Дізнатися, де в Шацьку міні-пекарня, можна банально — за запахом. Щоправда, бічна вуличка з милозвучною назвою Садова суціль укрита ямами, хоча це самісінький центр містечка. Доки доїхали, зустріли кількох людей з оберемками свіжоспеченого хліба в руках. Міні-пекарня приватна, тому тут можуть відпустити свіжачок усім бажаючим.
Олена Володимирівна Лікіних, яка виконує обов’язки і директора, і бухгалтера, і технолога, каже, що влітку, коли Шацьк за рахунок відпочивальників розростається у кілька разів, у них немало клієнтів (особливо зі Львова), які закуповують додому буханці ящиками. Такий собі своєрідний, нарівні зі знаменитими вуграми, шацький сувенір? Чи банальне прагнення поїсти справжнього хліба?.. До речі, О. Лікіних розказала, що їхнє містечко має дві родзинки: це хліб і масло. Проте спробувати продукцію місцевого маслозаводика непросто. Її закуповують в інші регіони, зокрема кондитерські підприємства. Втім, інколи шацьке масло можна знайти у підприємців на місцевому ринку. Хліб же у такий маленький район завозять з чотирьох хлібопекарських підприємств. Серед них і такий гігант, як Володимир-Волинський хлібозавод, який має заслужену славу виробника чесного хліба. І це єдиний, вважає Лікіних, для них конкурент за якістю.
Олена Володимирівна щиро, як каже, признається, що у їхнього підприємства теж був період, коли мусили визначатися: чи випікати надалі хліб з різноманітними добавками, які і буханець зроблять пухким, і м’якуш світлим, чи робити справу традиційно, за дідівськими рецептами? Звичайно, що комерційна зацікавленість для приватного, власне, підприємства, яким опікуються Лікіних і Олександр Адамович Цвид, завжди присутня, тож спокуси були великі. Але ж це маленький Шацьк, в якому все на виду.
— Та якби ми хоч раз щось засипали, наступного дня знало б усе місто! — каже Олена. — І як би це виглядало: у мене вдома двоє дітей-алергиків — і що б вони їли? На роботі ми б випускали «хімічний» хліб — а де тоді собі купувати?.. Ми випускаємо те, що їмо самі.
Вперше про те, що саме в Шацьку випікають хліб за старовинними рецептами, дізналася з інформації про... Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів. Один з його керівників ділився з журналістами інформацією, що вдалося модернізувати два млинзаводи. Один розмелювальний пристрій налаштували по-особливому: аби виготовляти сіяне житнє борошно. Налаштували задля замовлення саме Шацької міні-пекарні. Традиційно перед помолом із зернин обдирається оболонка. А тут мелють з оболонкою і вже потім пересівають. Завдяки такій технології у борошно потрапляє більше поживних речовин, хоча й висівок виходить більше. Проте і висівковий хліб у Шацьку випікають дуже смачний. А з сіяного житнього борошна випікають тут хліб без дріжджів, на квасах (або заквасках), як це робили ще наші бабусі у волинських селах. Такий хліб, як кажуть, «живий», значно смачніший й корисніший. У Києві таку продукцію відпускають під назвами «фінський», «шведський», а булочки з такого борошна тут звуться «булонськими». І коштує така продукція дуже дорого...
Першу партію закваски підприємці з Шацька завезли з-за кордону. Завезли у спеціальному холодильничку і нині бережуть її як зіницю ока. Адже це те, на чому й вирощують «живий» хліб. Був випадок, коли технологи не догледіли й зіпсували закваску, то мусили вишкрібати її залишки по чанах... Закваска — це основний секрет кожного такого виробництва, тому пізніше у цеху Олена Володимирівна просить мене не дай Боже не фотографувати чан із нею, адже «конкуренти не дрімають»... До речі, перші партії борошна завозили з Польщі, бо в нас, каже Лікіних, не петлювали жита. Тепер це роблять на млинах у Володимирі-Волинському, в Тернополі і навіть у селі Пульмо, що в рідному Шацькому районі. Тож вибір якісного борошна є.
З імпортної закваски тут випікають білий і сірий хліби. Українська ж іде на хліб житній. Під назвою «Бородіно» (бо ж марку «Бородинський» вже зафіксували інші) у Шацьку випускають ще одну свою родзинку: такий, як колись, бородинський хлібчик, для якого справжній житній солод закуповують у Києві.
