На зупинці міського транспорту лежить чоловік. Людський потік оминає його, хтось гидливо кривиться: «Понапиваються й валяються». Нарешті, хтось викликає «швидку»... Але, на жаль, інколи буває вже запізно...
Кожна людина може потрапити в ситуацію, коли його близький потребуватиме першої невідкладної допомоги. У цьому випадку треба зуміти допомогти потерпілому якомога довше протриматися до прибуття реаніматологів. Лікарі служби «103» звертають увагу уряду на те, що українці не мають практичних навичок надання першої невідкладної медичної допомоги, через що близько 50 тисяч людей у рік помирає, так і не дочекавшись невідкладної допомоги.
Ще одна проблема — брак сучасних приладів і підручних засобів для надання невідкладної допомоги. У країнах Європейського Союзу при наданні першої медичної допомоги для відновлення роботи серця широко використовують автоматичний дефібрилятор, який визначає кров’яний тиск людини і з допомогою електронного розряду запускає роботу серця. Згідно зі стандартами ЄС, такими приладами повинні бути оснащені місця масового скупчення людей — від офісів до вокзалів і стадіонів. У Києві автоматичний дефібрилятор є на центральному залізничному вокзалі, на НСК «Олімпійський» і в аеропортах. Ці проблеми особливо актуальні напередодні Євро-2012, коли в Київ та інші міста України приїдуть уболівальники. Лікарі зазначають, що карет «швидкої» навряд чи вистачить для всіх, кому буде необхідна допомога. Тому при лікарнях у різних регіонах створено близько тридцяти пунктів, в яких охочих і волонтерів Євро навчають надавати першу невідкладну допомогу й користуватися сучасними приладами.
Разом із тим кількість людей із навичками реанімації — це тільки сота частина тих українців, допомога яких може знадобитися в липні, зазначають фахівці. Щоб навчити старшокласників і студентів навичок невідкладної допомоги, необхідно десять мільйонів гривень, а МОЗ ці гроші виділяти не поспішає. Український фонд «Здоров’я» спільно з Усеукраїнською радою реанімації та екстреної медичної допомоги за підтримки Міністерства охорони здоров’я України та Київської обласної державної адміністрації вирішили реалізувати проект «Я можу врятувати життя!» Він стартував у школах Київської області серед учнів 10-х класів. Першими були школи м. Тараща та смт. Ставище. Потім до нього долучилися столичні школярі. Мета проекту — навчити школярів основ надання першої невідкладної медичної допомоги у випадках зупинки кровообігу, обструкції дихальних шляхів стороннім тілом і кровотечах.
Випробувати проект «Я можу врятувати життя!» вирішили на журналістах, адже, за даними Міжнародної організації праці, професія журналіста посідає четверте місце в рейтингу найнебезпечніших після професії гірника, глави держави і правоохоронця. За інформацією Комітету із захисту журналістів ООН, щотижня в світі гине один журналіст. Тож працівникам ЗМІ абсолютно не зайве навчитися надавати першу медичну допомогу.
«Перевага навчань, які ми проводимо, — це практика. Кожен може сам спробувати зробити маніпуляції, і тоді м’язова пам’ять спрацює в потрібний момент», — зазначив голова Українського фонду «Здоров’я» Володимир Дудка. Голова Всеукраїнської ради реанімації та екстреної медичної допомоги Віталій Крилюк зазначив: «У всьому світі золотим стандартом вважають, коли все населення має необхідні знання, щоб рятувати людей. В Україні ми могли б рятувати 10—30 тисяч життів щорічно, якби всі дорослі вміли правильно надавати першу невідкладну медичну допомогу». А директор Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Георгій Рощин додав: «Є так звана золота година життя, за яку можна встигнути реанімувати людину. Головне — не втратити цей час». Журналісти виявили бажання продовжити курс. Зокрема, хотіли б здобути знання і навички ще й із транспортування потерпілого, вивчити особливості допомоги утопленикам, при опіках і ураженні електрострумом. Зважаючи на такий інтерес, організатори пообіцяли провести ще одне навчання журналістів протягом року. І незабаром воно відбудеться в Міжнародному дитячому центрі «Артек».
Щоб невідкладна допомога була справді невідкладною, існує так званий ланцюжок виживання: виявлення людини, якій потрібна допомога, — виклик «швидкої» — «рання реакція» під кодовою назвою «дожити до першого медика» — спеціалізована допомога — постреакція. Алгоритм надання невідкладної медичної допомоги на перший погляд здається зовсім простим: перевірити, чи безпечно підходити до потерпілого (раптом він лише прикидається страдником, а сам тримає ножа за пазухою, або поруч із ним — оголений електричний провід), оцінити місце, де перебуває людина, що потребує допомоги, ймовірні загрози, наявність (або відсутність) інших жертв. Потім варто знайти (або призначити) свідків і добровільних помічників. А тоді вже можна починати реанімаційні дії. Перевірити, чи людина не втратила свідомості: підійти, зафіксувати рукою тіло постраждалого (щоб самому не стати мимовільною жертвою), звернутися до людини стандартним набором фраз: «Здрастуйте! Мене звати... Із вами все гаразд? Я можу вам допомогти?»
Якщо перед вами дитина, жодних запитань — треба діяти. Переміщати постраждалого в інше місце треба лише в тому разі, якщо є реальна загроза його життю. Далі діємо залежно від ситуації. Насамперед треба відновити роботу дихальних шляхів: перевірити, чи людина дихає, намагатися уникнути западання язика. Терміново викликайте «швидку»! А поки медики їдуть, проводьте комплекс заходів із відновлення серцево-легеневої діяльності. Адже якщо людина не дихає п’ять хвилин, настає клінічна смерть (у цей період людину ще можна врятувати), а ще через десять хвилин помирає мозок. Комплекс первинної реанімації такий: 30 ритмічних натискань на грудну клітину — штучна вентиляція легень. І так поки не приїдуть медики.
ФАКТИ ПРО НЕВІДКЛАДНУ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ
19 — саме стільки смертей школярів на уроках зафіксовано в Україні за останні п’ять років. 2011 року — чотири смертельні випадки (Київ, Тернопільщина, Буковина, Полтава);
30 — 50 тисяч — стільки українців щорічно можна врятувати за умови своєчасного надання екстреної медичної допомоги;
понад 50% смертей унаслідок серцево-судинної патології настає за межами лікарень;
2/3 здорового населення України мають серцево-судинні захворювання;
64% — показник смертності в Україні від серцево-судинних захворювань;
10 хв. — середній час прибуття швидкої медичної допомоги на місце пригоди;
80% — шанс на виживання при зупинці серця, якщо ПМД буде надано першої хвилини;
менш як 5% — шанс виживання при зупинці серця, якщо ПМД буде надано на десятій хвилині;
70% чоловіків, померлих від інфаркту міокарда, не дістали ПМД;
65% жінок, померлих від інфаркту міокарда, не дістали ПМД;
38% родичів загиблих від зупинки серця дома, незважаючи на виникнення в загиблого за декілька годин до смерті болю в грудях, визивали «швидку» тільки після зупинки серця;
25 — 30% людських життів можна спасти, якщо після дістання важких травм одразу надати постраждалому протишокову допомогу;
40% постраждалих у ДТП не доживають до приїзду «швидкої» через ненадання їм ПМД;
82% громадян уважають, що не готові надати ПМД через брак необхідних знань і навичок;
68% громадян уважають, що не готові надати ПМД через боязнь нашкодити постраждалому;
28 тисяч — саме стільки дітей до 15 років щороку гине в європейському регіоні від травм, що становить 36% загальної кількості дитячої смертності.
