В Україні з 1998 року діє Програма екологічного партнерства «ЕкоЛінкс». Її основне завдання — підтримка підприємців, малих комунальних підприємств, органів місцевого самоврядування у вирішенні завдань, пов’язаних iз охороною навколишнього середовища і підвищенням ефективності виробництва. Фінансову підтримку програми здійснює Американське агентство міжнародного розвитку USAID. За п’ять років за проектом «ЕкоЛінкс» було виділено 28 грантів різним підприємствам і організаціям України на загальну суму 1 мільйон 225 тисяч доларів. А також низку грантів, спрямованих на розвиток нових технологій і підвищення кваліфікації українських фахівців, на суму 120 тисяч доларів. Про те, як реалізовували програму «Еко- Лінкс» в Одеському регіоні, а саме в містах Теплодар і Білгород-Дністровський, розповідає кореспондент «Дня».
МІСТО, ЩО ТЕПЛО ДАРУЄ
Місто Теплодар, розташоване за 30 кілометрів від Одеси, сміливо можна називати «потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вибух четвертого енергоблоку АЕС 1986 року поставив хрест на будівництві нових атомних станцій по всій країні загалом. Заморожено було і будівництво Теплодарської АЕС. Доля дев’яти тисяч жителів молодого міста атомників, побудованого спеціально для обслуговування станції, виявилася проблематичною. Про те, що буде з ними, жодна міжнародна угода не говорила. В результаті «у верхах» було прийняте рiшення про будівництво нової теплової електростанції на місці, що було заплановане для будiвництва АЕС. Всі подальші роки, аж до кінця 90 х, Теплодар жив очікуванням, якому так і не судилося збутися. Після розвалу економіки країни пішов неминучий розвал міського господарства. Місто, яке самою своєю назвою було покликано дарувати тепло, виявилося на межі вимерзання. Вихід iз кризи керівництву міста й області допомогли знайти міжнародні фахівці програми Екологічного партнерства «ЕкоЛінкс», що фінансується Американським агентством міжнародного розвитку. Майже 44 тисячі доларів було виділено агентством 2000 року для аналізу й опрацювання стратегії підвищення рівня ефективності роботи й зменшення промислових викидів Теплодарської котельної, котру офіційно називають Одеською ТЕЦ-2.
— Цілий рік команда інженерів, яка прибула до нас за проектом із Праги від компанії «СРЦ Інтернейшнл ЦС», разом iз колегами з Києва детально аналізувала й вивчала роботу котельної, — розповiдає директор підприємства Микола Ломакін. — За допомогою сучасного обладнання було пiдраховано втрати тепла в кожній точці трубопроводу. Фахівці- інженери вивчили нашу технічну документацію й подали розгорнутий аналіз наших перспективних можливостей і рекомендації. Дотримуючись їх, підприємство лише за кілька років змогло збільшити економічний та екологічний ККД у кілька разів.
Звичайно, співробітники підприємства і до цього були чудово обізнані про проблемні місця Теплодарської ТЕЦ. Але завдяки фахівцям проекту «ЕкоЛінкс» ці знання з площини теоретичної переросли в площину практичних рішень. Один iз таких висновків стосувався переведення котельної з мазуту на природний газ. Елементарні розрахунки доводили, що вартість мазуту в два з половиною разу перевищує вартість газу. Для жителів міста, в якому кожний другий на той час був безробітним, платити подвійну ціну за тепло було нереально. Котельна простоювала без палива, оскільки купити його нема було за що. Проведений аналіз допоміг нам обгрунтувати потребу термінових інвестицій в газифікацію котельної. У результаті, проект ухвалила обласна адміністрація й виділила кошти. До грудня 2000 року два котли котельної було переведено на газ».
Ще одна проблема, яку піддали аналізу фахівці проекту «ЕкоЛінкс» — це вирішення екологічних питань. Теплодар належить курортній зоні. І, як стверджують екологи, тут діють дуже жорсткі нормативи для забруднення повітря. Крім того, місто розташоване в кільці городницьких господарств Біляївського району, їхню продукцію використовують для виготовлення дитячого харчування, соків. Питання про екологічну безпеку цих земель довго обговорювалося в обласній раді ще під час проектування станції. «За проектом, складеним інженерами програми «ЕкоЛінкс», — говорить Микола Ломакін, — реконструкція ТЕЦ і переведення котельної на газ включали будівництво 120 метрового димаря. Замість старого, 40-метрового, оскільки що вище димар, то більше площа розсіювання шкідливих викидів і менша їх концентрація. Димар збудували, але не до кінця. Нам бракувало зовсім незначної суми для її завершення й запуску».
Нестача коштів для фінансування життєво важливих проектів є сьогодні cпільною проблемою малих міст України. І Теплодар — тут не виняток. Частина пропозицій і побажань, висловлених зарубіжними фахівцями, в місті так і не змогли реалізувати. Забракло ресурсів. Для заміни теплоізоляції труб у мережі тепломагістралі на нову та сучасну потрібно 2 мільйони гривень. Для повного завершення процесу газифікації котельної, переведення на газ двох інших котлів потрібно понад мільйон гривень. Для закінчення будівництва висотного димаря — 850 тисяч гривень. «Для досягнення кінцевої мети потрібні інвестиції — 1,4 млн. доларів США — говориться у висновку експертної комісії програми «ЕкоЛінкс». — Період окупності — від 1 до 5 років. За винятком нової системи гарячого водопостачання, для якої цей період дорівнює 12 рокам». У тому ж документі говориться, що в разі повного виконання всіх рекомендованих заходів «скоротяться витрати на вироблення та доставку теплоенергії, а також на виробництво та технічне обслуговування.
