«Намалюйте свій біль» – таку назву має соціальний проєкт чернівчанки, коли онкохворі дорослі люди передають свій стан на папері за допомогою ручки, олівця чи пензля.
За сприяння обласного Центру громадського здоров’я 4 лютого у Чернівцях відкривається незвична виставка. На ній експонуються малюнки онкохворих, які зобразили на папері свій власний біль. Автором унікального наразі в Україні проєкту є викладач Чернівецького медичного фахового коледжу Ірина МАРЧУК.
– Ідея проєкту народилася після зустрічі з онкологом із США на професійному тренінгу з паліативної медицини, – розповідає Ірина. – Свій виступ про синдром хронічного болю він ілюстрував слайдами-малюнками паліативних хворих. Один із них – «Розп’яття болем» справив особливе враження. Вирішила і собі зробити щось подібне, щоб через такі малюнки донести людям (у першу чергу, студентам коледжу – майбутнім медикам) страждання хворих, аби виховувати в них співчуття, милосердя й альтруїзм.
Намалювати власний коли-небудь пережитий біль І. Марчук спочатку попросила своїх студентів. На щастя, цілком здорові, вони пригадували хіба що біль зубів, горла, вух, що, звісно, не мало великого емоційного забарвлення. Тож через соціальні мережі з незвичним проханням вона звернулася до онкологічних хворих. «Зверталася з острахом, адже зазвичай їх, навпаки, намагаються відволікти від болю і просять малювати квіти, сонце, радість життя, – пригадує Ірина. – Була здивована, та багато моїх адресатів зацікавились і зголосилися. Однак із об’єктивних причин реалізація задуманого не була швидкою. Після чергової 10-ї, 15-ї чи й 20-ї хіміотерапії комусь банально бракувало сили бодай тримати у руці олівець чи пензлик. В іншого раптом різко підскочила температура, а хтось, так і не встигнувши нічого намалювати, помер… Це було дуже боляче, адже більшість моїх адресатів молоді люди до 30-ти».
Через Інтернет-спільноту паліативних хворих Ірина зверталася до охочих, незалежно від країни їхнього проживання. За два роки, відколи Ірина розпочала роботу, вона отримала десятки малюнків із різних куточків України, з країн колишнього СНД, а також із Польщі, Ізраїлю та Китаю, куди наші хворі співвітчизники поїхали на лікування. Ірина каже, що кожен малюнок, наче особиста сповідь, крик душі про допомогу: «Вразила одна жінка, яка у відповідь на прохання намалювати свій біль з такою силою вимальовувала кола на аркуші паперу, що геть його розірвала. Пройняв жах від того, як страшенно напевно їй болить, які страждання супроводжують цю людину, як сильно вона хоче жити. Такі речі закарбовуються на все життя».
Попри те, що дехто з респондентів малювати біль категорично відмовився, не припиняти спілкування, якого їм вочевидь украй бракує, викладача з Чернівців просять усі. «Спілкування з ними – дуже тонка й делікатна сфера. У кожної людини індивідуальний характер і світосприйняття, своя історія хвороби і пов’язана з нею життєва драма. Вони хочуть говорити, причому – на різні теми, у тому числі, про життя і про смерть, про що, можливо, не мають змоги поспілкуватися з тими, хто поруч. Не можна слати всім уніфіковані листи, мимоволі пропускаєш їхній біль крізь себе, стаєш їм не сторонньою. Відтак у процесі спілкування поступово змінювалися цілі проєкту. Якщо спочатку уявляла його як разову акцію зі збору малюнків (зокрема було цікаво, якими кольорами й образами оперують хворі, змальовуючи біль), то тепер він бачиться ємним і багатогранним. Часто вагалася, чи правильно чиню? Та коли після пар, де зі згоди авторів показувала малюнки хворих, читала їхні розповіді й вірші, до мене зі сльозами на очах підходили студенти і запитували, чим вони можуть зарадити цим та іншим недужим, пропонували працювати волонтерами у бригадах паліативної допомоги, розуміла, що, мабуть, на правильному шляху».
Сьогодні ж Ірина реалізує давню мрію представити роботи тих, хто на це зголосився, на загал. Малюнки супроводять аудіорозповідями їх авторів, їхніми історіями боротьби з болем, а біля деяких буде розміщено й фотографії незвичних художників, їхні контакти у соціальних мережах.
«Може, побачивши якусь із цих робіт, хтось схоче допомогти чи виявить хоча б бажання поспілкуватися з автором», – каже І. Марчук.
Крім робіт онкохворих, на виставці розміщена емблема-логотип проєкту «Намалюйте свій біль». Його створила професійна художниця Анна Ковальська. «Вона зобразила моє бачення ситуації важкохворих, коли людина ніби закута у клітку болю, – пояснює пані Ірина. – Кожен прут клітки має повернуті у бік бранця гострі шипи, бо все, що оточує таку людину, приносить їй страждання. Не знаючи, що буде з нею далі, вона мовби у підвішеному стані, та попри все має надію на порятунок. Тому символ надії – голуб – все ж розбиває чорний морок клітки, впускаючи до її бранця проміння сонця – одужання».
«Дуже хочеться, щоб цій же меті – звільнити людей з клітки хвороби і болю прислужився і наш проєкт в цілому, й нинішня виставка», – ділиться І. Марчук.
