Ні, вітрянка в 29 років - це аномалія. Я не кажу, що приємніше підчепити гонорею, але вітрянка - наслання. У зелених плямах, як далматин-мутант. Із хворобою 3-4-річних дітей. Чого людина варта як вид, якщо до нього в будь-який момент може прилипнути подібна гидота?
У медичному довіднику тридцятирічної давнини від неї рекомендують один засіб - зеленку. Лікарка підтвердила її актуальність. За тридцять років ані біса не винайдено! Тобто мало того, що ти всіяний прищиками, наче конфеті, ти їх ще й робиш помітними аж із сусіднього будинку. Чи можна поважати людство після цього?..
Моя герла очманіла. Я сам, коли стояв у ванній, уздрівши коштовні розсипи на животі, наполегливо почав думати - чи не складно завіряти заповіт у нотаріуса? Замість співчуття герла скрикнула:
- Ну, дивись, якщо венеричне - уб'ю. По-перше, три тижні тебе не було - нібито, вдома працював. А по-друге, може це ще влітку сталося. Коли ти з мамою їздив відпочивати. Окремо від мене. - Попрощайся зі мною, - порадив я їй. - А потім із батьками. Бо ми довго цілувалися хвилин двадцять тому. Вірність наказується. Вона могла бути в тебе перервана стосунками із здоровими чоловіками.
Герла продовжувала завдавати моїй моральності шматовані рани. Кривавий туман в очах коханої став розсіюватися, коли вона уважно роздивилася мою бугристу (на жаль, не в гімнастичному значенні) статуру.
- Це схоже на вітрянку, - прорікла вона. І почала порпатися в медичній енциклопедії. Симптоми збіглися. Мені пощастило.
У лікарні дільнична підтвердила діагноз і відправила на "кварц". Там жінка з нелюдськи лагідними очами, оглянувши моє струнке тіло, усміхнулася.
- У вас навколопоясний лишай.
- Ні, - образився я, - у мене вітрянка.
Лікарка відсахнулася.
- Вона ж заразна.
- Звичайно, - гордо вів я далі. - Одягніть респіратор.
- У мене немає, - сумно відповіла вона й увімкнула лампу знищення.
Як на мене, я все-таки дуже засмутив її. Не завжди ж іти назустріч лікарям?
Телефоную на роботу. Вітряна віспа, кажу.
- Ти був потворою всередині, - заспокоїла начальниця, - а тепер ще станеш і зовні. Цілковита відповідність.
"У зеленці з ніг до голови. Лише вуха, - глузував я, - залишилися на волі". Увечері і їх довелося прикрасити зеленими "сережками". Соромитися став. Закутавши мармизу в комір, вийшов з подругою під покровом пітьми до кіоску. Пива, мутант, захотів. Продавець поглянула на мене і з жахом зрозуміла: "Грабують". Якщо б я стягнув "паранджу" - взагалі б врізала дуба... Рулюю без пива назад. Хотілося підійти до якоїсь хуліганської команди, і підставивши обличчя ліхтарю, прохрипіти: "Я нова бактеріологічна зброя!"
Без нападів ми з герлою дісталися до рідного під'їзду. Зайшли до ліфту - тут сусідка: "Зачекайте!" Вискочив я. "Пішки піду", - кричу. - "Розімнусь!"
Два поверхи герла їхала нічого не зрозумівши - на третьому до неї дійшло. Вона так непристойно зареготала, що мало ліфт не зупинився. Сусідка уважно оглянувши себе і, не знайшовши ганджу вийшла, стуливши тонкі, як у риби, губки.
Можна було, звичайно, для ефекту, зустріти її біля розкритих дверей. Та ліньки наверх бігти. Організм, усе-таки, ослаблений.
