«День» продовжує публікувати серію матеріалів про українських військових, які загинули на сході України у боротьбі з бойовиками і терористами. Перші дві історії про старшого солдата запасу 28-річного Сергія Панасюка і солдата військової служби за контрактом 20-річного Петра Коваленка, які загинули 2 травня під Слов’янськом під час мирних переговорів із сепаратистами-бойовиками, читайте у «Дні» №86 за 13 травня у статті «Вони загинули за нас».
Сьогодні ми публікуємо ще дві трагічні історії — про 34-річного прапорщика Національної гвардії Віктора Долінського, який загинув в ході АТО 5 травня під Слов’янськом і про 21-річного Богдана Шлемкевича з Прикарпаття, який загинув 9 травня...
Хотів стати священиком...
10 квітня у Богдана Шлемкевича закінчився термін строкової служби. Але хлопець залишився в армії через мобілізацію і загинув під час АТО 9 травня
Про вбитого в Маріуполі хлопця, який прагнув стати священиком, нині говорить ціле Прикарпаття. Богдана Шлемкевича, якому лише в березні виповнився 21 рік, у вівторок поховали в рідному селі Білоберізка Верховинського району.
21-РІЧНИЙ БОГДАН ШЛЕМКЕВИЧ З ПРИКАРПАТТЯ ХОТІВ СПОЧАТКУ ВІДСЛУЖИТИ В АРМІЇ, ВИКОНАТИ СВІЙ ГРОМАДЯНСЬКИЙ ОБОВ’ЯЗОК, А В ПОДАЛЬШОМУ БАЧИВ СЕБЕ ТІЛЬКИ СВЯЩЕНИКОМ. ЗАГИНУВ 9 ТРАВНЯ... / ФОТО З САЙТА VIKNA.IF.UA
«Прощання з Богданом мене вразило, — зізнається «Дню» голова Івано-Франківської обласної ради Василь Скрипничук. — Прийшли всі, хто міг. Люди плакали протягом всього похорону, прощаючись із хлопцем. Військові, що служили пліч-о-пліч з Богданом, які також прибули, щоб віддати йому останню шану, були шоковані. Їх вразила повага, адже тут були жителі всього села, священики, представники всіх рівнів влади. А ще Богдан — Герой. Держава ще не надала такого звання Богданові, але ми саме так писали на вінках, які привезли до могили. Ситуація, що нині склалася в державі, на мій погляд, мала б бути кращою. Влада повинна вживати рішучіших заходів та брати на себе відповідальність, щоб хлопці не віддавали свої молоді життя, а батьки не ховали своїх синів у сиру землю».
Богдан Шлемкевич був молодшим у сім’ї, де окрім нього — ще троє дітей. Рідні кажуть, що хлопець був добрим і лагідним. «Богдан був простим хлопцем, — розповідає про загиблого родич та друг дитинства Дмитро Шарабуряк. — Він був мені дядьком, але ми були наче рідні брати. Любив рибалити, ходити по гриби, розводив кролів. Як і всі хлопці, полюбляв грати в комп’ютерні ігри. Був дуже комунікабельний та дружелюбний, не мав ворогів». Після дев’ятого класу вступив до Волинської духовної семінарії УПЦ КП, яка згодом стала православною богословською академією. До Луцька його привів приклад старшого брата Романа, який богословську освіту здобував у цій же семінарії, а потім кілька років служив священиком на Волині. Нині отець Роман несе слово Боже у Коломийській єпархії на рідній Івано-Франківщині.
У богословській академії Богдан захистив диплом бакалавра, проте далі навчання не продовжував. У єпархії пригадують, що він дуже хотів спочатку відслужити в армії, виконати свій громадянський обов’язок. Проте у подальшому майбутньому бачив себе лише священиком. 10 квітня цього року в Богдана Шлемкевича мав би закінчуватися термін строкової служби. Але він продовжив службу у зв’язку з мобілізацією... Його підступно вбито в Маріуполі...
8 травня хлопець прибув до цього міста на Донеччині. А вже 9 травня, коли по всій країні проходили марші та покладання квітів до могил загиблих у Другій світовій війні, — хлопця вбили. Богдан Шлемкевич охороняв будівлю МВС, аж раптом із натовпу почали стріляти. Він отримав три кулі, що не залишили жодного шансу на життя... 10 травня митрополит Луцький і Волинський Михаїл у слові після божественної літургії в кафедральному соборі Святої Трійці у Луцьку повідомив про загибель одного з кращих випускників богословської академії... Владика Михаїл, духовна консисторія висловили співчуття отцю Роману Шлемкевичу і всій родині загиблого, складаючи молитву за спокій його душі.
