Громадяни пасажири! Леді енд джентльмени! Баби і мужики! Допоможіть! Врятуйте від голоду бідних сиріт! Немає ні батька, ні матері... татуся тільки учора бахнули у власному «Лінкольні». Нічого від нього не залишилося... Нічогісінько! Пара нафтових свердловин, три казино, та квартал в глухому містечку Парижі...
А матуся... наша бідна мама — її також немає. Поїхала в Штати з якимoсь там магнатом, залишила усього мільйон доларів на морозиво... Хіба це гроші?
А бабуся... Бабуся наша — дрібна службовка... Королевою служить... В Англії. Забула бідних внучат — все дрібними подачками відкуповується... то особнячок, то «Мерседесик», то якась там Ейфелева вежа. Соромно, бабусю! Одне королівство в голові, а не онуки!
А дідусь... Дід, дідок, дідуля — Ротшильд його прізвище. Стара хвора людина. В інвалідній колясочці з дешевого білого металу... Платиною називається. Хіба інваліду до внуків? Він нас все вчитися посилав... У сільську школу. На вибір — в Оксфорд чи Кембрідж. А яке ж навчання на голодний після «Гранд-стелівського» ресторану шлунок? Образився, старий шкарбун! Спадщину переполовинив...
Та й взагалі ми не місцеві! Проїздом iз Монте-Карло... Хто не знає, це сільце невелике в Самарській області. Майже хутірець у степу... Глухомань! Жодної душі! Тільки ведмеді в рулетку ріжуться...
Коротше, громадяни дорогі! Подайте, хто скільки може! По 100 доларів iз людини. Брати і сестри! На хлібчик бідним сиріткам... А хто не може грошима, візьмемо дрібничками — золотими обручками, діамантами чи нафтою! Не відмовте, повік не забудемо! Кожного окремо і всіх колективно! Поіменно та індивідуально! Допоможіть, дуже просимо! Вік волі не бачити!