БЕЗВОДНЕ ЖИТТЯ СТАРОГО АККЕРМАНА
На відміну від зовсім юного Теплодара, Білгород-Дністровський має багатовікову історію. Вона нараховує понад 2,5 тисячі років. Але проблеми в містах цілком ідентичні.
Старовинний Білгород-Дністровський розташовано на березі однойменного лиману, поруч із кращими курортами Одеської області — Затока та Сергіївка. Ще до нашої ери, в часи греків та римлян, місто звалося Тірою й було квітучою торговельною колонією. Цьому сприяло його унікальне розташування. Закладене на перетинi трьох світів: варварського-фракійського, скіфського та грецького, воно ніколи не було порожнім і не було зруйнованим. У період нової історії місто ввійшло вже під турецьким ім’ям Аккерман, що означає Біле місто. Мешканці досі надають перевагу цій старовинній назві над неблагозвучним, на їхню думку, Білгород- Дністровським.
Але те, що виявилося не під силу за дві тисячі років зробити полчищам варварів, вдалося за якихось десять років плеяді безгосподарних керівників. Їхніми зусиллями зелений красень Аккерман було фактично зруйновано. Зупинилося виробництво, завмерла робота в порту, занепало житлове господарство. З 1990 року 52 тисячі мешканців Білгород-Дністровського були змушені забути про існування гарячої води у кранах. З 1994 року — про існування центрального опалення. Місто так і залишилося не газифікованим, а на дорогий мазут грошей хронічно бракувало.
Але й це, за словами мешканців міста, можна було б пережити, якби не інша, більш глобальна проблема — відсутність води. Попри те, що Білгород-Дністровський розташовано в безпосередній близькості до річки Дністер, систему трубопроводу побудовано таким чином, що він виявляється останнім у черзі на отримання води. Після Одеси, Іллічівська, Затоки та ще кільканадцяти невеликих селищ, води в трубі майже не залишається. Ось уже десять років цілюща волога з’являється в будинках місцевих мешканців за графіком: дві години вранці, дві години вдень і дві — ввечері. При цьому вона містить цілий набір вельми некорисних бактерій, солей, металів і запах сірководню. І якщо в інших питаннях життєдіяльності міста за останні роки намітилася тенденція на поліпшення — пожвавилися підприємства, розпочалося будівництво газопроводу, вирішується питання опалювання — то проблема міського водоканалу так і залишається невирішеною. Допомогти Аккерманові зрушити питання з мертвої точки взялися фахівці проекту «ЕкоЛінкс».
— Проект «ЕкоЛінкс» почав реалізовуватися на нашому підприємстві з лютого 2002 року, — розповідає директор Білгород-Дністровського водоканалу Олександр Дукач. — Вивчивши господарство, фахівці програми «ЕкоЛінкс» видали нам висновок, який схематично можна розділити на три складові: нова економічна система водопостачання, проект поліпшення якості очищення стічних вод і пропозиції щодо впровадження енергозберігаючих технологій. Скажу відразу, що чеські інженери нам фактично розкрили очі на міське водопостачання. Вони з’ясували, що його систему вже спочатку було спроектовано хибно, з великими енергозатратами. І запропонували побудувати на базі одного з резервуарів новий комплекс із насосною станцією, з урахуванням усіх сучасних енергозберігаючих технологій. Розробили техніко-економічне обгрунтування цього об’єкта. На жаль, для реалізації цього проекту нам бракує такої «дрібнички», як гроші. Але якщо вони з’являться, ми вже точно знаємо куди та як їх вкладати.
Фахівці «ЕкоЛінкс» також запропонували будівництво нової лінії водоканалу, яка з’єднала б Білгород-Дністровський з Дністром. А також нової станції очистки. Цікаво, що ще за радянських часів радянськими інженерами було запропоновано точно такий же проект і навіть розпочато будівництво. Недобудована станція очистки досі руйнується біля Ізмаїльської траси. Чехи про це нічого не знали, але дійшли до такого ж висновку про те, що вона потрібна, просто керуючись принципом економічної доцільності.
Ще одна болюча проблема міста, яку було докладно проаналізовано фахівцями проекту «ЕкоЛінкс», — водовідведення чи каналізація. «На відміну від молодих міст, нашим інженерним мережам вже понад 30 років, — говорить міський голова Білгород-Дністровська Микола Чербаджі. — І практично всі вони в аварійному стані. Бiда в тому, що через примху радянських будівельників труби колектора в нас «залягають» на глибині 6 метрів. Спробуйте їх звідти дістати! Частина труб водогону просто давно заржавіла в землі. Про яку якість води можна при цьому говорити?» Два роки тому Білгород- Дністровський «прогримів» на всю Україну, коли два міські колектори вийшли з ладу й 1,5 тисячі кубів «пахучих» каналізаційних стоків щодня заливали міські вулиці й потрапляли до Білгород-Дністровського лиману.
Відсутність води та проблеми з каналізацією є серйозною проблемою будь-якого населеного пункту. Але для міста, яке претендує на статус курортного та на залучення великого потоку туристів — це основоположні чинники.
— Білгород-Дністровський — це ворота Бессарабії, — каже міський голова Микола Чербаджі. — Влітку сюди стікається величезний потік туристів, і ми робимо все, щоб вони затрималися в місті якомога довше. Нам є що показати. Бракує лише того, що сьогодні називається «розкручуванням», ну і, звичайно ж, коштів для створення належних умов для відпочинку.
