Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Ворзельський Версаль

13 вересня, 2005 - 00:00
ЗА 15 ХВИЛИН ТА 2 ГРИВНІ ЗРОБЛЯТЬ ВАШУ ТОЧНУ КОПІЮ. ТАРИФИ — НАЙДЕШЕВШІ В ОБЛАСТІ / МІСТОК, ЩО З’ЄДНУЄ ПАРК ПЕРЕМОГИ З ГАЄМ, МОЖЕ З’ЄДНУВАТИ Й ДОЛІ

Зовні Ворзель, що в Київській області, — звичайне селище. Живуть там, як і всюди. Хтось — бідує. Хтось — ні. Працюють, створюють сім’ї, виховують дітей. Подекуди виїжджають у пошуках підробітку до Києва. Проте останнім часом усе більше прагнуть триматися своєї громади, обійстя. У Ворзелі нині мешкає понад сім тисяч жителів. І чимало з них побувало в суботу на головній «площі» містечка — в парку Перемоги. Там, біля озера, святкували День селища, Ворзелю виповнилося 105 років.

Попри «дитячий», як для більшості українських селищ, вік, Ворзель виглядає досить- таки солідно. Потроху підводиться на ноги. Переважно за рахунок статусу курорту, який містечко набуло в 1938 році. Якби не знали, то не повірили б, що за 35 кілометрів від стольного граду, обтяженого смогом і вихлопами, може розташуватись своєрідна зона чистого повітря. 750 га дубових, соснових і березових лісів, прирівнюють цю територію за кліматичними й іншими цілющими якостями до славнозвісного, але далекого географічно Кисловодська. Отже, тепер аж ніяк не в Києві, а тут, у Ворзелі й інших прилеглих селищах міського типу, прагнуть оселитись «просунуті» українці. Втiм, отримати дозвіл на землю у Ворзелі через сільраду вже майже нереально. Одначе купити вже приватизовану ділянку можна. Як сказав «Дню» директор відомої на весь район 80-річної аптеки №77 Валерій Брюховець, дефіцит нині існує лише на гроші. Середня ціна на добре облаштовані будинки з прилеглою землею — 150—200 тисяч доларів США. Однак купують. Ворзель активно забудовується. По обидва боки дороги до парку Перемоги щільно один до одного стоять свіжозбудовані вілли. «Чиє це все?» — запитали ми в міського голови міста Ірпінь Володимира Скаржинського, який курирує селище. «Селище розвивається, тому сюди прагне потрапити багато киян, — каже Володимир Данилович і продовжує. — Місцеві люди багатшають, добудовують свої обійстя...» За рахунок чого ж живуть ворзеляни? Чи тільки через можливість підробітку в Києві? Володимир Скаржинський каже, що, крім здравниць, у Ворзелі з’явились невеличкі приватні підприємства: з виробництва майонезу, випічки печива, з переробки м’яса, з будівництва, розвивається зелений туризм — відпочивальники оселяються в приватному секторі. До речі, населення Ворзеля в літній період збільшується приблизно вдвічі за рахунок приїжджих. Таким чином, з’явилася потреба в мотелі, збудованому в сучасному стилі. Завдяки всьому цьому Ворзель, як сказав «Дню» пан Скаржинський, уже понад два роки переповнює доходну частину свого бюджету. Роботу мають майже всі.

У літній період ліжко-місця в усіх санаторіях ущент забиті. Тому більшість оздоровниць працює впродовж усього року. Головний лікар санаторію «Орлятко» Микола Мазур приймає дітей віком від п’яти до 18 років. Безплатно. Путівки надає Управління охорони здоров’я міста Києва. В основному тут лікуються діти-чорнобильці, психоневрологічні та гастроентерологічні хворі. Тут їм надається шестиразове дієтичне харчування, мінеральна вода, аерофітотерапія, ЛФК. У регіоні немає аналогів цьому закладу. В місяць санаторій приймає від 250 до 300 дітей.

Чим іще славне селище Ворзель? Як і будь-яке інше, придатне для щасливих дитячих спогадів про ліс, повітря, рідний дім та друзів, Ворзель має пишатися тим, що, на відміну від інших сучасних сіл- селищ, тут-таки ще народжуються та живуть багато дітей. Вони, здебільшого, гордяться своєю малою батьківщиною. Зокрема, в день свята «День» зустрів три новостворені подружжя. Одна з утворених чотири дні тому — сім’я Карпенків — не місцева. Кияни приїхали сюди спеціально cфотографуватись для історії на фоні ворзельської зелені й, зокрема, біля тюльпанового дерева — одного з двох, які ростуть в Україні. Друге, кажуть, — десь аж у Криму...

Славний Ворзель і своїми старійшинами. Почесний житель селища полковник Дем’ян Шпаченко недарма має це звання. Воював під час Другої світової війни. Був поранений. Згодом приїхав до Ворзеля, де побудував піонерський табір типу «Артек», заснував хлібопекарню. Дав Ворзелю й воду, й газ, заасфальтував вулиці. Можливо, завдяки цьому Ворзель нині є привабливим і для місцевих жителів, і для відпочивальників.

Ольга ВАСИЛЕВСЬКА, фото Леоніда БАККА, «День»
Газета: 
Рубрика: