосові та оливкові дерева стануть нормальним явищем, передбачають фахівці Королівського садового товариства. Терпіння та готовність до змін — ось дві якості, необхідні сучасному садівникові у Великій Британії. Але якими б несподіваними і часом песимістичними не були прогнози, сади, які побачиш практично за кожною хвірткою вузеньких англійських вуличок, усе-таки повні квітучих троянд та гіацинтів, які аж ніяк не збираються поступатися своїм місцем у серцях місцевих садівників лимонам та персикам. Адже найближче майбутнє все ще поки за ними.
