1999 року під час святкування Тбілісоба (дня столиці Грузії) президент Грузії Едуард Шеварднадзе побачив дітей в українських строях. Президент поцікавився: хто вони, де навчаються? Школярі сказали, що вони українці й навчаються у російській школі. Тоді ж Шеварднадзе доручив міністру освіти Грузії створити у Тбілісі українську школу. 1 вересня 1999 року вже був наказ міністра освіти про відкриття школи. Нині у ній навчається 200 учнів. Цього року школа вже втретє матиме випускників.
За 12 років безперервної роботи школа перетворилася на український освітньо-культурний центр у Грузії, який працює сім днів на тиждень. Адже, за моїми спостереженнями, вчителі цього навчального закладу ходять на роботу і у вихідні, і під час канікул. До речі інтерв’ю з директором школи Ганною Матвєєвою було записане у суботу, коли вона традиційно була у школі. Під час спілкування вона час від часу вирішувала ще певні організаційні питання.
ВИЗНАЧНІ ОСОБИСТОСТІ В ЖИТТІ ГРУЗИНСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ
— Пані Ганно, школу було засновано за сприяння президента. Чи у подальшій 12-річній історії траплялися такі неординарні випадки за участю високопосадовців?
— Так, і не раз. Приміщення школи, у якому ми зараз перебуваємо, ми теж отримали завдяки втручанню президентів — України та Грузії. Під час однієї з моїх поїздок до України мені вдалося поспілкуватися з Віктором Ющенком. Я поскаржилася, що грузинсько-українська школа не має власного приміщення. (Ми тоді працювали в 150-й школі Тбілісі. Нас прийняв директор школи на рік, але один рік розтягнувся на цілих сім. Це була жахлива ситуація, бо кількість дітей у класах збільшувалася). Віктор Андрійович пообіцяв поговорити про це з президентом Грузії Михайлом Саакашвілі. І вже 2007 року ми відзначали новосілля за участю двох президентів, під час якого трапився один з найцікавіших курйозів в історії нашої школи.
В день відкриття нового приміщення грузинсько-української школи була святкова лінійка, на якій президенти висловили свої поздоровлення. Віктор Ющенко разом зі своєю дружиною показали свої подарунки. Ми їх розглядали. Віктор Андрійович ще не закінчив свій виступ, як Михайло Саакашвілі взяв мікрофон і каже: ось подарунок від держави Грузія. Ми вийшли на вулицю, там стояв автобус. Саакашвілі запросив Ющенка і школярів до автобуса. Звісно, сценарій святкування і протокол були скасовані. Дружини ще писали свої відгуки у нашій книзі, а Михайло Саакашвілі сів за кермо. Діти були захоплені, уявіть собі — два президенти катали їх по проспекту Руставелі. Під враженням були і водії зустрічного транспорту. Як бачили, що за кермом сидить президент, зупинялися.
— До речі, з дня заснування школи започаткована традиція: гості школи залишають свої побажання у спеціальній книзі. Які ще відомі прізвища, окрім президентів, зафіксовані в ній?
— Книга вже наполовину заповнена. Ми можемо назвати її книгою визначних українців світу. Перший гість, який до нас приїхав, був Павло Дорожинський — редактор газети «Самостійна Україна». До нас приїздили практично всі прем’єр-міністри, представники Міністерства закордонних справ. Зокрема, міністр закордонних справ Анатолій Зленко, перебуваючи у Грузії з офіційним візитом, відвідав нашу школу і подарував чотири комп’ютери. У нас були Олександр Картозія, колишній міністр освіти Грузії, колишній міністр освіти України Василь Кремінь, Володимир Литвин, Ніна Матвієнко. Колишній президент України Леонід Кучма подарував нам мікроавтобус. У книзі є декілька відгуків нашого президента Михайла Саакашвілі, Катерини Ющенко. Також відвідували школу А. Лозинський, О. Янчук, який створив фільм «Нескорений», В. Брюховецький, С. Квіт, С. Волковецький, І. Довганюк, П. Кононенко. Зустрічалися наші діти з видатними українськими письменниками — В. Яворівським, Д. Павличком, І. Драчем. Словом, майже усі відомі українці, які побували у Грузії, були почесними гостями нашої школи. Про ці зустрічі можна написати цілу книгу. Дуже багато благодійних справ здійснювалося завдяки тому, що людей, які приїжджали до Грузії, посол України С. Волковецький направляв до нашої школи.
— Чи часто учні відвідують Україну, приїжджають на відпочинок, на екскурсії?
