Завдяки системі відеоспостереження, яку розробили волонтери громадської організації «Мольфар», бійці на передовій мають можливість «наглядати» за ворогом, не підставляючи голови під кулі снайперів.
Майже два роки під патронатом громадської організації «Мольфар» команда інженерів працює над програмою відеонагляду на передових позиціях. Нині 12 камер відеоспостереження встановлені вздовж лінії фронту — від Щастя до Широкиного. Завдяки «Оку Мольфара» бійці спостерігають за ворогом, виявляють снайперські групи, наближення ДРГ, визначають напрямки артилерійських ударів. І це неповний перелік переваг системи спостереження.
«Вони більше не «сліпі», — з радістю в голосі каже голова громадської організації «Мольфар» Юлія Вотчер. — Ідея розробити таку систему виникла з перших днів війни. Якось, коли ми привезли чергову гуманітарну допомогу і пили чай з домашніми смаколиками, розпочався обстріл нашої позиції. Мене, як фуфайку, кинули в куток, і сказали не вилазити. Хлопці по черзі визирали з-за мішків, щоб побачити противника. Я мовчки молилися, щоб нікого не зачепило. Коли повернулася до Вінниці, розповідала про пригоду, наголошуючи, що вони воюють наосліп, бо як далеко людське око може побачити? Метрів 200? А гатять здалеку, за кілометр і більше. Треба було щось робити, причому терміново».
Спочатку знайшли меценатів, на міжнародному аукціоні в Штатах купили відеокамери, які були у використанні, потім — комп’ютери. Інженери розробили автоматичні системи відеоспостереження, які не потребують електроживлення на великий термін часу. Можуть використовуватися як мобільно, так і стаціонарно. Для їхнього запуску потрібно лише три хвилини. Камери розміщують на висоті, відповідно до того, який периметр треба охопити, — 3, 5, 7 кілометрів. Зображення на моніторі можна наблизити, повернути вправо чи вліво.
«Коли встановили систему в Трьохізбенці, хлопці не переставали дякувати. Казали, що раніше їм доводилося відправляли по три-чотири групи розвідників, щоб з’ясувати ситуацію, а тепер сидиш монітором — і бачиш всі позиції ворога», — продовжує Юлія Вотчер.
Волонтери розповідають, що подібні системи не новинка. Вони є і у вітчизняних Збройних силах. Але армія — це авторитарна і бюрократична машина. Щоб щось «вибити», треба місяцями бігати з папірцями. Волонтери ж звикли вирішувати фронтові проблеми толокою і швидко.
«В умовах постійного підлого снайперського і мінометного обстрілу без «Ока Мольфара» нашим хлопцям не обійтися. Оператор системи постійно наглядає за периметром, координує роботу бійців, і це дозволяє рятувати їхні життя, навіть цілі міста вберегти, — підкреслює пані Юлія. — Андрій Червень, боєць «Правого сектору», розповідав, що завдяки нашій системі вдалося не пропустити ворога до Маріуполя. Хлопці бачили, що противник щось затіває, коли зрозуміли координацію сил, у слушну мить виступили вперед і відрізали їм шлях. На жаль, системи недовговічні: погодні умови і обстріли (особливо снайперів) псують камери, тому потреба в апаратурі існує завжди. Завдяки нашим донорам ми нещодавно закупили ще десять камер, вісім із них придатні до ведення відеоспостереження. Зараз фахівці науково-виробничого підрозділу Вінницького національного університету під’єднують їх до системи і обладнують додатковими приладами, які вбережуть від конденсату і снайперської кулі. Фактично це будуть професійні військові відеосистеми, нічим не гірші за ті, які використовують американці».
