Луганська обласна громадська організація «Регіон» відстежує виконання соціальних договорів, укладених депутатами усіх рівнів з виборцями Луганської області у 2002 році. Мабуть, найбільш складним завданням є реалізація тих зобов’язань, які взяли на себе депутати у розв’язанні проблем малих шахтарських міст, що переживають тривалу болісну реструктуризацію вугільної галузі. Нещодавно група журналістів побувала у Брянці — одному з міст, де напруження економічних, соціальних та екологічних проблем давно перейшло усі можливі межі.
«Громадська експертиза», а саме так називається спецпроект ЛОГО «Регіон», показала усю глибину катастрофічного життєвого зламу, що зазнали жителі цього маленького містечка. Тут, як і у багатьох інших шахтарських містечках, однією з найгостріших проблем стало підтоплення міських територій шахтними водами. Якщо шахта закривається, то припиняється і включена раніше у технологічний процес відкачка води, а, отже, відразу виникає проблема її відведення. Оскільки розв’язання цієї проблеми у жодні програми, проекти і плани включено не було, жителі міст і селищ залишилися перед нею абсолютно беззахисними.
На околиці Брянки, у селищі Павлівка, журналістів зустрічало кілька десятків його жителів. Знервовані люди зібралися на схід, сподіваючись на допомогу преси як останньої інстанції — до усіх інших, включаючи Президента, Прем’єр-міністра і Верховну Раду вони вже зверталися. «Напишіть, покажіть, може, нас почують і побачать у Києві, не можна ж так жити, допоможіть!» — кричали люди, у переважній більшості пенсіонери.
Катерина Бондаренко, що не займає жодної посади, але активна і послідовна у своїх діях немолода жінка виклала суть проблеми: «Коли почали закриватися шахти у 1996 році, то з восьми шахт у Брянці закрилося шість. Припинили відкачувати шахтні води, і вони почали нас затоплювати. Кого більше, кого менше — залежно від району. У нас, на вулиці Комінтерну, цілий рік з-під землі йде вода. Будинки мокрі, стінами тече. Можете собі уявити, як це відбивається на організмі. Чоловік уже хворий, я також». Будинок сім’ї Бондаренко, дійсно, справляє гнітюче враження. Здається, жахливіше не може бути. Здається, поки не побачиш хату Ніни Масюк. Стара жінка уже навіть не плаче, а буденно так розповідає про своє життя: «Вимокло усе, до будинку йду тоненькою стежиною, кругом вода. Загинув город, доводиться усе купувати на базарі, а пенсія — 200 гривень. Спасибі, хоч півставки мені дають, я прибиральницею працюю. Сиджу вдома у сукні мокрій наскрізь. Уявляєте, взимку мокра і влітку. Постіль мокра, нічого не сохне. А багато будинків зовсім розвалилися, просто попадали. Люди їх залишити і поїхали, куди очі дивляться».
Катерина Бондаренко — одна з небагатьох, хто активно діє, тоді як більшість жителів селища покірно чекають вирішення ситуації. «Куди ми тільки не зверталися — відповіді приходять однакові: «Вашу скаргу відправлено в область». Область же, схоже, про Брянку і Павлівку забула. Хіба що скаржникам привезли по мішку цементу і по 2 мішки піску на ремонт.
Дехто з жителів вулиці Комінтерну наприкінці 2003 року написали позовні заяви до суду. Відповідач — Мінпаливенерго України. До квітня відповіді не було. Тоді Катерина Бондаренко написала до Верховного Суду. Звідти прийшла відповідь, що матеріали передано до Луганського апеляційного суду, потім — до місцевого. Було кілька засідань. Представник УДКР (державне підприємство «Укрвуглереструктуризація») сказав на засіданні, що є лист про виділення кожному потерпілому на ремонт будівлі по 4 тис. грн. Але цих грошей жителі Павлівки не отримували.