— Ще 2002 року тодішній прем’єр-міністр Кінах зробив подарунок — зорганізував чартерний рейс для всієї школи і нас відправив на місяць до «Артеку». До міжнародного дитячого центру ми кожного року відправляли до десяти дітей. Їхали ті діти, які були спроможні сплатити дорогу. А перебування в Артеці було проплачено Україною. Здається, цього року фінансування припинилося. Вартість путівки 2 500 доларів. Тому у найближчий час ми не зможемо відправити дітей. Ми також їздили до «Молодої гвардії». Там нас дуже тепло прийняли, але проблеми з фінансуванням не дозволяють туди їхати.
НАВЧАННЯ: ЗАПИТУЮТЬ УКРАЇНСЬКОЮ — ВІДПОВІДАЮТЬ ГРУЗИНСЬКОЮ
— Пані Ганно, тепер власне про специфіку навчання. Які предмети викладаються українською мовою?
— Ми сьогодні викладаємо українською мовою майже всі предмети, але на основі плюралінгвізму. Тобто на заняттях лунає мова і українська, і грузинська, і російська та інші. Це пояснюється тим, що ми увійшли до числа пілотних шкіл, в яких було обрано мультилінгвальний напрямок навчання. Англійську вивчаємо з третього класу, російську — з сьомого. На інтегрованих уроках деякі предмети лунають англійською, але основна увага зосереджена на грузинській та українській мовах. Акценти робляться на відродження української і удосконалення володіння державною мовою. В усіх класах — з першого по дванадцятий використовується грузинська і українська мови, у відсотках це 60 на 40%. І ці відсотки варіюються. Українська мова домінує на таких предметах, як історія України, українська та зарубіжна література, економіка, охорона життєдіяльності, але терміни лунають і іншими мовами. Адже у нас навчаються діти з різних мовних середовищ.
— Якою мовою спілкуються учні поза заняттями?
— Вони спілкуються усіма мовами, які знають. Запитують українською, відповідають грузинською, навіть не задумуються, якою мовою говорять. Загалом діти можуть розмовляти вільно чотирма мовами. Адже зараз наша країна сповідує формування мультилінгвального суспільства. Наші громадяни мають володіти не тільки рідною грузинською мовою, але й мовами Європи та світу. Цей процес відбувається в усіх школах Грузії, серед них і в нашій. За державною програмою до нас приїжджають вчителі не тільки зі США, а й із Італії, Франції та інших країн. Вони по півроку співпрацюють зі школами Грузії.
— За якою програмою викладаєте в школі?
— Ми орієнтуємося на програму України, адаптуємо її, трошки спрощуємо.
— Міністерство освіти України вам допомагає?
— Шість-десять років тому ми безкоштовно отримували від Міністерства освіти України усі необхідні підручники. Проте з кожним роком цей процес ускладнювався, аж поки не зупинилася співпраця. Сьогодні Міністерство освіти України спілкується з нами через посольство України у Грузії. Цього року остаточно припинилося фінансування за програмою співпраці із закордонними українцями. Тепер ми не отримаємо підручники. Але якщо Міносвіти України викладе підручники в Інтернеті не тільки для десятого, а й для всіх класів, проблема забезпечення навчальними посібниками буде вирішена.
— 2009 року у Тернополі була зорганізована акція «Подаруй україномовну книгу українським дітям у Грузії». Тоді ви отримали 4 000 книжок і 4000 робочих зошитів. Чи були ще подібні акції?
— Ця акція була першою й останньою в історії нашої школи. Я хочу ще раз віддячити кафедрі журналістики Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Ця акція була важливою тим, що вони нам надіслали саме ті конкретні підручники і робочі зошити, які ми просили надати, а Міносвіти пересилало нам те, що залишалося. Такі акції корисні ще тим, що ми можемо наперед планувати навчальну програму, бо пересилання книг теж займає певний час. Коли ми отримуємо потрібні нам підручники, не виникає ексцесів під час навчання.
— Чи маєте зв’язок з українськими школами в інших країнах?
— Сьогодні в Україні існує міжнародна організація «Українська школа», яку очолює пані Людмила Іванова. Вона збирала нас — директорів українських шкіл з різних країн. У Канаді вже більш як сто років діють такі школи. За кордоном багато є українських недільних шкіл. Найтісніше підтримуємо зв’язок з австралійською школою у Сіднеї «Рідна школа», також зі стамбульською школою імені Лесі Українки. Аналог нашої школи, де українці можуть отримати повну середню освіту, є у Латвії. На жаль, ми фінансово обмежені виїжджати за кордон, щоб відвідати ці школи.