12 та 13 травня на Верховинщині Івано-Франківської області були днями жалоби. Влада області розпорядилася виплатити родині загиблого 100 тисяч гривень. У соціальних мережах Богдана Шлемкевича називають Народним героєм та Героєм України. Вічна пам’ять...
Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк; Ірина ФЕДОЛЯК, Івано-Франківськ
Єдиного сина у батьків ховали в закритій труні...
Бійці спецпідрозділу «Ягуар»: «Вітя сидів на броні, куля потрапила в гранату на поясі, стався вибух, шансів вижити у нього не було...»
У ніч на 7 травня Вінниччина отримала із Слов’янська другий за останні дні скорботний «вантаж-200» — труну із тілом Віктора Долінського, прапорщика спецпідрозділу «Ягуар»... 34-річний прапорщик Національної гвардії України Віктор Долінський, який менше місяця тому відзначив свій день народження, загинув в ході антитерористичної операції під Слов’янськом 5 травня. Військовий загинув від вибуху гранати на поясі, в яку влучила куля під час нападу терористів на колону бійців «Ягуару» та «Альфи». Його тіло колеги змогли забрати тільки після того, як відбили напад терористів.
34-РІЧНИЙ ПРАПОРЩИК НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ ВІКТОР ДОЛІНСЬКИЙ, ЯКИЙ МЕНШЕ МІСЯЦЯ ТОМУ ВІДЗНАЧИВ СВІЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ, ЗАГИНУВ В ХОДІ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ ПІД СЛОВ’ЯНСЬКОМ 5 ТРАВНЯ
О третій годині ночі траурний кортеж зупинився в Калинівці — місці дислокації колишньої частини Внутрішній військ біля освяченого хреста на панахиду. Сюди ж на прощання із Віктором прийшли матері, дружини та діти його однополчан, що нині захищають єдність України на сході. А вже опівдні до будинку родини Долінських у селі Нижчий Ольчадаєв Могилів-Подільського району зібралася вся місцева громада, рідні та друзі загиблого нацгвардійця, приїхали з передової 15 бійців «Ягуару» із заплаканими сумними очима... Ховали воїна у закритій труні, щоб не викликати шок у близьких загиблого. На похорони зібралося майже все село, де народився Віктор Долинський. Труну перед похованням накрили державним прапором України.
— Прощавай друже... Вітю, вибач, що не вберегли... На твоєму місці міг бути кожен із нас, — казали крізь стиснуті зуби його бойові товариші.
Вони розповідають, що в той день рухалися колоною разом з бійцями «Альфи» — спецпідрозділу СБУ. «Як тільки у навушниках офіцерів СБУ пролунала команда про небезпеку, нас атакували... Стріляли з усіх видів зброї аж до крупнокаліберного кулемету! Вітя сидів на броні, куля потрапила в гранату на поясі, стався вибух, вижити шансів у нього не було... Тому він у закритій труні... Є поранені, але всі живі! Проти нас стоять «мирні щити» із жінок та дітей. Але головна маса сепаратистів — місцевий «зброд»: безробітні люмпени, криміналітет, дрібні шахраї, яким дали гроші, зброю, наркотики, горілку і команду на «безпрєдєл»... Є найманці — серби, росіяни, чеченці, осетини, кримчани... Росіяни «рулять» ними тільки здалеку за допомогою рацій і мобільних. У них — захоплена українська зброя і сучасна російська. Такі спеціальні кулі для автомату АК-100, що офіцеру «Альфи» пробили наскрізь бронежилет найкрутішого шостого класу. Але з наших ніхто не відмовився йти у бій, хоча помирати ніхто не хоче. І Вітя не хотів... Царство небесне! Вічна пам’ять...», — кажуть вони.
У загиблого залишилися дружина Ольга та 12-річний син Віталій, які винаймають житло у Калинівці, де розташовано «Ягуар». Керівництво Нацгвардії на похоронах пообіцяло родині загиблого вирішити питання із квартирою.
Віктор Долінський навчався у професійно-технічному училищі. Після закінчення проходив службу в миколаївській військовій частині. З 2000 року служив за контрактом у спецпідрозділі «Ягуар». Вічна пам’ять Герою...
Роман КОВАЛЬСЬКИЙ