Ситуація ускладнюється тим, що жителі Павлівки, практично усі — колишні шахтарі, не можуть придбати вугілля для своїх побутових потреб. Ніна Колесникова, голова вуличного комітету, розповідає: «Якось зібрали схід жителів і представників міськвиконкому заявили нам, що вугілля немає і не буде». На зиму сім’ї з 2-х осіб потрібно приблизно 5 тонн вугілля. У Марії Глазунової, чоловік якої проробив на збагачувальній фабриці 46 років і має орден Слави, є діти і внуки. Їй пощастило, вони допоможуть купити вугілля, яке коштує більше тисячі гривень. Що робитимуть самотні жителі Павлівки, тільки Богові відомо. Влада сказала, що потрібно провести у Павлівку газ. 80% коштів мають виділити жителі селища, і тільки 20% — бюджетні кошти. «Ми не зрозуміли — а чому не навпаки? У нас немає таких грошей, адже тут живуть одні пенсіонери, а пенсія у людей, у середньому, гривень 120. Ми не спроможні на такі витрати», — говорять павлівчани.
Тим часом, не тільки селище Павлівка, а й уся Брянка може опинитися затопленою. Ця реальна загроза пов’язана з тим, що у будь-який момент може припинитися відкачка води з шахти «Краснополівська». Про ситуацію журналістам розповів Юрій Бронфін, керівник секретаріату Брянківського міського відділення Луганської обласної громадської організації «Регіон»: «Коли закрили шахту «Краснополівську», в якій вугілля добувалося на 3-х горизонтах, два з них було затоплено, а один викупило підприємство «Карат». Притік води на шахті становить 1400 кубометрів за годину. Ці води відкачує приватне підприємство «Карат». Воно сьогодні у величезних боргах. Якщо завтра «Карат» відмовиться від цього горизонту, в якому вугілля мало, то хто ж відкачуватиме воду? Усе місто перетвориться на болото, що буде вже справжньою техногенною катастрофою.
Сказати, що у Брянці не робиться нічого для полегшення існування її жителів, було б несправедливо. Міська програма «Вода», що включає ряд питань — від ремонту міських водопровідних мереж до будівництва водоводу на селище Вергулівка і ремонту насосної станції, значно просунулася завдяки зусиллям народного депутата Енвера Цкитішвілі. «Завдяки його зусиллям минулого року було виділено 550 тис. грн. бюджетних коштів на ремонт насосної станції. А цього року цільовим призначенням виділено 1,5 млн. грн. на будівництво водоводу для забезпечення водою шахтарського селища Вергульово і 1,3 млн. грн. на ремонт водопровідних мереж міста», — розповідає помічник народного депутата Микола Моргунов. А поки що вода у правобережній частині міста подається за жорстким графіком, не більше п’яти годин на добу.
Закінчується ремонт хірургічного комплексу медичного територіального об’єднання. Два роки воно стояло полишеним, оскільки не було грошей на ремонт. А цього року за рішенням сесії міської ради на реконструкцію було виділено 25 тисяч гривень. До Дня міста, який Брянка відсвяткує 2 вересня, планується відкриття хірургії. Зроблено хороший ремонт дитячої поліклініки. Микола Фатьянов, секретар міськради Брянки, розповідає про це з гордістю: «На ремонт поліклініки у нас був соціальний договір. Вона була дуже зруйнована через те ж підтоплення шахтними водами при закритті підприємства. Стався зсув гірських порід, і будівля просіла, з’явилися тріщини. З допомогою ДП «Обласна дирекція УДКР» довелося вирішувати це питання. На сьогоднішній день цю будівлю відремонтовано за євростандартом. Палати з окремими санвузлами, добре обладнані, світлі. Сьогодні йде постійна відкачка води, скидання її у річку, тому загрози нового підтоплення поліклініки немає».
Все це, безумовно, чудово. Але глибина і тягар невирішених проблем у Брянці такі, що перед ними тьмяніють усі досягнення. Специфіка Брянки ще і в тому, що вона — виключно вугільне місто. Жодної іншої промисловості там немає! Шахти були єдиними підприємствами, що наповнювали бюджет міста та утримували чималу частку комунального сектора і службовців, єдиним джерелом робочих місць для чоловічого населення. Тепер нічого цього немає. Фактично у нормальному режимі працює «півтори» вцілілі шахти, безліч людей залишилося без роботи, йде процес масової трудової міграції. Виїжджають фахівці, виїжджають разом із сім’ями, з’являються сотні вільних квартир, які неможливо продати — немає бажаючих купити...