ВИПУСКНИКИ ШКОЛИ ПРАГНУТЬ ЗДОБУТИ ВИЩУ ОСВІТУ В УКРАЇНІ
— Чи є державні програми, за якими ваші випускники можуть навчатися в українських вишах?
— Була державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року. Ця програма стосувалася лише етнічних українців, була розрахована на десять років. Термін дії цієї програми закінчився торік у грудні. А з першого січня 2011 року програма припинила свою дію.
— А від кого залежить відновлення цієї програми?
— На мою думку, від Верховної Ради й активних депутатів, які мають пролонгувати це питання. Сьогодні говорять, що програма діятиме, але поки що немає фінансування.
— Інші програми, які дозволяють українцям приїжджати на навчання до України, є?
— Є, але тільки на підставах обміну між навчальними закладами, з якими ми уклали угоду. Між цими програмами і програмою «Закордонні українці» є суттєва відмінність. Вони не фінансуються, дітей приймають за власні кошти. За попередньою державною програмою ні харчування, ні проживання не оплачувалося, але повністю оплачувалося навчання. Діти не складали іспити, проходили тільки співбесіду і вступали на державні місця. Окрім цього, троє наших випускників вступили до Києво-Могилянської академії. Вони складали іспити при вступі як громадяни України. У випробувальному конкурсі наші випускники набрали досить високі бали. До речі, із цим вищим навчальним закладом у нас особлива співпраця. Ми — перший закордонний і 13-тий за рахунком колегіум Києво-Могилянської академії. 2004 року посол України в Грузії Степан Волковецький запропонував запросити до нашої школи президента Києво-Могилянської академії В’ячеслава Брюховецького. Пригадую, ми дуже хвилювалися. Брюховецький пройшов по класах, подивився і запропонував укласти угоду про співпрацю.
— Наскільки складно дітям, які приїжджають до України, здобути вищу освіту, адаптуватися до українського середовища?
— Наші діти Україну дуже люблять. Перший рік традиційно для всіх дуже складний. А вже на другому, на третьому курсі я бачу, що вони звикають і все іде нормально. Важко не так навчання, як процес адаптації до нового суспільства.
— В яких містах їм легше адаптуватися?
— По-різному. За моїми спостереженнями, легше вчитися на периферії. У Києві їм найскладніше вчитися. Вони не мають теплого прийому, не відчувають опіки викладачів. Наші діти звикли до тепла, до уважного ставлення. Тут батьки і вчителі опікуються ними. А там треба бути самостійними, звикнути і зрозуміти інший менталітет. Перебуваючи у Грузії, вони вивчали українську мову, але рідко були в Україні, вони її ідеалізували. Сьогоднішня Україна — це не Україна Шевченка і Котляревського, і навіть не Україна Ліни Костенко. Перші тижні, перші місяці дуже складні для них, а потім вони звикають до нового середовища, так само, як до них звикають в Україні. Деякі навіть залишаються там жити.
ОСВІТНІ РЕФОРМИ: НЕТБУК — КОЖНОМУ ПЕРШОКЛАСНИКОВІ
— Як освітня реформа позначається на якості освіти в грузинсько-українській школі?
— Тільки позитивно. Ми маємо не тільки стаціонарні, а й персональні комп’ютери, безкоштовний інтернет, є телевізори, DVD-плеєри. Окрім цього, вже три роки наші випускники-медалісти отримують у подарунок персональний комп’ютер від міністерства освіти Грузії. А цього року кожен першокласник отримуватиме портфелик і нетбук.
— Таке технічне забезпечення входить до підготовки переходу на мультимедійне навчання?
— Так. Наші вчителі-початківці проходять тренінги з проведення мультимедійних занять. За рахунок того, що в нас малі класи, ми навіть вже застосовуємо деякі елементи мультимедійного навчання на персональних комп’ютерах без мультимедійних дошок.
Кожен вчитель має можливість обирати і пройти тренінги з підвищення кваліфікації і професійної майстерності. Міністерство освіти Грузії пропонує нам спектр можливостей, а вибір тренінгу і напрямків залежить від самого вчителя. Тренінги безкоштовні, на них виділяє кошти міністерство освіти Грузії, видають сертифікати європейського зразка. Педагоги зацікавлені проходити такі тренінги, бо від цього залежить рівень зарплати. Якщо отримуєш сертифікати, заробітна плата зростає майже вдвічі.
